Мабуть, найяскравішою та найпоказовішою ілюстрацією сьогоднішнього життя-буття в нашій країні може стати описаний далі в коментарі Галини Боднар випадок, коли політичні агітки стали стіною між суспільством та життям, що вирує навколо. Чим ближче до січня, тим активніше затуляють від нас справжнє життя — суспільне, культурне. Часто навіть позбавляють радощів бачити одне одного. Що робити? Усе дуже просто — спробуйте, як працівники Музею-садиби Миколи Пирогова, влаштувати велике та глобальне прибирання — і навколо себе, й у самому собі. Тоді ніякі агітки не зможуть відгородити вас від вартісного.
Про те, чим ознаменувався минулий тиждень для вінничан, — у традиційній рубриці «Дня».
Галина СОБЧУК, директор Національного музею-садиби Миколи Пирогова:
— Погано те, що нас на три тижні закрили на карантин. Утім, з кожного «погано» треба вчитися видобувати «хороше». Тому цей час ми використали з користю. Усі вийшли на роботу... зняли й випрали штори! А в нас тільки в садибі 11 залів, а ще є музей-аптека. Натерли паркет, помили всі картини, експонати. Краса та блиск — усе сяє. Це навіть помітили наші відвідувачі. Навколо садиби, а це 19 гектарів парку, також все листя згорнули, дерева пообрізали, клумби на зиму перекопали. Тож, кому — карантин, а нам — тільки користь. Приходьте, пересвідчитеся!
Галина БОДНАР, директор кінотеатру «Родина»:
— У нас цього тижня пройшов фестиваль Британського кіно. І цим хочеться похизуватися. Бо стрічки, які показав наш кінотеатр, демонстрували тільки в Києві, містах-мільйонниках і, як виняток, у Вінниці. Але з кіно були й прикрощі, точніше, не з кіно, а з політикою. Агітаційні палатки за кандидатів президенти затулили наші афіші. Довелося проводити з агітаторами не надто приємні переговори.
Важлива, але трагічна подія — смерть актора Тихонова. Це один із найулюбленіших артистів мого покоління. Новина про його смерть пройняла до сліз. Якраз незадовго до цієї сумної події я бачила інтерв’ю з його дружиною, яка плекала надію на те, що вони ще зійдуться і будуть знову жити разом, і тут раптом — смерть. Вона вразила мене тричі: як жінку, як шанувальницю Тихонова і як працівника кіноіндустрії. Утім, життя триває. Відкинувши думки про трагічне, я готуюся до днів народження. Їх у моїй родині наступного тижня аж три — в двох онуків і доньки.
Андрій ГИЖКО, начальник Вінницького обласного управління економіки:
— Із подій цього тижня найбільше мені запам’яталася зустріч із делегацією зі Словенії. Цікавим особисто для мене було одне з їхніх спостережень: що за кількістю дорогих машин наша Вінницька область разів у п’ятнадцять перевищує цю статистику на всю Словенську державу. Уявляєте? Що вже говорити про Київ чи Крим... Як на мене, це добре. Хай що б там казали про кризу, ми не вмираємо і не пропадаємо. Ще цього тижня мене вразила трагічна подія — аварія мікроавтобуса та вантажівки з причепом. Я багато часу перебуваю за кермом, і цей нещасний випадок нагадав мені, що їздити треба обережно.
Валерій СТАШОК, режисер місцевої вінницької телестудії:
—Немає нічого поганого! Коли воно з’являється, я його одразу відкидаю назад, за спину. Але якщо все ж туди зазирнути, то там — біль за програш «Динамо». Як так можна було: програти на останніх хвилинах і вилетіти зі всіх євротурнірів цього сезону?! Думаю, це не тільки моє розчарування, а й більшості чоловічого населення України. Утім, краще я розповім про хороше. У мене додалося роботи, почали більше замовляти рекламних роликів. І хоча грошей не додасться, проте боргів точно стане менше. Як цьому не радіти? Ще одне позитивне враження цього тижня — це вінницькі спортсмени-олімпійці різних часів, з якими мені довелося спілкуватися через робочі питання. Ніколи не думав, що спортсмени можуть бути настільки відкритими, щирими та освіченими.
Олександр СТЕЛЬМАХ, підприємець:
— Життя котиться хтозна як, і навіть коли трапляється щось позитивне, за цим гнітючим валом виборів і чергового карантину це позитивне ти просто не можеш помітити і щиро йому зрадіти. Епідемії немає, але мені вдруге цим карантином призупинять роботу... Бо так зручніше агітувати. В той же час, сіро й сумно від однієї згадки про цих кандидатів. Немає з кого вибрати. Навіть найменшого зла немає. А ті, за кого віддав би голос, непрохідні.
Але перейдемо до позитиву. Розповім кумедну історію про бізнес-партнера з Польщі. Нещодавно він придбав собі не найдорожчий, але доволі престижний для поляків автомобіль. Думав, що приїде на ньому в Україну на Вінниччину і налякає тут людей. А сталося навпаки — злякався він сам, бо таких авто, як у нього, у нас хоч греблю гати.
Маю також одну сімейну радість: нарешті вибрав для дружини подарунок на Різдво й тепер готую сюрприз із його врученням.
Ольга ЯСТРЕМСЬКА, менеджер з реклами:
— Спершу про хороше, бо воно настільки позитивне, що перебило всі негаразди. У моєму житті відбулася давно омріяна поїздки до Львова. Просто розкішне місто з грандіозною культурно-історичною спадщиною! Щаслива, що саме в інтер’єрах Львова я вперше зустрілася з людиною, з якою до того часу протягом трьох років переписувалася в Інтернеті. І не розчарувалася. Хоч хто б що казав, у Інтернеті можна познайомитися з чудовими людьми, які й у реальному житті є такими. Хоча раніше я вважала, що в мережі сидять одні маніяки. Ця подорож для мене — як нагорода за тритижневу хворобу сина, яка вдарила, ясна річ, і по настрою, й по кишені.
Життя — річ, яку варто цінувати, бо воно минає з кожною хвилиною. Мені здається, ми втратили інститут цінності життя, тому більшість людей ходять насуплені, невдоволені — ніби живі мерці. А от я, наприклад, їду співати! У Фастові в період передріздвяного посту щороку відбувається фестиваль аматорів літургійного співу. Із 11 до 13 грудня ми виконуватимемо в Домініканському соборі твори VIII —IX століття.
Марія МОЛОЧКО, пенсіонерка:
— Мій онук Павлик заговорив фразами і реченнями! Що більш радісне та хороше може бути для мене, його бабусі? Хоча Павлика до мене водять, як в садочок, але я ще й встигаю працювати — шию на замовлення. Як не як, а все ж якась копійка для родини. Ще хочу поділитися своїм кулінарним відкриттям. Я проекспериментувала з вишневим пирогом. Раніше я додавала просто консервовані вишні, але вони — кислуваті, тому я додала до них ще й свіжі яблука. Така начинка вийшла, що змели два дека пирогів за один вечір!
А поганого в житті шукати не варто, і тим більше не треба концентруватися на ньому. Людина не всесильна й не може вирішувати, що повинне статися в її житті, а що — ні. Поряд із поганим завжди вдвічі більше хорошого.
