Непричетна до подій людина, яка випадково потрапила б до міста Грацу (Австрія) в останній декаді червня, була б чимало спантеличена атмосферою яскравого караван-сараю, що вирував на вулицях і майданах міста - невеликого (240 тис. мешканців), по-німецьки чистого і прибраного. На кілька днів Грац перетворився на велику пленарну залу Другої європейської екуменічної асамблеї.
На Асамблею з'їхалися християни з усіх країн Європи та гості з інших континентів - духівництво, діячі молодіжних і жіночих рухів, численні політики від церкви, просто віруючі. Цей імпозантний форум ще раз засвідчив ту роль, яку християнство відіграє у житті сучасного суспільства. Головною темою став пошук шляхів до примирення і єднання різних церков і конфесій. Тут не було мови про злиття всіх церков в одну, про втрату окремими церквами своєї релігійної самобутності. Йшлося про те, щоб покінчити з ворожнечею між окремими гілками християнства, ворожнечею, яка заплямувала історію релігійними війнами, вогнищами єретиків (тобто християн інших конфесій), дискримінацією громадян за релігійною ознакою.
На Асамблеї кожна делегація представила зразки своєї екуменічної діяльності. Зрозуміло, що мене найбільш цікавила українська експозиція. Це був перший вихід "у великий світ" віруючих України. Нас там представляла, головним чином, Українська греко-католицька церква (УГКЦ), яку очолив єпископ-помічник глави УГКЦ Любомир Гузар; був присутній також екзарх Києво-Вишгородського екзархату Михайло Колтун. (УПЦ, єдина православна церква, яка була офіційно запрошена, майже не взяла участі у роботі Асамблеї).
Біля української експозиції завжди було повно зацікавлених людей, бо вона об'єднала 5 різних церков і конфесій країни. Видавництво "Свічадо" представило тут свої кращі теологічні видання, а біля спільного стенду "Есперанто" працював знавець цієї мови о.Сергій Прудко. До складу делегації входили також зведений хор зі Львова та оркестр "Медикус", які збирали натовпи слухачів духовними співами та джазовими варіаціями на теми козацьких пісень. Доктор Георг Копецьки, один із організаторів Асамблеї від Центрального католицького комітету у справах Східної Європи, в інтерв'ю газеті "День" сказав, що жодна країна СНД не привезла до Грацу такої справді екуменічної громади.
Цікаві події відбувалися, втім, не тільки у залах засідань чи виставок, а й на вулицях міста, де невидимий режисер з ранку до вечора ставив гігантську масовку. Тут можна було побачити все, що завгодно - величне, зворушливе, смішне і навіть анекдотичне. Головні діючі особи та тисячі статистів різних рас і культур вражали очі яскравими строями, примхливими мізансценами, галасом принаймі двох десятків мов. Тут можна було побачити ряси, сутани всіх кольорів і фасонів, химерно модифіковані похідними обставинами і спекою. Бліді, дуже делікатні черниці католицьких монастирів незмінно носили поверх чорних строїв кольорові рюкзачки. Францісканці ходили тротуарами босоніж, як їм велів старовинний статут, а свої вибриті голови захищали від сонця червоними спортивними кашкетами. Священство з Африки затьмарило всіх яскравістю ряс - зелених, синіх, жовтих. Один з них, високий, зі шляхетною поставою, у сліпучо білій тозі - справжній Отелло, постійно привертав загальну увагу. Особливий статус у натовпі посідали гості з СНД - європейці могли з ними порозумітися в основному за допомогою пантоміми.
Ще одна "замальовка з натури". У центрі міста після вечірніх богослужінь годували гостей із посткомуністичної Європи, головним чином - із СНД. На Асамблею з наших країв приїхало кілька тисяч учасників і всім було забезпечено повний безкоштовний пансіон. Сніданки й обіди сплачували європейські церковні об'єднання, організатори Асамблеї, а вечері взяли на себе миряни Грацу. І кожного вечора біля входу до католицьких та протестантських храмів, у гарну погоду і в дощ, усміхнені хлопці і дівчата роздавали їжу всім, хто бажав. Довкола них гуртувалися "жебраки Європи" - один поперед одного, не дуже ввічливі, не дуже охайні, з поганими манерами, без будь-яких проявів вдячності чи бажання допомогти гостинним хазяям.
На жаль, західний туалет для посткомуністичної людини все ще залишається складним комплексом технічних, фінансових і мовних проблем. Іноземці ставляться до цього з розумінням і роблять все можливе, щоб спростити ситуацію. Так у Граці, спеціально для гостей зі Східної Європи поставили на майдані пересувну безкоштовну споруду. І хоча кругом було повно вільних - але платних - туалетів, спільна делегація з СНД завжди утворювала тут імпозантну чергу, яка дещо гальмувала постійний променад.
Однак, облишимо їжу та туалети. Адже у багатьох куточках міста зранку до вечора можна було спостерігати інше - різноманітні форми екуменічного спілкування. Такі, наприклад, як концерти молодіжних поп-груп, які об'єднували виконавців різних конфесій (галасу від цього не ставало менше). Молодь, яка "стояла таборами" на газонах парків, починала день ритуалом руйнуванням стіни - представники східних і західних церков розбирали по цеглині стіну, яку спеціально складали кожної ночі. Часто можна було зустріти християн-п'ятдесятників, які - за Четвертим Євангелієм - здійснювали обряд миття ніг ближньому - всім, хто бажав.
Асамблея завершилася на дуже високій ноті. У міському парку відбулося екуменічне богослужіння, на яке, окрім гостей, зібралися, здається, всі жителі міста (хоча австрійці й не відзначаються надмірною набожністю). Службу правили католицькі, православні (Грецька церква і Російська церква за кордоном), протестантські ієрархи. Співало кілька хорів, а в заключному "Амінь" об'єдналися голоси всіх присутніх. Після цього радіо повідомило, що місто Грац запрошує всіх гостей на святковий обід. І справді - затишні майдани, вулички, провулки старого міста перетворилися на фантастичний бенкетний зал, де на нескінчений столах тисячам гостей у великому асортименті пропонувалося святкове частування і напої. Це треба було бачити! Найбільш неймовірним видалося те, що ніхто з мешканців міста не підійшов до столу, а добровільна обслуга була такою люб'язною, наче працювала на найбагатших клієнтів. Від такої щедрості та достатку стало чомусь сумно. Щоб мене трохи втішити, Мирослав Маринович - правозаступник, відомий публіцист і письменник з Дрогобича, сказав: "Не переймайтеся так - і ми будемо робити людям щось подібне. Нам би тільки на ноги стати!"
Дай Боже.
Грац-Київ
