Постукали в масивні двері Золочівського замку. Нам відчинили,
однак сторож дядько Яша довго не наважувався нас впустити. Зрештою, замок
має зберігати свої традиції, хоч ми, щоправда, не турки чи татари, які
неодноразово штурмували його мури. Згодом, скориставшись гостинністю хранительки
замку Надії Гупало, проникаємо в таємниці одного з найкрасивіших і найтрагічніших
місць Львівщини...
НА ОРДИНСЬКОМУ ШЛЯХУ
Вибита на камені дата «1634» говорить про час побудови Золочівського
замку. Однак, найімовірніше, його перший власник Якоб Собєський, знатний
шляхтич і батько майбутнього короля Польщі Яна III, не будував на голому
місці, а доводив до ладу існуючі стіни, перетворюючи їх на неприступну
фортецю. Важка доля випала Золочівському замкові, який постав на ординському
шляху, перекриваючи загарбникам шлях на Львів. Неодноразово татари з турками
йшли на золочівські мури, часто по шість-сім днів тримаючи в облозі його
оборонців. 1672 року після шестиденної битви турки таки здобули і зруйнували
фортецю. За іронією долі, через три роки замок було відбудовано руками
полонених воїнів. І вже 1675 року татарські загони Аджі-Гірея так і не
змогли поневолити золочівчан. Історія зберегла ім’я коронного гетьмана
Стефана Яблоновського, котрий відзначився неабиякою хоробрістю, посилаючи
із веж і бастіонів смерть на голови загарбників. Через деякий час Ян III
Собєський робить тут свою літню резиденцію, пізніше продає фортецю великим
землевласникам Радзивіллам. Утім, протягом усього часу володіння представники
роду нечасто бували в замку, мало доглядали за ним, і 1802 року замок,
що занепав, продали поміщикам Комарницьким. Та й ця родина недовго тішилася
красою веж-кавальєрів, валів і куртинів, Великого жилого й Китайського
палаців, до речі, останній є унікальною пам’яткою східної архітектури на
українських теренах. Близько 1740 року австрійський уряд викуповує замок,
що стає початком найтрагічніших сторінок у його історії.
Треба ж було цивілізованим австріянкам додуматися влаштувати в колишній
королівській резиденції в’язницю. І пішло-поїхало. Не один проклинав у
холодних підземеллях свою долю. Втім, в’язні часів Австро-Угорщини та Польщі
навряд чи уявляли, яка доля чекає на тих, кого приведуть у холодні підвали
на їхнє місце: Золочівський замок приглянувся НКВС. Коли на територію Львівщини
прийшли фашистські війська і відчинили енкеведистські катівні, у в’язниці
не залишилося жодної живої душі. «У Золочівській тюрмі знайдено 649 закатованих.
В ямі перед в’язницею відкопано 432 трупи. У другій ямі на подвір’ї — 217»,
— згадували очевидці. Саме із цими жахами сьогодні пов’язують відсутність
легенд про привиди, що є традиційними для будь-якого замку. Хіба тут до
легенд, коли найстрашніше бачили на власні очі. Дивна іронія долі. Гарна
природа, унікальна архітектура і море трупів. Від чужих і від своїх. І
так протягом століть.
ЧАРИ І ДРАМА КОРОЛЕВИ МАРІЇ
Найзнаменитішими мешканцями Золочівського замку, крім самого Яна III
Собєського, безперечно, можна вважати його дружину Марію-Казимиру, незрівнянну
француженку, яка доводила до шалу посполиту знать, губила чоловіків і кидала
в огонь гніву їхніх дружин. Хто вона? Жінка-вамп чи згвалтована долею дівчина?
Хитра і підступна чи просто безтямно закохана. Швидше, і те, і друге, і
третє... просто яскрава представниця своєї суворої доби, яка вміло лавірувала
між нескінченних пересудів, забобонів і дворових інтриг. Тринадцятирічною
дівчинкою з далекого Парижа разом з почтом Марії-Людвіги, майбутньої дружини
короля Владислава IV, приїхала до Польщі Марія-Казимира. Хто знав, що мине
трохи часу й стане вона польською королевою, яка матиме величезний, якийсь
навіть хворобливий вплив на Яна III Собєського. «Марися керує Яном, а вже
Ян — Польщею», — говорили поляки. За це й, мабуть, не любили королеви з
некоролівською кров’ю. Хоча й Марія на рівні з чоловіками хоробро захищала
Золочівський замок, була освіченою та мудрою, їй не могли пробачити західноєвропейської
орієнтації, яка значною мірою передалася й Янові, частих візитів до Парижа.
