Затишна вулиця у центрі Києва - Тарасівська - не входить до традиційних екскурсійних маршрутів по місту. Але чи не кожний будинок - то цілий шмат багатовікової історії столиці.
Взяти хоча б садибу № 4, яка недалеко від вулиці Льва Толстого (колишньої Караваївської). Уже з першого погляду можна визначити, що фасадна будівля на ній не призначена для постійного проживання людей. Ознаки цього - відсутність балконів і широкі отвори на першому поверсі, де застигли у тривожному чеканні червоні машини. Вивіска на будівлі повідомляє, що тут міститься "Самостійна воєнізована пожежна частина № 4 по охороні Старокиївського району".
Отже, із сьогоднішнім статусом будинку повна ясність. Залишається уточнити його первісне призначення. Виявляється, йому рівно 100 років. А запроектував цю споруду міський архітектор О.С.Кривошеєв для Либідського поліційного відділку та пожежної команди, що існувала при ньому.
Раніше обидві ці поважні установи тіснилися у двоповерховому будинку Лаппо (пізніше він перейшов у власність ректора місцевого університету І.І.Рахманінова і зберігся до наших днів, зараз у ньому ректорат університету), що містився неподалік, а саме на розі вулиць Нижньо-Володимирської (нині Володимирська) та Караваївської. Окрім них, на його другому поверсі навчалися аж 282 хлопчаки - вихованці двокласного міського чоловічого училища. Останні особливо відчували брак хоч найменшого комфорту: не було де погратися на перервах, холодної пори покласти свої пальта, а на додаток - ще й окремі слівця, від яких в'янули вуха, із вуст дядьків - поліцейських і пожежників. А "батьки міста" із затятою байдужістю спостерігали за цією ненормальною ситуацією. І невідомо, скільки часу тривало б таке чудернацьке поєднання закладів поліцейсько-пожежного нагляду й народної освіти, коли б у стайнях з 1895 року не почалася пошесть на коней від сибірської язви.
Спочатку коні перемістили були в дерев'яний барак, спеціально споруджений у палісаднику зазначеного вище будинку, проте від того втрати не припинилися, а сам барак псував загальний вигляд Караваївської вулиці, вже забудованої тоді красивими спорудами. Отож, міській управі не залишилося нічого іншого, як придбати за 22 тисячі рублів садибу спадкоємців юриста Незабитківського, професора університету святого Володимира, на вулиці Тарасівській, де було споруджено, а 29 червня (за старим стилем) 1897 року й освячено два триповерхові будинки - фасадний і флігель.
У цих будинках місця вистачило на все: на пожежні обози, цейхгауз і телеграф, камери для арештантів і казарми для поліцейських городових та пожежних служителів, кухні та квартири для дільничого пристава, брандмайора і місцевого брандмейстера. Обидва будинки з'єднувалися одноповерховою спорудою, у якій обладнали стайню для 30 коней і до якої прилягала привабливого вигляду мурована пожежна вежа заввишки близько 35 метрів (не збереглася). Казарму для пожежних служителів, що містилася у флігелі, прикрашав вишуканої роботи дубовий кіот, у який було вправлено образ святого Миколи Чудотворця.
В усьому відчувався хист архітектора - приміщення обох будинків він так вдало спланував припасувати одне до одного, що упродовж лише однієї хвилини з моменту надходження команди пожежні служителі встигали зі своєї казарми потрапити до стайні, а звідти вже з кіньми - на перший поверх фасадного корпуса і приготувати обози до виїзду на гасіння пожежі. Проте О.С.Кривошеєву не вдалося уникнути і прикрої помилки: побудовані всього за 72 тисячі рублів, без урахування навіть найближчої перспективи усі зазначені вище приміщення через кілька років стали занадто тісними, а розширити їх не було ніякої можливості. А тут ще й власник сусідньої садиби Лоський став погрожувати міській управі судом за те, що вікна у камерах для арештантів виявилися настільки близько розміщеними від його будинку, що відлякували потенційних квартиронаймачів. Із загостреної ситуації вийшли просто: садиби одну від другої відгородили високим парканом і над фасадною будівлею надбудували четвертий поверх. А надбудований таким же чином флігель використовується сьогодні як звичайний житловий будинок.
