Сьогодні в Центрі мистецтв "Славутич" відкривається персональна виставка київського художника Валерія Франчука "Ти снишся мені".
"Сниться церква рідного села Зелене на Хмельниччині. Коли її зруйнували на початку 60-х, усе село плакало. Я був хлопчиком, але досі, закриєш очі - і вона повертається. Велика, світла, красива".
Багато їх зруйновано всією Україною. У США навіть колись видали монографію "Знищені церкви Києва". Там і Михайлівський Золотоверхий, і Успенський собор, Богородиця Пирогощаї.
Франчук пише швидко, пристрасно, ламаючи пензлі та мастихіни. Не пейзажі гарні - те, що не дає спати, пити, їсти - жити, як усім нормальним людям. У наш полегшений, трохи цинічний час дивує, примушує замислюватись, ошелешує своєю відвертістю, серйозністю, трагізмом.
Останні полотна - живопис узагалі летить. Маси накопичуються на маси, потоки світла, вихрі фактури - як у дні творіння. Серії так і звуться, біблейськи-масштабно: "Народження Землі", "Повернення волхвів".
Старо-новий апокриф: волхви повернуться, закінчується їхнє тисячорічне прокляття. Франчук живе символами - як дитина, святий? Церква в Зеленому, повернення волхвів. Хвилюють уяву, турбують душу. Містична екзальтація його "Тернового вінця" бахівським хоралом лунає над старим Подолом. Навколо - Могилянська Академія, Покровська церква, зверху - Андріївська - таємничий, страшенно красивий хорал київського бароко.
Починаються дні та ночі Днів Києва.
