Євгенія Мірошниченко, народна артистка СРСР
Все життя мама (Сусанна Єгорівна) живе зі мною. Їй 95 років, але вона досі допомагає: смажить, пере, прибирає. Виростила онуків, а тепер і правнуками займається.
У 37 років мама залишилася з трьома дітьми. Поставила нас на ноги, розраховуючи виключно на свої сили. Вона вимоглива до себе й людей.
А вдача в нас в родині в усіх темпераментна. Можемо на підвищених тонах поговорити: пару випустити - й кожний займається своїми справами.
Мама уважно слухає всі трансляції сесій Верховної Ради, знає новини: що в світі і в країні сталося.
Нещодавно приходили до нас у гості знайомі, що при владі. Мама почала з ними дискутувати, чому прості люди, а їх переважна більшість, стали гірше жити. Сьогодні ми з нею отримуємо однакову пенсію (49 гривень 86 копійок). Хоч - смійся, хоч - плач. За моє викладання в консерваторії ще 200 гривень - ось наш бюджет.
Живемо більш, ніж скромно. Постійно розпродую свої концертні сукні й сценічні прикраси, вивезла частину меблів у комісійний. Дозволити флакон парфумів або дорогу парфумерію не можу. Їжджу на старезних "Жигулях", з двома прогнилими крилами. Соромно зізнатися, але за житло заборгувала 1000 гривень. Таланти України не потрібні - в цьому я з гіркотою переконуюся практично щоденно.
Чому урядовець вищого рангу після виходу на пенсію отримує 360-400 гривень? Невже його праця більш корисна й потрібніша країні, ніж робота старих акторів? Подивіться, якими черствими, байдужими стають люди... Тисячі запитань, а відповідей - немає.
Раїса Недашківська, народна артистка України
Батько помер сім років тому, а мама, незважаючи на свої 87 років, живе від мене окремо. Скільки не благала, переїжджати не хоче. Вона не витримує мого метушливого ритму життя, постійних дзвінків і роз'їздів. Ми з братом і сестрою намагаємося оточити її увагою й турботою. Ходити мамі важко, тому продукти й прибирання - на наших плечах. Намагаємося створити їй затишок і, хай це не здасться дивним, взяти від неї енергії. Вона у мене мудра жінка, з міцним стрижнем, зберегла ясний розум і доброту, любов до людей.
З віком стала м'якше. Мабуть, я її засмутила, не змогла зустріти казкового принца, хоча б частково схожого на батька. Їхнім взаєминам можна було б лише позаздрити.
Мама, як і раніше, обожнює своє помешкання на Нивках. Хай маленьке, нічим не примітне. За багато років праці батьки зібрали три тисячі карбованців - наш спадок. Але, на жаль, ці гроші "з'їла" інфляція. Коли сьогодні дивлюся на старих, то з'являються сльози на очах. Скільки болю, негоди випало на їхню долю, жили надривалися, працюючи, а тепер пенсія - як ляпас.
Олександр Злотник, заслужений діяч мистецтв України, композитор
Для мене взаємини між моїми батьками завжди були зразком щасливої родини. Їм скоро виповниться 75 років. Батько - Йосип Ілліч, учасник Великої Вітчизняної війни, має бойові й трудові ордени. Проте, пішов на пенсію у 70 років. Все життя мама - Дора Михайлівна - була хранителькою домашнього вогнища. Останніми роками стала хворіти й батько став тягнути "господарство" на своїх плечах. Вони живуть у Білій Церкві й категорично відмовляються переїжджати до мене. Я раз на два тижні їх обов'язково навідую. Щоденно розмовляю телефоном.
З роками батьки філософськи стали ставитися до життя, хоча в нас і раніше ніколи проблем батьків і дітей не виникало. Батько завжди пристойно заробляв, але гроші нікуди не вкладали. Найбільшим багатством родини були діти й онуки. Заощадження на ощадкнижках пропали. Пенсії йдуть на ліки. Тепер - моя черга допомогти батькам матеріально. Хоча, скільки їх ошукували, а в них ще жевріє надія, що держава віддасть свої борги. Мої старі - невиправні оптимісти.
Віктор Павлик, співак, лауреат всеукраїнських й міжнародних конкурсів
Три роки тому помер мій батько. Все життя батьки прожили в маленькому районному центрі Теребовля Тернопільської області. Мама - Олександра Григорівна - ще молодцювата й енергійна жінка, тому й слухати не хоче про переїзд до мене. Краще свого будиночка з "вигодами" в дворі, грядочками, квітниками й садом для неї нічого немає. Не любить міської метушні, наше помешкання називає вуликом.
