- Юрію Дмитровичу, що можна сказати про нинішню економічну ситуацію, в якій Вам доводиться будувати?
- Як і кілька років тому, наша дійсність характерна невизначеністю в усіх сферах діяльності людей. Неузгодженість між галузями виробництва, структурами управління, економічними інституціями змушує підприємства весь час пристосовуватися до занепаду економіки.
Однак є всі підстави говорити, що страшне позаду. Сьогодні не 1993 і 1994 роки. Про стабільність говорити ще зарано, але значні елементи фундаменту для становлення економіки вже закладаються. Маю на увазі грошову реформу, багато законодавчих актів, концепцію податкової системи тощо. Чому склалася така ситуація? Це величезні пласти проблем. Їхнім аналізом, значущістю та вагомістю чинників довго ще займатимуться політики й учені. В цьому інтерв'ю я б відзначив, на мою думку, одну з найістотніших причин.
Наявна економічна ситуація характеризується серйозними недоліками сучасної економічної політики на мікрорівні, що суперечить принципові системності. Така ситуація ставить у принизливе становище вітчизняного виробника, робить його продукцію неконкурентоспроможною. По суті, на оперативному рівні виробництва гарантом виживання нині є здебільшого керівники організацій.
- Справді! Сьогодні є чимало прикладів того, коли наперекір несприятливим умовам досягнуто певних результатів і саме завдяки особистостям небайдужих людей, які займаються тією чи іншою конкретною справою. Доволі глянути на Ваших сусідів на Андріївському узвозі: салони "Роксолана" і "Гончарі", галереї "Триптих", "Творчість", "Ательє Карася", "Арткафе", "Музей однієї вулиці", "Музей Булгакова"...
- Роль кадрів сьогодні надзвичайно велика. Цілком зрозуміло, що наша законодавча база недосконала, не систематизована податкова система, немає програми розвитку галузей з погляду ринкових процесів. У недіючій системі практично все залежить від особистостей, їхнього генія, інтелекту, професіоналізму, комплексу здібностей. Суспільство, великі групи людей, окремі колективи стали заручниками особистостей - політиків, економістів, окремих керівників.
І якщо "пощастило" в якомусь колективі з керівником, то він, вирішуючи локальні завдання, використовуючи наявні можливості в своєму колективі, забезпечує певну стабільність.
Це стосується будь-яких структур: заводу, району, міста.
В інтерв'ю "Київським відомостям" посол Південної Кореї особливо наголосив на тому, що в складний період у їхній державі становище врятували інтелектуали та високі професіонали. А що стосується України, я б додав, необхідні ще й жорсткі технократи та справжні патріоти.
Сьогодні бути непрофесіоналом серед посадових осіб, які впливають на події в державі, в суспільстві в тисячу разів злочинніше, ніж бути непрофесіоналом у медицині.
Добір кадрів за принципом особистої відданості згубний.
- Ви починали будівництво готелю "Андріївський" тоді, коли країна будувати перестала, коли державне будівництво перестало існувати як галузь через бюджетні, фінансові проблеми. Почавши споруджувати цей комплекс на Андріївському узвозі, Ви також доводили, що ситуацію можна кардинально змінити і продовжувати будувати.
- Будувати можна завжди. Інша річ, як організувати виробництво. Ми зуміли зберегти себе й досягнути певних результатів за рахунок порівняної простоти управління, низьких адміністративно-управлінських затрат. Постійно використовуємо поєднання управлінських та інженерно-технічних функцій. Нерідко для виконання низки управлінських функцій, розв'язання нестандартних інженерних проблем (наприклад, конструктивне вирішення будівлю готелю у вигляді каркаса в аварійних умовах будівельної зони) залучалися професіонали - консультанти з боку. І, звісно, великі переваги полягали в тому, що рішення ухвалювали швидко, із знанням реальної обстановки, без зайвої бюрократизації. Лише так можна було добитися результатів швидко й ефективно, реалізувати свої технічні та ділові ідеї. А починали, звісно, важко. Страшно згадати, що фірма здійснювала будівництво в момент інфляції, коли відсоткова ставка банківського кредиту становила 480-520%. То ж і такий досвід маємо.
- А навіщо потрібно було прирікати себе на заздалегідь нелегке життя, працюючи без вихідних і на межі нервового розладу, постійно думаючи, як вижити, а головне - несучи величезну відповідальність за колектив, за зарплату, робочі місця, оздоровлення співробітників, інші соціальні питання? Адже всі ці роки Ви могли відсидітися в тихій інститутській аудиторії, читаючи студентам лекції, якось перетерпіти до кращих часів, зрештою, виїхати до благополучнішої країни?
- По-перше, все що робиться і зроблене пов'язане головним чином з моєю професією. По-друге, я відношу себе до патріотів будівельного комплексу. Адже капітальне будівництво посідає істотне, коли не основне (за реалізацією) місце в інвестиційному процесі. Недооцінка ролі будівництва в економіці країни загрожує зниженням виробничого потенціалу, втратою ініціативи в технічному прогресі.
Шлях, що ми його пройшли за всі ці роки, досвід життєдіяльності будівельних фірм, або, точніше, окремих елементів можуть заслуговувати на увагу.
Сучасне життя надзвичайно багатогранне, багатогранний бізнес, багатогранна політика, інколи доводиться бачити різнополюсний "моральний кодекс".
