Конкретна людина, як це, на жаль, прийнято в нас, завжди залишалася на останньому місці при вирішенні будь-яких глобальних і маленьких економічних проектів. За даними Міністерства праці та соціальної політики, лише 3% виділених на реструктуризацію коштів направляються на створення робочих місць, тоді як, згідно з програмою, мало бути в десять разів більше. А на закриття тільки трьох шахт витрачено, зі слів М. Білоблоцького, майже 270 мільйонів гривень. Цього року було заплановано працевлаштувати 27 тисяч гірників, а вдалося забезпечити роботою тільки 14 тисяч. Проте в Мінвуглепромі стверджують, що кошти, виділені на реструктуризацію галузі використовувалися тільки за призначенням.
Уряд намітив закрити в 1996 - 1999 роках 81 шахту й розріз (трохи менше за третину підприємств галузі). Аби працевлаштувати 44 тисячі гірників, котрі втратили роботу, необхідно приблизно 1,4 мільярдів гривень.
Тільки в Донецькій області сьогодні у стадії закриття перебувають 12 шахт. Ще п'ять повинні бути закриті наступного року, а до кінця 1999 року 27,5 тисяч гірників з 28 вугільних підприємств опиняться за їхніми ворітьми.
Процес фактично тільки розпочався, а два райони вже визнані зоною соціального лиха - Макіївка та Центральний Донбас (Горлівка та Єнакієво). За відсутності законодавчої бази для запобігання або пом'якшення наслідків ліквідації шахт можуть виникнути нові вогнища соціальної напруженості. І важко повірити, що створення при Донецькому міськвиконкомі Координаційної ради сприяння розв'язанню соціально-територіальних проблем у районах реструктуризації вугільних підприємств сьогодні заспокоїть гірників. Пропозиції ради Кабінетові Міністрів виділити 1,2 мільярдів гривень у держбюджеті-98 на програму реструктуризації, розробити "Комплексну програму зайнятості та працевлаштування звільнених працівників шахт, які закриваються до 2005 року", спростити механізм передачі майна підприємств, що ліквідуються, - наразі залишаються пропозиціями.
