Бар "Дольче віта" знаходиться на одному із центральних майданів Риму, п'яца Навона. Кожного вечора ця площа перетворюється на дивовижну суміш рас і народів, де під акомпанемент вуличного оркестру, що грає туристично-заяложені, але приємні мелодії, ви можете побачити кого завгодно: італійського політика, відомого спортсмена й навіть двох дівчат із України, яких у натовпі "зраджує" уважний та оцінюючий погляд людини, котра хоче знайти щастя за кордоном. Іншими словами, п'яца Навона - то ідеальний "розчин" для папараці. У барі "Дольче віта" я домовився зустрітись із фотографом римської газети "Мессанджеро" Ріно Барілларі. Однак там на мене "чекала" його візитка з написом сицилійською "Король папараці", телефонами, поясненнями про термінову роботу й запрошенням зустрітися наступного дня в редакції газети.
Про те, що йшлося про "короля" італійських фотографів, я знав, а запрошення відвідати його "палац" отримує не кожен. З таким відчуттям я переступив поріг "Мессаджеро".
- Слухай, Ріно, давай одразу домовимося про те, як тебе краще називати: папараці, фотограф, скандальний фоторепортер?
- Мені все одно, як називають: фотограф, папараці або якось інакше. Головне, що мене не можна назвати фотобрехуном: фотографія - доказ реальний.
- Як можна стати папараці?
- Папараці - це така ж робота, як і будь-яка інша. Треба вчитися ремеслу, але головне - треба навчитися жити на вулиці, серед людей. Бути готовим до життя, що відрізняється від життя простої людини.
- А саме?
- Це означає бути в повній готовності цілодобово, змішуватись із натовпом, слухати, про що говорить молодь і про що лаються в автобусі, жити серед людей, які щодня зустрічаються з горами труднощів. Лише тоді ти станеш справжнім папараці, оскільки розумітимеш, чого хоче народ.
- У будь-якій роботі є своя технологія...
- Наше ремесло останнім часом дуже змінилось. Якщо раніше про якусь подію знав лише ти, то тепер, завдяки мобільним телефонам, будь-хто може попередити фотографа. За п'ять секунд на майдані, де з'явилась якась відома особа, збираються десятки папараці.
- Отож "інформатори" для папараці - одна з головних складових їхнього "творчого" процесу?
- Я думаю, що так. Сьогодні, наприклад, я можу розраховувати на 3800 осіб, котрі належать до різних груп у суспільстві.
- Яка особливість є визначальною в роботі папараці?
- Спочатку він мусить зробити фото, а потім попросити на це дозвіл.
Деякі психологи вважають папараці людьми особливими. Вміння спіймати саме той момент, який найкраще від усього "висвітлить" характер якоїсь зірки, момент, якого очікують клієнти-читачі газет і журналів, - талант особливий. Про Барілларі мені розповідали неймовірні історії: 178 сутичок з охоронцями зірок та знаменитостей, 86 розбитих фотоапаратів. Дехто вважає папараці людьми хворими. Хворими, вибачте тавтологію, на хворобливу цікавість.
- Що думаєш про це, Ріно?
- Це просто смішно. Провина тут не фотографа, а редактора або видавця тижневиків скандального спрямування. Ви зрозумійте, якщо всі нині захочуть фотографію принцеси Діани в агонії, фотограф буде це робити.
- Хто більше потребує скандальних фотографій: публіка, що вимагає їх у газет, чи видавці, що призвичаїли публіку до оголених жінок та закривавлених трупів?
- Я глибоко переконаний, що домогосподарка, яка цілий день не виходить на вулицю, потребує таких фото. Кожна стаття, котра супроводжується скандальними фото, підвищує на 30-40% тираж. Самі люди мають нездорову цікавість до пліток та кривавих фактів.
- Фотографи в житті принцеси Діани були її нещастям чи фортуною?
- Я думаю, що фотографи стали для леді Ді великою фортуною. Жінка, що перебувала в тіні й була невідомою, змогла, завдяки фотографам, котрі створили її імідж, поставити у скрутне становище англійську корону. Вона сама та її оточення спонукали фотографів, які створили її славу та силу.
