Дивна річ - метро. Це, мабуть, єдине місце, де можна зустріти кожного киянина.
Я її майже цілком викреслив зі своєї пам'яті. Наша дружба не була тривалою. Але ми цілувалися. І, здається, якось по-дитячому. Наш роман можна прочитати одним разом, тому що роману, власне, не було, а сталася проста пригода.
Отож, у метро я мав нагоду летюче поновити давнє знайомство. Ми одночасно усміхнулися одне одному. Її коралові губи відкрилися для моїх. Я підійшов і взяв красуню за руку. Я не хотів уже відпускати цю дівчину, як відпустив колись, коли вона зникла в мареві примхливих уподобань, що так різнилися з моїми.
Бажаючи виправити давні помилки, я ладен був підхопити на руки свою панночку й нести хоч за край світу... Але до мого помешкання ми дісталися пішки, дорогою пригадували кожен своє із нашого спільного минулого.
Душевний затишок, повільна музика й винні випари налаштовували на інтимний лад...
...На ранок я проснувся Наполеоном. Коли підносив до вуст філіжанку кави, то смакував перемогу. Моя кохана ще ніжилася уві сні, коли я з нею попрощався, аби плекати цілий день паперові стоси редакційної пошти. Колежанки якось дивно косилися, ніби підозрювали, що я переспав із самою довершеністю.
Жаданий вечір коцюбився: не хотів наступати. Та щире чекання взяло своє, а таксист - своє, що й спонукало його підвищити швидкість.
Коли переконався, що ліфт не працює, я кинувся на сьомий поверх, намагаючись якомога рідше вдихати пахощі сміттєпроводу. У квартирі на той час уже нікого не було. А разом з кралею зникли й усі мої заощадження, які я відкладав, щоби створити кращі часи.
Кімната виблискувала чистотою, радувала око білота напрасованих сорочок, духмяніла приготована вечеря - однак це вже не втішало. Заднім числом друзі мене научали: коли хтось прибирає в чужій хаті - значить шукає грошей, пора б, мовляв, знати. Але важко розгледіти людські слабкості заздалегідь.
Незабаром стало відомо, що моя ошуканка тишком-нишком купила квитка до Об'єднаних Арабських Еміратів, де вона, виявляється, уже бувала. Там красуня торгуватиме, чим має, спекулюючи кольором шкіри. Із собою вона бере "свіжу" дівчинку, за яку їй сутенери вже ніби пообіцяли 300 баксів.
Думаю, що це правда. Адже зі мною вона теж вчинила кепсько. Я мушу простити їй? Бігме, достаток не можна симулювати. Чи повинен покарати її? Таки-так, але це вже, мабуть, зробить інший: інший я.