Головне сьогодні - пройти цей шлях і не заблукати в його лабіринтах. Серед всієї багатогранності в кожної людини є головні цінності.
- Наступного року в Києві проходитиме з'їзд Європейського банку реконструкцій та розвитку. У зв'язку з цим місто пообіцяло збудувати багато готелів, які змогли б обслужити всіх гостей. У Вас теж своє готельне господарство. Чи не побоюєтесь Ви, що активна поява готелів у Києві відволікатиме від Вас потік клієнтів? Чи не вбачаєте Ви в цій конкуренції можливої загрози для себе?
- Елементи конкуренції в Києві вже давно мають місце, це природно. Ну й надалі буде так. І в будь-якому суспільстві так, якщо суспільство зорієнтоване на ефективність, конкуренція - це здорове, нормальне явище. Я думаю, тому, хто зможе нормально оцінити ситуацію, належним чином поставити роботу, конкуренція не буде страшною.
- Сьогодні громадськість Києва активно обговорює появу кількох "Хілтонів" у рамках існуючої архітектури міста. Як фахівець, як професіональний будівельник, як Ви ставитеся до цих проектів?
- Нормально. Ми живемо наприкінці XX століття. Автомобільні стоянки потрібні? Потрібні. Інше питання, якими їх робити, підземними чи вписувати в ландшафт міста. Загальмувати цей процес просто неможливо. У протилежному разі може виникнути величезна проблема. І вирішувати це повинні спеціалісти. Природно, Київ має своє прекрасне обличчя. Проте не можна зациклюватися на самій лише архітектурній спадщині, на міських двориках, хоча вони прекрасні.
Покоління, епоха неодмінно залишає своє в містобудуванні. "Хілтони" теж прекрасно впишуться в забудову і прикрасять місто. А щоб це було гармонійно вирішене, повинні працювати й вирішувати професіонали.
- Гадаю, що той, хто критикує такі проекти, бачить проблему в дещо іншому ракурсі, наприклад, що в Україні сьогодні багато насаджується якихось чужих стандартів - напоїв, жуйок, готелів.
- Тут важливо для себе визначити саму ідею, чого ми бажаємо й куди прямуємо. Я часто згадую виступ Гаврила Попова, колишнього мера Москви, про те, як він проживав у готелях Нью-Йорка. З чотирьох готелів у центрі Нью-Йорка був один американський, решта японські. Що це означає? Якщо суспільство налаштовує свій розвиток на ефективність, по-іншому бути не може. І нічого тут не насаджується. Проблема в іншому - в Києві давно склалася тенденція, що все нове зустрічається багнетами. Це вже майже традиція. Подумати лише - проблема Урочища Гончарі - Кожум'яки, у центрі Києва, вирішується з 1968 року!
- Чому така інерція? Мабуть, не даремно останнім часом дедалі частіше порушується питання державної ідеології та моралі. Вже й західна преса здійняла галас з приводу не дуже приємних явищ в Україні - про корупцію державних чиновників, про їхню порочну практику направляти людей по колу, що дуже добре знайома всім діловим людям. Як людина діяльна й доволі інтелігентна, як Ви почуваєтеся серед цих недоліків, від яких, займаючись активною підприємницькою діяльністю, відгородити себе не можна?
- Коріння явища, про яке Ви говорите, приховані насамперед у політичній та економічній ситуації в суспільстві. Усі блага, багатство перерозподіляються сьогодні між невеликою частиною членів суспільства, що набуває рис політики й підпорядковує, залучає багато державних і громадсько-суспільних структур.
Для активнішої участі в перерозподілі частини колишньої державної власності необхідно мати засоби, що з'являлися і з'являються як внаслідок перманентного перерозподілу багатств у процесі інфляції, так і іншим способом. Тому будь-який перехідний період найгостріше розкриває проблему державної ідеології та моралі. Адже завжди слід пам'ятати про "підгрунтя", на якому все це проросло. Головне коріння виходить з "епохи політзанять". Перекручені ідеї, принципи, цінності, що впливають на формування особистості - все звідси. Коріння слід шукати там, де виховання, освіта, загальна культура, духовність.
- Думаю, що в своїй практиці Ви не раз зустрічалися з такою проблемою, коли непересічна особистість поставлено в залежність від людини менш яскравої, навіть трохи обмеженої щодо інтелекту, професіональної достатності, не обтяженої моральними принципами, але наділеної владою. Як за такої ситуації вирішувати виробничі питання, і чи вдається взагалі їх вирішувати?
- Така проблема стоїть не лише перед нашим поколінням, і навіть не тільки в нашу епоху. А виробничі проблеми необхідно вирішувати і слід доводити свою правоту, хоч як би важко не було. Природно, що завжди хочеться розраховувати на якусь розсудливість, мудрість. Особливо викликають обурення новоявлені "великі". Я гадаю, що й термін має незабаром з'явитися "нові великі". Якби ці люди бодай інколи переглядали класику, історичну літературу, що відображає події й тисячолітньої давнини, то вся велич скінчилася б після перших сторінок. Усі їхні відкриття та істини давно загальновідомі. Небезпечно, якщо цей "великий" може впливати на економічні процеси в суспільстві, і не дай, Боже, на геополітичні.
Розмову вела Людмила ГУМЕНЮК, "День"