- У той трагічний вечір теж?
- Безумовно. Тоді були зроблені всі фотографії, і для папараці не було жодної причини гнатися за машиною леді Ді.
- Яка твоя версія подій?
- Те, що трапилось у Парижі не можна назвати простою автомобільною аварією, то аварія державна.
- Що ти маєш на увазі?
- Людина такого рівня, як принцеса Діана, не повинна бути без охорони. Тут винні й французи, й англійці. В аварії вижив лише охоронець, тому що він пристібнув ремінь безпеки. І це при тому, що охоронці ніколи не мають права використовувати ремінь, щоб бути завжди напоготові. Все дуже дивно! І після цього кажуть: винні фотографи. Я просто плакав тоді, що не опинився на місці події.
Тепер багато хто схиляється до думки, що інцидент із леді Ді став наслідком політичної змови, і був організованою аварією, у якій фотографи зовсім не винні. Причиною змови стала можлива вагітність принцеси Діани. Якщо це правда (поліція Великобританії тримає у глибокій таємниці результати експертизи), то в спадкоємця на престол у Лондоні, сина принцеси Діани та принца Чарльза, міг з'явитись брат (або сестра) - мусульманин, оскільки Доді Аль-Фаєд, з яким Діана збиралась одружитись, був ним.
- Повернемося до роботи папараці. Своїм "інформаторам" ти платиш?
- Я працюю в газеті, і скажу тобі щиро, ні. Думаю, що скандальні тижневики можуть за інформацію заплатити. Деякі відомі особи самі просять зробити про них фоторепортаж. Це чудова реклама. Один італійський режисер щороку після презентації свого нового фільму закохується в головну героїню, з якою його "зненацька" захоплюють у пікантних позах. Скандал великий, а глядачів фільму і прибутків - більшає.
- Після смерті Діани багато людей дивляться скоса на журналістів та фотографів.
- Я не боюся нічого. Я лише даю їм те, чого вони шукають. Тепер треба дещо змінити. Систему роботи. Всі думають, що папараці заробляє десятки тисяч доларів. Насправді - це англійські газети, що створюють скандали, продають мільйони подій і заробляють купу грошей.
- Італійські папараці відомі в усьому світі, а де ще є сильні фоторепортери?
- Переконаний, що найкращими фоторепортерами є французи, які мають величезну школу після війни в Індокитаї. Не менш сильними є японці.
- Секретні служби тебе ніколи не турбували? Ти маєш багато, і першим, компрометуючого матеріалу.
- Сам розумієш, що не можу ані спростувати, ані підтвердити. Будь-яка відповідь, коли йдеться про спецслужби, залишає місце сумнівам. Можу тільки сказати, що я людина досить заможна й не маю фінансових проблем.
Папараццо - прізвище фотографа у фільмі Федеріко Фелліні "Дольче віта" ("Солодке життя"). Саме робота фотографів на славнозвісній вулиці Венето, стала джерелом натхнення для Фелліні. Ріно Барілларі був одним із перших папараці, що стали працювати на віа Венето.
- Ріно, тоді на вулиці Венето життя було трохи "солодшим"?
- Для нас ні. Хоча сцени можна було спостерігати надзвичайно пишні: величезні американські авто, гарні жінки, ріки - справді ріки - шампанського.
- Чому все відбувалось саме на вулиці Венето?
- Римська "Dolce vita", на мій погляд, була величезною американською коаліцією реклами. Тоді нас, італійців, привчали до зручного життя, американських холодильників, пральних машин, до американської мрії, символом якої була вулиця Венето.
- А тепер?
- Тепер лишилися тільки спогади й туристи.
- Ти поринаєш у ностальгію, тому останнє запитання. Якби ти опинився на місці аварії в Парижі, що зробив би ти перш за все?
- Однією рукою я б натиснув на автоматичну кнопку фотоапарата, а другою натискав би кнопки мобільного телефону, викликаючи поліцію та швидку допомогу.
Рим
