Головне й безперечне досягнення законопроекту, що його найближчим часом розглядатиме Верховна Рада, - вичерпний перелік видів діяльності, що потрапляють під його дію. Якщо в процесі обговорення цей список не доповнено такою жаданою для любителів державного регулювання фразою "а також інші...", то після введення в дію закон назавжди зніме проблему ліцензування всіх і вся. Перелік налічує тридцять чотири найменування, серед яких немає ні "реалізація винно-горілчаних виробів", ні "транспортні перевезення"...
На жаль, доля підприємців, які обрали один із зазначених тридцяти чотирьох способів абсолютно законного заробляння грошей (аудиторська діяльність, надання послуг для здобуття освіти з видачею спеціального документа державного зразка чи енергопостачання) має не такий веселковий вигляд.
Річ у тім, що список документів, необхідних для надання ліцензії, не обмежений. Навіть не визначено, ким саме встановлюється перелік додаткових документів, необхідних для одержання ліцензії, й головне - хто зможе закликати до порядку орган, який вимагає з ліценціата, наприклад договір оренди приміщення (як можна укладати такий договір, не маючи дозволу на основну діяльність?) або, припустімо, довідку про відкриття рахунку в банкові. Та й передбачені законом копії статутних документів, особливо установчого договору, навряд чи потрібні об'єктивній комісії. Що їй до внутрішніх питань керівництва підприємством, складу його засновників чи особливостей ліквідації? Зайві документи лише захаращують архіви організацій, що беруть участь у реєстрації підприємств та врегулюванні їхньої діяльності. Значно простіше було б обмежитися певною формою виписки, свого роду паспортом підприємства, що його видає реєстраційний орган. Нічого не сказано й про плату за видачу ліцензії - тим часом, величезні ціни за "послуги" ліцензійних комісій стають нездоланною перешкодою на шляху тих, хто бажає розпочати свою справу, а виручені кошти витрачаються безконтрольно.
Не вирішене й головне питання дерегуляції: а хто ж видає ліцензії? Якщо, як і раніше, за видачу ліцензій відповідатимуть ті самі галузеві міністерства, які, за сумісництвом, керують держпідприємствами, то "гаряча лінія" Ліцензійної палати може уподібнитися вічному вогню на могилі "невідомого підприємця". Хто ж піде проти свого відомчого інтересу? Тим часом органів, уповноважених видавати ліцензії, закон не визначає. Найлогічнішим було б наглядові функції все ж таки виокремити, як це вже зроблено, наприклад, на фінансових ринках: контроль - окремо, а виробництво чи послуги - окремо. Одні відповідають за порядок, а інші - за виконання планів. Тоді можна сподіватися, що новий закон справді сприятиме цивілізованому ринкові.
І, зрештою, дотримуючись уже усталеної традиції, законопроект нагадує про можливість оскарження незаконних дій представників влади, але не передбачає жодної реальної відповідальності за порушення. Тим часом, необгрунтоване позбавлення ліцензії може завдати підприємцеві величезних збитків! І навряд чи він зможе вважати достатньою втіхою визнання його правоти. Навіть, якщо суд змусить ліцензіара скасувати свою ухвалу й вибачитись, ситим ними не будеш. Неможливо повернути втрачених клієнтів та працівників, банк не відмовиться від законно нарахованих відсотків за позику, а податкова адміністрація все одно зажадає внести податки за період змушеного простою. Водночас ніщо не завадить недоброзичливцям, щоб помститися, наступного ж дня після відновлення дії ліцензії влаштувати новий "наїзд" - і нехай суд розбирається заново.
Було б справедливо, якби неправомірне позбавлення ліцензії чи відмова в її видачі, як і незаконно накладений штраф, для чиновника означав би дилему: крах кар'єри або цілковита компенсація завданих збитків. Лише за такого жорсткого підходу "окремі представники" припинять масово ганьбити державу, яку вони представляють. На жаль, досвід розвитку підприємництва в Україні переконливо доводить стару, як світ істину: чим більше свободи має урядовець, тим менше він її залишає підприємцеві.
Докорінна різниця між ними в тому, що суспільне багатство примножує лише один з них, хоча, звісно, без відповідного контролю, наприклад, за "виготовленням і реалізацією особливо небезпечних хімічних речовин" це багатство одного прекрасного дня може залишитися без власників. Але що жорсткіше буде окреслено межі, в яких може керувати держава, то краще вона виконуватиме своє головне завдання - турбуватися про народ.
