Учора гостем «Дня» був міністр інформації Зиновій Кулик.
— У черговій акції «Людина року» — пожартував під кінець тригодинної
розмови Зиновій Володимирович, — я міг би бути номінований «За найбільший
внесок у розвиток парламентаризму». Адже, як уже бувало, щойно мова заходить
про трансляції, Верховна Рада залишає всі міжусобиці і об’єднується проти
Кулика. До речі, тепер у парламенту залишилося 100 годин оплаченої телетрансляції,
і коли вони закінчаться, ці 100 годин — закінчаться й усі теперішні розбрати.
Головна об’єднуюча роль знову дістанеться мені: парламентарії об’єднаються
в боротьбі за неоплачену трансляцію.
Зовнішність Кулика ідеально відповідає стереотипові чиновника вищого
рангу. Його непроникна зовнішність і непотоплювана коректність провокують
журналістський викривальний азарт, який миттєво наштовхується на ще більш
непроникну, а головне, невразливу іронічність, на відвертий, майже шокуючий
скепсис, що дозволяє власникові такого величезного інтелектуального арсеналу
вільно маневрувати в просторі навіть украй гостро поставленого запитання.
І ця маніпуляція обізнаністю, несподівані переходи від багатозначних
підтекстів до бентежної локальної конкретики — виявляють чарівливість,
розширюючу наше уявлення про бюрократичний снобізм. У чому читачі «Дня»
зможуть упевнитися самі, прочитавши інтерв’ю із Зиновієм Володимировичем
у найближчих номерах газети.
