Мрії зіщулилися до вчасно одержаної платні, а в багатьох і просто до шматка хліба. Втім люди все одно мріють. Діти мріють про веселі канікули, про ялинку, про те, щоб не сварилися батьки, щоб тато не пив. Аби було кого любити!
Люди мріють про різне. І тільки соціологам відомо, про що мріють усі. У переддень Нового року схожий на Діда Мороза соціолог Юрій Саєнко розповів нам про українську мрію.
- Українська мрія - це мрія про незалежність. Про незалежність України та про особисту незалежність. Основа цієї мрії - бажання бути господарем, господарем землі, господарем себе. Проте Радянська влада так викоренила це бажання бути господарем, що сьогодні воно - мізерне. Лише третина жителів України хоче швидких реформ, хоче свободи. Інша третина мріє про те, щоб усе було, як раніше: Радянський Союз, державне опікування, несвобода. І третина, яка залишилася, взагалі ні про що не мріє, їй байдуже.
І суспільство, і кожна людина живе за рахунок чотирьох енергій. Перший різновид енергії - матеріальна: ресурси, кадри, робоча сила тощо. Другий - інтелектуальна, технологічна енергія. Третій - енергія духовна. І, нарешті, найвищий різновид енергії - вольова енергія. Це вміння ставити завдання, знаходити шляхи для його вирішення й доводити його до кінця. І якщо немає цієї четвертої енергії, то всі попередні нічого не варті. В Україні ще немає вольового центру. Тому зараз українська мрія - це мрія про появу якоїсь сили, окремої особистості чи структури, якогось вольового ядра, яке могло б консолідувати націю і повести її за собою.
Візьміть, наприклад, країни Балтії. Вони не були готові до незалежності в сенсі матеріальному: слабкі ресурси, спотворена, зав'язана на весь Радянський Союз економіка. Та в них було головне - вольовий початок, палке бажання не лише здобути незалежність, а й бути справді незалежною країною. І вони швидко реформувалися в інше суспільство. Україна була готова до незалежності своїми матеріальними та інтелектуальними ресурсами. Пам'ятаєте оцінки банків, за якими ми йшли першими серед колишніх радянських республік? Втім ми програли через слабкий вольовий потенціал. Гляньте на повоєнну Європу. Під час цієї розрухи практично в кожній країні з'явився свій вольовий лідер. У Німеччині - Аденауер, у Франції - де Голль. В інших країнах це були не особистості, а групи, партії, які виводили країну з кризи. У той період необхідна була навіть певна частка авторитаризму, жорсткої влади, яка б встановлювала правила гри для всіх. Вольові лідери з'явилися й майже в усіх країнах колишнього СРСР після його розпаду. В Азербайджані - Алієв, в Грузії - Шеварднадзе, у Вірменії - Петросян, у Росії - Єльцин. Україна лідера поки не має. Але він з'явиться неодмінно.
А якщо серйозно говорити про українську мрію, то загалом усе дуже просто. Треба дати людині можливість стати господарем. Держава повинна потіснитись і дати свободу та відповідальність своїм громадянам. Саме про це мріє краща частина нашої молоді. Крім того, необхідно відновити суспільну довіру. 90 відсотків нашого населення довіряє сьогодні тільки собі та своїй родині. Виникла страшна відчуженість між владою і народом. Власті і народ розійшлися. Тому не можна йти шляхом брехні, коли черговий президент, черговий прем'єр роздає абсолютно нереальні обіцянки, які просто неможливо виконати. Потрібно ставити мінімальні цілі, але досягати їх. Будь-яке суспільство підіймалося з кризи саме так.
Я хотів би побажати всім нам напередодні Нового року замислитись і збагнути, що хоч би якою поганою була нинішня ситуація, але в нас вже є вибір. Раніше його не було. Треба вчитися робити вибір. Ти можеш вибирати програми телебачення. Не свари його, а вибери хороші програми. Їх не так багато, але вони є. Не подобається тобі телебачення взагалі - вимкни телевізора і візьми цікаву книжку. Але тільки не скигли. Ти можеш вибрати справу, професію, долю. Треба тільки весь час налаштовуватися на цей вибір, на пошук вибору. І будувати будинок, в якому ти будеш господарем. І тоді українська мрія справдиться.
