Фільм голлівудського режисера Ніла Джордана "Майкл Коллінз", присвячений відомому борцеві за незалежність Ірландії, минулого року був нагороджений "Золотим Левом" на кінофестивалі у Венеції. Стрічка цікава передусім для трьох категорій наших глядачів: тих, хто сумує за ідеями та героями недавнього минулого; тих, хто, захоплений політичними битвами сьогодення; й, нарешті, естетів, далеких від будьякої політики, що переймаються лише художніми пошуками сучасного кінематографа.
Перша категорія завдяки "Майклові Коллінзу" отримає відчутний удар по ностальгійному патріотизмові. Вкотре виявляється, що "там" уміють так само переконливо відтворювати в мистецтві героїку суспільної боротьби. До того ж, радянське кіно здебільшого примушувало нас захоплюватися лисуватими, підсліпуватими чи рябуватими вождями. А у виконанні англійського актора ірландського походження Лайма Нісона (українському глядачеві він відомий за "Списком Шіндлера") Майкл Коллінз постає не лише втіленням політичної харизми, а й чоловічого шарму. Він однаково привабливий і в мітинговому екстазі, коли закликає співвітчизників до непокори британським окупантам, і в момент прийняття жорстокого рішення відповісти терором на байдужість імперських можновладців до волі ірландського народу. З вражаючою акторською одержимістю Нісон грає одного з останніх романтиків новітньої історії (дія відбувається у 1916 1922 роках), спроможного не лише на миттєвий вчинок, а й підвладного докорам сумління за його наслідки. Водночас картина Ніла Джордана, знята в безжальнореалістичній, майже документальній манері і може прислужитися сьогоднішнім політикам. Діяльність головного героя а це сюжетний стрижень фільму демонструє помилки та пастки, що чекають політичного лідерапрактика. В нестримному прагненні до реалізації своїх мрій, Коллінз створює справжню підпільну армію, терористичні акти якої врештірешт і спонукали англійський уряд до переговорів із підпільним урядом Ірландської республіки. Але так і не домігшись абсолютної перемоги в складній політичній дипломатії Ірландія стала незалежною не до кінця, її північ залишилася в складі Великобританії, Коллінз стає мішенню для своїх учорашніх прибічників. Передусім для таємного прем'єрміністра, а згодом президента Ірландії Рамона Де Валери (Алан Рікман), який, вийшовши з тіні діяльного Коллінза, піддає останнього партійному остракізмові та розпалює ворожнечу вже серед самих ірландців.
Проте у фільмі розкриваються не лише зовнішні перипетії політичного руху, а і його підводне каміння. Майкл Коллінз доходить висновку: сімсотлітня боротьба його батьківщини за незалежність зазнавала поразки лише через донощиків. Але терористичне знищення їх це кривавий молох, жертвою якого стає врештірешт і сам головний герой, звинувачений у ренегатстві. Безвусий хлопчина в кепці, один із добровольців виплеканої Коллінзом Ірландської республіканської армії, влучним пострілом із засідки вбиває полум'яного товариша Майкла.
Попри відверту авторську симпатію до героя та справи його життя, картина справляє враження цілковитої об'єктивності завдяки режисерській майстерності Ніла Джордана. У блискавичному темпі ідейні дискусії у фільмі чергуються з детективно напруженими перестрілками, погонями та конспіративними перевдяганнями. Злочинність будьякого кровопролиття, навіть освяченого ідеєю свободи, підкреслює вдало вплетена в сюжет лірична тема. Напрочуд зваблива, з короткою засічкою, в капелюшку за модою 20х років, голлівудська суперзірка Джулія Робертс грає не "товаришку по партії", а звичайну молоду жінку Кітті Кірнан, яку кохають головний герой та його найближчий друг та однодумець Гаррі Боланд (Айдан Куїн). Найжорстокіші кадри тортур і страти ірландських патріотів вражаюче змонтовані в картині зі зворушливими сценами запізнілого освідчення між Майклом та Кітті, а епізод загибелі Коллінза з крупними планами його нареченої, що приміряє весільне вбрання.
Фільм Ніла Джордана не видається ідейно заангажованим передусім тому, що висвітлює не просто роль героїчної особистості в історії, а її людську долю.