На пенсію прожити сьогодні не реально. Я регулярно підкидаю їй гроші, але мама намагається їх особливо не витрачати на себе, а витрачає на гостинці онукам. Вона в мене напрочуд добра й поступлива людина. Влітку завела кілька курей. Вважає, що все необхідне в неї є.
Мою Христю й небогу Тоню допомогла виростити. А головне - була б здорова.
Алла Кудлай, народна артистка України
Я спробувала створити своїм батькам нормальні умови життя. Вони в мене інваліди, вже похилого віку, мають 77 років. Мама - Галина Трохимівна - пересувається з двома ціпками, а батько - Петро Іванович - переніс інсульт. Все життя вони прожили на Чернігівщині, але чотири роки тому я по-вольовому вирішила перевезти їх до себе ближче. Купила хату в селі Зазим'я Броварського району Київської області, постійно їх провідую, привожу продукти.
З віком вони стали, як діти. Вже не орієнтуються в цінах, не знають скільки коштує крупа, хліб, масло. Батьки зате, напрочуд легко прижилися на новому місці. В нас там чудові сусіди, які допомагають моїм старим.
Сад, город їм не під силу обробляти, тому ми з сестрою робимо все необхідне: саджаємо, прополюємо й збираємо врожай. Коли не встигаємо, то сусіди допомагають. Праця на землі для мене не дуже важка, я ж виросла в селі.
Мама з двохтижневого віку допомагала ростити мого сина Максима. Спільну мову вони завжди знаходять, і мені здається, що вона до нього ставиться не як до онука, а як до сина.
По собі знаю, що стала до батьків ставитися так, ніби вони мої діти. Вважаю, що кращі умови своїм батькам має створити кожний син або дочка.
Наталя Сумська, заслужена артистка України
Жалітися на скрутні часи вважаю недоречним. Кожний крутиться, як уміє. Наші з Олею батьки - відомі українські актори: В'ячеслав Гнатович Сумський та Ганна Іванівна Опанасенко. Заради нас і онуків залишили Полтаву, де працювали в драмтеатрі, розміняли свою трикімнатну квартиру. Звикали до Києва нелегко. Взагалі, виїхати з насидженого місця, де залишилася молодість, друзі, можуть лише сильні характером люди.
Протягом усього життя батьки нам з сестрою допомагають. Живемо всі ми окремо, а спілкуємося кілька разів на день по телефону. Дуже часто батьки приїздять до мене, допомагають доглядати маленького сина. Онукам Даші та Тоні (нашим з Олею донькам), коли потрібно, допомагають робити шкільні завдання.
Раніше перехопити копійчину завжди можна було у татка з матусею, а зараз на їхню пенсію не розгонишся. Але головне, що вони -тьху, тьху - здорові. Тепер і наша черга для них щось зробити, акторів ноги годують. Зате поки працюємо, серце не крається: "Як діти?", бо знаю, що дід з бабусею зроблять все до ладу. Сім'я - найбільший скарб у моєму житті.
Руслана ЛИЖИЧКО, володарка Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих виконавців "Слов'янський базар"
Після весілля на родинній раді вирішили жити разом із свекрухою. Під "крильцем" Фріди Юліанівни нам з чоловіком - Олександром Ксенофонтовим - затишно й добре. Займатися домашніми справами немає ані сил, ані часу. Найчастіше наша допомога полягає в зароблянні грошей, закупах продуктів про запас і генеральному пранні чи прибиранні. А всіма господарськими дрібницями займається свекруха.
У студії "Люксен" буквально днюємо й ночуємо, забуваючи поїсти. Тут шефство переймає моя мама. Усе життя вона присвятила мені, занедбавши свої заняття музикою. Коли ми поруч, її називають моєю старшою сестрою. Ніна Аркадіївна їздить на всі гастролі, гримує, одягає й просто елементарно налагоджує наш побут. Скрізь устигає, а я досі не навчилася її проворності.
Хоч би де була, намагаюся своїм мамам привезти подарунки. Звернула увагу, що наряди, які купую свекрусі, вона складає до шафи. Думала, не можу догодити, а виявляється, вона вважає, що у неї все є, і залишає "на чорний день". Фріда Юліанівна - навдивовижу скромна людина.
