Російські "Ляльки" - омріяна санкціонована крамола, предмет ажіотажу та заздрощів телеглядачів усього СНД, - феномен, що відбиває ступінь зрілості суспільства. Політик може стати персонажем, а його індивідуальність здатна провокувати дотепність лише за певної щільності та інтенсивності політичного та соціального життя. А впізнавання його відмітних рис та характеру вчинків - своєрідна атестація на відповідність масштабів особистості рангові посади, яку вона обіймає.
На жаль, наш вітчизняний інтелектуальний прошарок ставиться до можновладців або з байдужою огидою, або з ритуальною підлесливістю. На політичних конах України розгортаються видовища досить похмурі. Їх діючі особи змазані, постаті розпливчасті й не викликають сильних емоцій та творчих імпульсів. Відсутність в Україні своїх "Ляльок" свідчить не стільки про недостатність демократії та громадянської сміливості, не стільки про інертність нашого ТБ, скільки про аморфність нашої влади. Герої вітчизняної політичної авансцени поки що самі нагадують безликі творіння з пап'є-маше. І не піддаються "оживленню" шаржем.
Інтерв'ю зі сценаристом програми "Ляльки" (НТБ) Віктором Шендеровичем
