Днями програма "ТСН" показала нам справжнє обличчя "вітчизняного виробника" - того самого, для захисту якого нарешті об'єдналися і Верховна Рада, і уряд, і навіть Президент. А втім, цей по-селянському простодушний директор, позуючи на тлі купи неконкурентоспроможної продукції, озвучив лише те, що інші приховують: за вимогами "захисту" стоїть не що інше, як туга за застійними часами, коли народ покірно споживав усе, що спромоглися виробити, причому за будь-якою ціною. Про якість вітчизняних товарів тоді можна було лише розмірковувати. І тому, які б провокаційні чутки не розпускали б сьогодні конкуренти про "погані" імпортні продукти, всі, хто ще пам'ятає варену ковбасу застійних часів (ту, що продавали в звичайних магазинах, а не в обкомівських буфетах), може лише посміятися.
Інша справа, що виробляти справді необхідне споживачеві виявилося значно важче, ніж виконувати директиви партії та уряду, і не кожному "червоному директорові" це до снаги. А втім, спеціально для тих, хто хоче за будь-яку ціну залишитися "біля керма", існують пільги. Колись модними були субсидії, потім кредити та державні інвестиції, тепер от - закриття ринку від імпортних товарів, зокрема, продуктів харчування. Особливо цікаво, що квотувати останні хочуть... у відсотках від внутрішнього виробництва, тобто чим менше вироблено, тим менше (!) дозволяється закуповувати! Такі обмеження просто спеціально призначені для діставання монопольних надприбутків: більша частина продовольства - товари першої необхідності, їх купують за будь-яку ціну. Чим менше виробив, тим дорожче продав, тим більші прибутки - живи й радій! Якщо називати речі своїми іменами, то "підтримка виробника" - це по суті ще одна спроба повернути реформу назад.
У той час як протекціонізм сприяє підвищенню цін на товари, які "захищаються", всі решта, насамперед торгівля та послуги, що не удостоїлися протекції, а також конкурентоспроможні виробництва неминуче потерпатимуть від знецінення грошей та зубожіння ринку. А втім, аргументи протекціоністів набувають зовсім іншого звучання, коли їх застосовують не до всіх, а до конкретного підприємства чи галузі. За рішучістю захистити вітчизняного виробника найчастіше дуже чітко проступає бажання відстояти себе улюбленого, нехай навіть на шкоду всім іншим. При цьому прихильники реформ, якщо, звісно, такі ще є при владі, опиняються в складному становищі: відмовляючись захищати "вітчизняного виробника", вони напевне потраплять під звинувачення в "підсобництві Заходу". Проте буде ще гірше, якщо не покласти край протекціоністській вакханалії. Вона не менш небезпечна, ніж нестримна емісія 1992-1993 рр. Тоді загальне підвищення вартості життя буде напевне приписане владі, а вкрадені таким чином у народу гроші знову опиняться в кишенях неконкурентоспроможних монополістів. А останні напередодні виборів, слід гадати, не пошкодують грошей на підтримку тих, хто вже сьогодні обіцяє "динозаврам" повернути часи Юрського періоду.