Голос Ольги Нагорної звучав чисто й ніжно, тож її мама, заслужена артистка України Надія Куделя - в минулому теж солістка Київської опери - могла не хвилюватися. Та під час прощання вмираючої Джільди з батьком не могла стримати сліз. А пізніше дивувалася, чому в тій постановці "Ріголетто", в якій співала вона, цю сцену було вилучено.
Звичайно, режисер має право на власне трактування твору, навіть якщо це опера славетного Джузеппе Верді. А тому, починаючи з першого втілення на київській сцені в 1863 році, її щоразу ставили по-різному.
У режисера-постановника, народної артистки України Ірини Молостової, яка нині випускає прем'єру разом із молодим талановитим диригентом Миколою Дядюрою, свій "ключик" до цього класичного шедевру. У її трактуванні він нагадує: зло, яке творить людина, до неї ж і повертається. На цю режисерську концепцію невідворотності розплати "працює" й чудове оформлення молодого художника Андрія Злобіна - учня незабутнього Євгена Лисика. Пишне оздоблення палацу Герцога сприймається як зловісний символ розгнузданої плоті й уже в першій картині створює дивовижне відчуття неминучості трагедії. Добрий смак продемонструвала й авторка сценічних костюмів Ганна Ігнатьєва, до речі, дружина художника.
Крім Ольги Нагорної, співатиме партію Джільди Ольга Микитенко - володарка срібної медалі на престижному Міжнародному конкурсі вокалістів у Барселоні та Гран-прі на конкурсі імені Марії Каллас в Афінах. До речі, в Греції нашу співачку назвали "voce eхtraordinari" ("винятковий глос"), що дуже цінується у співаків.
У ще однієї виконавиці партії Джільди - Ірини Семененко - конкурс іще попереду. Але варто сказати, що чимало експертів, які вирішували долі премії "Київська пектораль", відзначало її майстерність - вокальну й акторську - у партії Соломії в оперних етюдах "Втікачі", що були поставлені в театральному осередку "Бенефіс".
А прикладом молодим співачкам може слугувати оперна зірка Марія Стеф'юк, котра такою ж юною, як вони, і ще не відзначеною найвищим почесним званням, співала Джільду в постановці 1975 року, і тепер теж виконуватиме цю партію.
До вже знайомого музичного матеріалу звернувся і В'ячеслав Лупалов. Саме він мав співати Ріголетто в прем'єрній виставі, але поки що "не в голосі". Тож довелося театрові негайно шукати баритона з уже готовою партією. Народний артист Молдови Михайло Драгаш, навіть не перепочивши після гастролей у Лондоні, негайно виїхав до Києва. І вже на репетиції талановитий гість заслужив перші оплески вдячних слухачів. Можна сказати, що в цій ситуації саме він врятував київську прем'єру.
А ще - всім відома фірма "Рафаелло", яка виділила на постановку вистави необхідні кошти. Адже через їхню відсутність репетиційний період невиправдано розтягнувся.
І ще одне випробування чекало прем'єру - обірвався трос, що тримав софіти. І після проведеної " у фронтових умовах" репетиції довелося займатися ремонтними роботами.
Та справжні театрали (і як вони про все довідуються?) вже знають, що нова вистава здатна стати окрасою не тільки київської, а й української оперної сцени. Ті з них, хто бував хоча б на одній репетиції, у захопленні від музики, оформлення, звучання вокальних ансамблів. А хор, керований дивовижним маестро Левком Венедиктовим, котрого щойно на "Київській пекторалі" було відзначено спеціальною нагородою за великий внесок у розвиток сценічного мистецтва, звучав як завжди, чарівно.
Коли ж додати до цього, що в дні прем'єри виходитимуть на сцену в партії Герцога два чудові молоді співаки - Михайло Дідик та Андрій Романенко, можна з упевненістю сказати, що віддадуть їм серця не тільки оспівувані в славнозвісній пісеньці легковажні красуні, а й серйозні та вимогливі поціновувачі оперної класики.
