Признання Президента України, що прозвучало в неділю, цікаве вже саме собою. Окрім того, що Президент наївно розповів про своє бажання висуватися на наступний термін, цього разу він дещо аргументував це сподіваними позитивними змінами в економіці країни. Звідки такий оптимізм?
Якщо підходити до макроекономічних процесів в Україні об'єктивно, найкраще, що може статися на момент президентських виборів, - цілковите вичерпання резервів для подальшого падіння. Економіка загальмує в своєму русі вниз. Цілком вірогідно, що, крім тупцювання на місці, почнеться якесь пожвавлення, але це аж ніяк не характеризуватиметься, як «відчутні позитивні зміни». Однак досвід України, на відміну від інших постсоціалістичних країн, дозволяє стверджувати, що якщо вичерпання можливостей для подальшого падіння відбувається в нас гнітюче повільно, то й тупцювання на місці триватиме довго, всупереч усіляким прогнозам і положенням економічної теорії та практики.
Що може знайти позитивного середньостатистичний громадянин України, котрий по півроку не одержує зарплату, змушений займатися різними тіньовими приробітками, не має ніякої впевненості в завтрашньому дні тощо? Навряд чи прості пенсіонери отримують величезну насолоду від того, що макроекономічні показники України повністю відповідають побажанням Міжнародного валютного фонду і відповідатимуть їм і надалі. При цьому можна торкнутися проблеми злочинності, корупції та всіх інших неподобств, якими кишить наша багатостраждальна реальність.
Ні для кого не секрет, що розуміння народом позитивних змін досить далеке від розуміння цих змін найвищими керівниками держави.
Природно, Президент України не є макроекономістом. Йому й не треба бути ним. Але той «бойовий загін» вітчизняної політекономії, соціалістичних фінансів та іншої спадщини командно-адміністративної системи, зібраний в адміністрації, має ж якось інформувати главу держави про те, що відбувається насправді. Перебування у стані загального застою, певно, властиве всім економістам Адміністрації Президента. І це цілком зрозуміло: нові, свіжі уми через очевидні причини не мають бажання працювати в згаданій структурі. Те, що немає реальних позитивних змін, а також уся лінія поведінки нинішнього найвищого керівництва гасять найменші прояви ентузіазму змінити щось на краще. На жаль, команда економістів Адміністрації Президента нині комплектується з осіб, котрі не знайшли себе в інших галузях суспільно-політичного життя або дбають тільки про примітивні меркантильні інтереси.
Звичайно, ще залишається абсолютно фантастичний варіант, яким хоча б якось можна пояснити «позитивні зміни», які очікують нашу країну. Цей варіант зводиться до наявності у Президента якогось «секретного плану», який дозволить просто на очах вивести країну із кризи. Однак це такою мірою міфологічно і не має реального пояснення, що просто не може сприйматися всерйоз.
