Які часом дивацтва не витворяють інколи тварини! Але щоб їх підгледіти, не обов'язково кудись їхати. Можна піти. Приміром - у зоопарк. Приміром - у Миколаївський.
Справжній віслюк - він і в Україні віслюк
Живуть у зоопарку двоє віслючків. Один - Хусаїн, хороший і добрий. Другий - Ахмет, упертий і собі на умі. Хусаїн, крім усього іншого, грошики заробляє, дітей зоопарком катає, а нетоваристський Ахмет просто живе в своєму загоні. Й багато думає.
З'явився якось у зоопарку новий робітник. Прийшов він до віслючків, узяв одного з них і повів - дітей катати. А назустріч їм - начальник. Поглянув на морду тварини й каже:
- Ти не того віслюка взяв, шановний. Дітей у нас Хусаїн катає, а ти Ахмета вивів. Давай його назад.
І радий був би робітник зробити це "назад", а нічого не виходить: уперся Ахмет, як, перепрошую, віслюк. Подумавши, начальник вирішив допомогти. Заходилися тягти удвох - нічого не виходить, у тому розумінні, що Ахмет не йде. Погукали третього на допомогу - анінайменшого результату. Четвертого гукнули - не вдається зрушити Ахмета з місця. Тягнуть-потягнуть, а зрушити не можуть.
Плюнули мужики на цю справу. І ця справа - довговуха, сіра, вперта - відразу ж замислилася. А мужики, не довго метикуючи, підхопили цю справу, підняли й на руках віднесли в загін. Дітей того дня, як завжди, катав Хусаїн. Котрий думає мало.
Коли ім'я твоє мандрил, зміцнюй його ділами своїми
Мандрилів вважають одними з найколоритніших мавп: пухнаста шерсть, яскраво забарвлені червоними й синіми смугами морди. Втім, мандрилові Бені Крику чогось у зовнішності бракувало. Й одної чудової миті йому випала нагода поповнити її кількома штрихами.
Того дня в мавпятнику працювали маляри. Роботу скінчили й пішли, а банку з жовтою фарбою залишили. Стояла вона за кілька метрів від Бениної клітки, проте якимось, лише йому відомим способом, мандрил примудрився підтягнути її до себе. Коротше, "докумекав родич". Але банка крізь грати не проходила. "Ну й не треба", - подумав Беня, виваливши рішучим жестом її вміст перед кліткою. Й заходився загрібати фарбу жменями.
Передусім "навів марафет": додав жовтої барви до строкатої морди, підфарбував шерсть. Краса! Згодом, мабуть, вирішив зробити "ремонт у клітці": розмазав фарбу на підлозі. А щоб решта - грамів двісті - не пропали марно, вирішив покуштувати - що ж воно таке?
Якби хтось інший нажерся олійної фарби - бозна, якими були б наслідки. А розфарбованому хуліганові Бені - хоч би що. Здоров'я не погіршилося, а настрій відразу покращав. Попри те, що згодом цього мандрила майже всі працівники мавпятника лаяли. Але Беня був жовтий і щасливий.
Миколаїв
