Підняти тарифи - ще не означає отримати більше грошей, адже досі зростання реальних (за відрахуванням сум житлових субсидій і видатків на їх розподіл) надходжень майже компенсувалося значним збільшенням неплатежів. Питання субсидій вирішується просто: не передбачено такі видатки бюджетом - і край. Тим часом масове відключення неплатників означає закінчення "гри в хованки" з МВФ (підвищення тарифів на папері), а відтак ще більше зростання реальної вартості життя.
Утім, сенс запровадження 100-відсоткової оплати не лише в тому, аби привчити людей платити за все (тут досягається скоріше протилежний ефект), скільки в тому, щоб за рахунок населення знизити тарифи для промисловості й цим підняти конкурентоспроможність вітчизняних товарів.
Звісно, ніхто не заперечуватиме необхідності підняти виробництво. Питання в тому, яке і якою ціною? Безумовно, становище енергоспоживачів поліпшиться, зате послабшають стимули для енергозбереження. І це скоріше погано, ніж добре, позаяк чинні тарифи на газ приблизно такі самі, а на електроенергію нижчі, ніж у європейських країнах. Це означає: наша продукція дорожча і (чи) гірша за рахунок інших чинників. Тим часом, будь яке підвищення вартості життя - через зростання комунальних тарифів, мита, вартості громадського транспорту і зв'язку тощо - підвищує собівартість у трудомістких галузях економіки: зростання видатків на відтворення робочої сили ставить підприємства перед необхідністю відповідно підняти зарплату, позаяк ніхто не працюватиме за гроші, на які неможливо прожити. Це, у свою чергу, призведе до неминучого зростання безробіття.
Ще гірше наукомістким підприємствам, де потрібна висока культура виробництва, а відтак і можливісь відбору кваліфікованої робочої сили. А який відбір найкращих, коли робітникові чи інженеру немає чим платити за квартиру! З другого боку, всіх, хто працює на внутрішній ринок, ударить скорочення попиту на споживчі товари.
Інакше кажучи, коли запровадження стовідсоткової оплати комунальних послуг і дасть поштовх підйому виробництва, то при цьому підштовхне його розвиток у напрямку до безвиході: виробники енергомісткої продукції матимуть додаткові переваги за рахунок решти галузей, а відтак "напівфабрикатний" характер нашої економіки, її й так безглуздо висока залежність від імпорту енергоносіїв, стануть ще міцнішими.
Тим часом, за словами віце-прем'єра Росії Бориса Нємцова, економія видатків тільки від демонополізації ринку комунальних послуг може становити 20 - 50%. У нашій сьогоднішній ситуації можна чекати, що стовідсоткова оплата в поєднанні з реформами залишить ціни для населення в середньому на нинішньому рівні чи навіть дозволить їх знизити. А для держави це означатиме реальне зниження видатків, що його не "з'їдатиме" відповідне зростання неплатежів і субсидій. Утім, для цього доведеться не лише умовити МВФ зважати на реальне соціально-економічне становище, а й, і це значно складніше, подолати опір створеної ще за радянських часів системи хабарів, здирства з мешканців і розкрадання державних коштів у житлово-комунальному секторі.
