20 листопада 857 року папа Іоанн VIII влаштував римлянам ще ніколи досі не бачене публічне видовище. Під час урочистої процесії в нього... почалися пологи. Дитина народилася мертвою, летально закінчилися пологи й для папи, точніше, папеси Іоанни (справжнє ім'я цієї авантюрної жінки було Агнеса). Аби уникнути подібних казусів, католицька церква відразу ввела процедуру огляду пап для підтвердження їх чоловічої статі. З цією метою було навіть створено так зване Sello Stercoraria - крісло з отвором у сидінні. Першим зазнав цієї процедури папа Бенедикт ІІІ.
20 листопада 1923 року вийшов перший номер двотижневика "Барикади театру". У його редакційній статті маніфестувалося: "Коли неповська консервуюча, з другого боку руїницька "культурна" діяльність уперто обстоює свої позиції і уміє знайти ходи, щоб здобути собі співчуття і навіть підтримку, коли інтелігенти від мистецтва і естетства на скоботинню розслаблених нервів своїх собратів з поза мистецтва - розробляють свою нікчемну кар'єру. Коли спантеличений глядач приймає мідь за золото і дивується своїй нещирості. Коли велика частина критики од безграмотності проводить в маси найреакційніші критерії. Коли нове життя вимагає владно від мистецтва найбільшої, може, останньої служби, яку воно ще може дати. Пора на барикади!"
21 листопада - Всесвітній День Вітання. Ідею його проведення запропонував 1973 року американський студент Майкл Мак Кормік. Прилучитися до свята може кожний: для цього треба цього дня привітатися з десятьма незнайомими людьми або надіслати комусь із друзів листівку.
22 листопада 1939 року один із найталановитіших іміджмейкерів ХХ століття фашистський ідеолог Генріх Геббельс зафіксував у щоденнику чергову нестандартну пропагандистську ідею: "Я заборонив публікацію всіх пророцтв Нострадамуса. Вони повинні поширюватися написаними від руки, таємно. У цьому має бути присмак чогось забороненого. Природно, що всі ці нісенітниці слід також закинути й у Францію".
22 листопада 1922 року з метою подальшого поділу митців на своїх, попутників і чужих, а також спираючись на досвід попередників (так, історії відомі звання "придворних акторів", "державних акторів", "блазнів його світлості" тощо) постановою ВУЦВК введено звання заслуженого і народного артиста України.
23 листопада 1762 року Григорій Сковорода пише в листі до Михайла Ковалинського: "Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі потрібно буде багато ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок з тими, які кращі, ніж інші, які звичайно вважаються просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, незлобна, не підла. Прості - не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні і пусті, бо таких людей ненавиджу більше Тартара. "Світ - це загорожа для дурнів і балаган пороків", як співає наш Палінгеній. Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги".
23 листопада 1889 року в Сан-Франциско в "Palais Royal Salоon" встановлено перший музичний автомат.
24 листопада 1947 року десятьох голлівудських сценаристів і продюсерів засудили до річного ув'язнення і грошового штрафу за відмову давати свідчення в Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Всі вони відсиділи строк, за винятком Едварда Дмитрика, якого випустили раніше, оскільки він погодився "назвати імена".
25 листопада 1970 року сорокап'ятирічний японський письменник Юкіо Місіма, котрий вже неодноразово епатував публіку своїми ексцентричними витівками, влаштував останній у своєму житті хеппенінг. Після невдалої спроби заколоту на одній з токійських баз Сил Самооборони Місіма зробив собі харакірі. За середньовічним ритуалом, секундант припинив муки самовбивці, відрубавши йому голову мечем. Після себе Місіма залишив сорок романів, вісімнадцять п'єс, десятки збірок оповідань та есе.
25 листопада 1741 року в Росії почалося царювання імператриці Єлизавети, про яку історик Василь Ключевський писав: "Вступив на престол, она хотела осуществить свои девические мечты в волшебную действительность; нескончаемой вереницей потянулись спектакли, увеселительные поездки, куртаги, балы, маскарады, поражавшие ослепительным блеском и роскошью до тошноты. Порой весь двор превращался в театральное фойе: изо дня в день говорили только о французской комедии, об итальянской комической опере и ее содержателе Локателли, об интермеццах и т.п.".
25 листопада 1915 року померла Паула Мьокель, автор книги "Спогади і листи мого песика Рольфа". Звичайно, про неї не варто було б й згадувати, якби пані Мьокель не стверджувала, що "Спогади..." - не літературна фантазія, а достеменний документ, справжні мемуари її домашнього улюбленця. Невдовзі після виходу книжки (1914 р.) у німецькій пресі розгорнулася гаряча дискусія на тему "Чи міг Рольф розмовляти?" У дискусію включився навіть... один песик з Цюриха! Звичайно ж, знайшлися свідки - адвокат, інженер, котрі підтвердили факт: Рольф дійсно диктував свої мемуари господарці за допомогою азбуки Морзе.
26 листопада 1718 року генерал-поліцмейстер Петербурга Девієр оприлюднив указ про асамблеї. Намагаючись прищепити своїм підданим звичку та любов до світського спілкування, Петро І встановив у столиці такий вид публічних зборів та розваг. "Асамблея, - пояснювалося в указі, - робиться не тільки для забави, але й для справи. Тут можна один одного бачити та про великі справи переговорити, також чути, що де робиться".