В один із них вона стала кумою Людовика XIV, який хрестив її сина, королевича
Якоба.
Втім, до вершин польського трону Марія-Казимира йшла довго й важко.
Закоханий у француженку Ян не міг одружитися з нею, оскільки його мати
Теофіла Собєська була категорично проти змішування крові свого шляхетного
роду з кров’ю простолюдинки. У результаті Марія стала дружиною такого собі
Яна Замійського, якому все ж таки не довелося довго тішитися подружнім
життям. Безпробудне пияцтво та екзотичний і невиліковний на той час сифіліс
звели його в могилу. Однак Замійський встиг передати хворобу своїй дружині,
яка в свою чергу нагородила нею королівський рід. Після смерті Замійського
та Теофіли закохані Марія та Ян нарешті одружуються. Проте ця процедура
була потрібною хіба офіційно: вони вже взяли таємний шлюб раніше.
В останні роки життя Яна III Марія дедалі частіше усамітнюється в Золочівському
замку. Однак історія мовчить, який саме характер мали ці усамітнення і
чим займалась королева за відсутності чоловіка. До речі, саме з особою
француженки пов’язують мистецький розквіт замку, зокрема, будівництво унікального
Китайського палацу. Після смерті Яна Собєського вдова ще раз кинула в злість
польську еліту. Незадоволена аж надто прохолодною реакцією королевича Якоба
на смерть батька, Марія просить вірного їй Станіслава Яблоновського переписати
і зробити детальний опис королівського майна, аби Якоб не зміг його розікрасти.
Прохала навіть не одягати корону на голову небіжчика Яна, аби син не підкрався
і не викрав її. Поховавши чоловіка, Марія- Казимира залишається фактично
одна в країні, яка так і не змогла стати їй рідною. Попрощавшись із улюбленими
мурами Золочівської фортеці, королівська вдова виїжджає до Італії, де невдовзі
покидає світське товариство.
НЕРОЗКРИТІ ТАЄМНИЦІ
Не виключено, що гостем Золочівського замку свого часу був Петро I.
Щоправда, зі стовідсотковою впевненістю стверджувати це не наважиться ніхто.
Однак прихильники такої досить патріотичної версії звертають увагу, що,
начебто, після подорожі Петра Польщею і власне перебування в Золочеві,
в Петербурзі з’явилися фонтанчики на кшталт тутешніх, та й Петропавлівська
фортеця своїми обрисами нагадує Золочівський замок. Ще загадковішою є версія
про існування в замку потаємного підземного ходу, який зв’язує його зі
світом. У хроніках засвідчено прецікавий факт. У останній третині XVIII
століття полонені турки і татари, які відбудовували замок, а потім були
насильно вихрещені і поселені в розташованому неподалік селі Вороняки,
підняли бунт. Сотні розлючених вояків оточили фортецю, і малочисельна залога,
що залишалася всередині, навряд чи мала шанси вистояти. Аж раптом бунтівників
оточив озброєний загін і скарав усіх непокірних на горло. Яким чином вдалося
дізнатися про небезпеку? Очевидно, що мешканці замку скористалися підземним
ходом, аби покликати на допомогу. Досі таємничих ходів не знайдено. Може
тому, що замок і надалі залишається мало дослідженим. Скупі відомості,
якими володіють сучасники, взяті з архіву Радзивіллів, які, як вже було
сказано, у Золочеві майже не бували. Докладніші відомості про Золочівську
фортецю можна знайти сьогодні у Варшавському архіві, і практично ніким
з тамтешніх вчених вони не вивчалися, водночас у Львові вважають малоймовірним,
що поляки відкриють їх українцям раніше, аніж проштудіюють їх самі. У принципі,
це зрозуміло. Адже не виключено, що в архівах можна знайти не лише унікальні
історичні відомості, першовідкривачами яких можуть стати поляки, а й дані,
що прямо чи опосередковано компрометують польську корону. Кому хочеться
виносити бруд з хати. А поки що Золочівський замок, чи то пак фортеця,
і надалі залишається однією з найбільших загадок України. Можливо, завісу
таємничості вдасться трохи відхилити вже найближчим часом, адже в замку
мало-помалу, наскільки дозволяють кошти Львівської картинної галереї, ведуться
реставраційні роботи. Дивись, і вдасться замалювати котрусь із численних
білих плям Золочівського замку.
