Серед незліченних ювілеїв, що відзначаються в Україні, було б несправедливо забути про одну цікаву дату: цього тижня мине 75 років з дня прийняття Постанови ВУЦВК про заснування звання заслуженого і народного артиста України. Ці почесні титули в радянські часи були часто не лише підтвердженням заслуг, але й нагородою за лояльність до влади. Хоча отримання звання свідчило, безперечно, про визнання митця суспільством. Особливих матеріальних привілеїв воно не давало, але, звичайно, надавало володареві звання нехай і ущербний, але статус обраності. З часом звання девальвувалися. В середині 80-х деякі бунтарськи налаштовані актори, одурманені запахом демократії, вимагали навіть скасувати звання. "Краще б платили як слід", - пам'ятається сердився з приводу "пережитків соціалізму" відомий актор.
Сьогодні популярні актори й естрадні виконавці отримують за виступи цілком пристойні гонорари. Але навіть сміливці й баламути, які колись обурювалися системою звань, не заперечують проти їх отримання. Живучі все-таки в нас деякі традиції.
Усіх не перерахуєш!
У відділі нагород Адміністрації Президента України нам не змогли відповісти, скільки "народних" і "заслужених" артистів живуть сьогодні в нашій країні. Але й так зрозуміло, що багато. Судіть самі: 1992 року звання "заслужений артист України" отримали 59 чоловік, "народний" - 20. 1993 року "заслужених" стало більше на 87, "народних" - на 42. 1994 року до них приєдналися 85 "заслужених" і 30 "народних". Рік 1995-й приніс звання "заслуженого" ще 85 громадянам України, а "народного" - двадцятьом. "Удостоєних" звань минулого року статистика поки не повідомляє. Але, напевно, їх чимало.
Важко іноді вгадати, за якими критеріями присвоюється почесне звання. Частіше за все, очевидно, враховується участь артиста в "урядових" концертах та заходах, вислуга років (хоча далеко не завжди!), але головне - особиста прихильність можновладців. Талант у цій шкалі відбору посідає, на жаль, не перше місце.
Згадаємо й ще одну бентежну особливість процесу присвоєння звання. Відомо, що претендент на нього частіше за все має сам виявляти ініціативу, збирати (а то й "вибивати") відповідні документи, особисто переносити їх з однієї інстанції до іншої, при цьому, для прискорення справи, як радять ті, що пройшли процедуру нагородження, бажано всіляко заохочувати чиновників, звичайно, не лише усмішками. Заняття це принизливе й клопітне, про що у щирій розмові міг би розповісти багато хто з титулованих.
До речі, почесні звання існують не лише в культурі. Наприклад, є "заслужені" машинобудівники, металурги, вчителі, лікарі, журналісти, винахідники тощо. Так, 1995 року таке звання присвоєно 66 шахтарям і 84 енергетикам. І ще одна цифра, мабуть варта Книги рекордів Гіннеса: 1994 року звання "заслужений машинобудівник України" удостоєні 273 особи!
Чи всі "заслужені" - народні?
Отже, полку "заслужених" і "народних" прибуває. Хоча логіка присуджень, а ще більше неприсуджень звання - незбагненна. Наприклад, педагог заслуженої артистки України Ірини Білик і ЕL-Кравчкука, колись зірка української естради Ліна Прохорова до цього часу не має почесного звання, як і Валентина Купріна, чиї "Квіти ромена" та "Червона троянда" - на слуху в кількох поколінь.
Є й серйозніші випадки. Приміром, зійшла зі сцени без звання Тетяна Кочерга, лауреат багатьох всесоюзних пісенних змагань, включаючи "Пісню-78" ЦТ, срібний призер XVII Міжнародного фестивалю "Золотий Орфей-81" у Болгарії, де з українських виконавців була переможницею ще лише одна Софія Ротару. Так і пішли з життя без звань чудові вокалісти, улюбленці публіки Володимир Удовиченко, Олег Кулик, Галина Кондратюк.
А втім, і Майкл Джексон не заслужений
Дедалі частіше звучить не позбавлена сенсу пропозиція скасувати всі почесні звання. "Атавізмом", скажімо, називає ці титули лауреат Держпремії імені Т.Г.Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Тарас Петриненко. І він, якщо поміркувати, правий.
Адже нині ми намагаємось будувати нову соціально-політичну систему. І логічно поцікавитися, як там "у них", на Заході? А "там" ні Мадонна, ні Тіна Тернер, ні Майкл Джексон хоча б "заслуженими артистами США" не є. І три колишніх "бітли", а також всесвітньо відомий Елтон Джон також не ходять в "народних артистах Великої Британії". І Мірей Матьє з Патрісією Каас - навіть не "заслужені Франції". Там, напевно, вважають, що почесне звання не додасть артистові ні таланту, ні покликання, ні визнання.
"Народні" безробітні
- Тапочки, турецькі тапочки! Недорого! - гучно наповнювався підземний перехід приємного тембру жіночим голосом. "Їй би вірші зі сцени читати або у філармонії співати", - мимоволі подумав, проходячи повз продавщицю, яка жваво вихваляла свій нехитрий товар, і раптом упізнав... філармонічну співачку, володарку колоратурного сопрано рідкісної краси, що об'їздила, правда, не півсвіту, а всі провінційні "діри" з так званими лекторійними бригадами. За багато років поїздок бездоріжжям, після незліченних виступів у холодних сільських клубах взимку або під пекучим сонцем у жнива та у зв'язку з черговим радянським ювілеєм співачці присвоїли звання "заслужена артистка України".
- Жити ж якось треба, - пояснює вона свою перекваліфікацію. - До пенсії ще далеко. Концертів мало, люди зубожіли, їм тепер не завжди й на хліб вистачає, не те що на квиток.
Таких, як вона, що не знають, як і де застосувати свій дар Божий, стає все більше. Наприклад, у липні "Київконцерт" звільнив без вихідної допомоги (мовляв, платити нічим) весь творчий склад, включаючи й таких відомих народних артистів України, як комік Анатолій Литвинов, художній керівник ансамблю "Кобза" Євген Коваленко, ілюзіоніст Степан Савка, співак Володимир Засухін... Державі "народні" - непотрібні.
