Володимира ЛАНОВОГО за правом можна назвати одним із провідних вітчизняних практиків-економістів. Перебуваючи на різних державних посадах (міністр економіки, радник Президента України, народний депутат тощо), він освоював та впроваджував у реальне життя різні економічні моделі та підходи. «День» запитав доктора економічних наук, президента Центру ринкових реформ, яким шляхом, на його думку, потрібно рухатися Україні в новому 2010 році, а також які реформи необхідно впроваджувати та в що краще інвестувати бюджетні кошти...
— Різка реакція економіки на світову фінансову кризу продемонструвала всю «ефективність» діючої системи розвитку країни. Яку модель післякризового економічного розвитку, на ваш погляд, потрібно будувати, аби ситуація не повторилася?
— Економіка стане потужною, якщо мільйони людей зацікавлять створювати власну справу в різних її галузях. Завдання післякризової України — запропонувати міжнародним ринкам новітні товари. Особисто я зараз не бачу, щоб після року кризи з’явилися нові товари українського виробництва, наприклад, мобільні телефони чи літаки. У нас не зробили проривів у створенні інноваційних якісних продуктів, які б допомогли Україні завоювати нові ніші на світових ринках. Тому зараз держава всіляко повинна допомагати малому бізнесу, а не акцентувати увагу тільки на кількох пріоритетах. В 2010 році час робити ставку на винахідливість, ділову активність та на будівництво новітньої інтелектуальної економіки.
З іншого боку, перезріла проблема модернізації застарілих підприємств промисловості, енергетики, транспорту, сільського господарства. Тут потрібна комплексна цільова державна програма, яка б включала нові підходи до податків, амортизації, митного регулювання, закупівлі «ноу-хау», залучення довгострокових міжнародних кредитів та інше.
— На вашу думку, яким шляхом краще піти Україні в бюджетному питанні: до кінця відстоювати прийняття передвиборчого документу чи затверджувати реальний бюджет після виборів?
— Розвиток будь-якої країни не залежить від політичних подій, демонстрацій чи виборчих процесів. Економіка має власний шлях і динаміку, які дозволяють їй існувати в конкурентному світі. А бюджет — один з інструментів державної політики, який забезпечує планомірний економічний розвиток. Україна ж потребує не просто розвитку, бо ще з початку 90-х років вона перебуває в серйозній структурній економічній кризі. Щоб не поглиблювати, а головне швидше вийти з неї, треба, окрім інновацій, також створити ефективну державну систему регулювання економіки, зокрема, й бюджет.
Архаїзм українського бюджетного процесу полягає в тому, що у разі неприйняття бюджету на наступний рік, можна використовувати норми бюджету попереднього року. Але це абсурд і повна нісенітниця, бо, користуючись таким підходом, ми свідомо говоримо: «В нашій економіці нічого не змінюється». Насправді ж кожен рік має кардинально інші економічні умови зростання чи падіння у різних галузях. Хіба можна порівнювати січень 2008 і 2009 року? Щоб уникати таких економічних конфузів, потрібно внести зміни в Конституцію, якими надати право уряду виконувати у новому році проект бюджету на цей рік у разі, якщо парламент з певних політичних чи якихось інших причин відмовляється приймати новий бюджет.
— Які механізми економічного стимулювання потрібно закласти у бюджеті, щоб отримати зростання ВВП та не спровокувати інфляцію?
— Глибоку економічну кризу не можна подолати окремими розподільчими чи регуляторними механізмами. Потрібно закладати кошти для проведення серйозних технологічних змін в основних виробництвах, для розробки супровідної інфраструктури (великі системи транспорту, комунікацій, енергетичні об’єкти, порти, аеропорти), для поширення доступу до інтернету кожної сім’ї. В майбутньому Україна має бути не сировинним придатком, а державою-генератором інноваційних ідей, технологій та моделей, такою, як Японія. На відміну від неї у нас від природи закладений потенціал для успіху, але ми постійно його ігноруємо й відкладаємо на потім. На мою думку, значна частина бюджетних коштів повинна витрачатися на створення економічної платформи для інноваційного стрибка.
Зараз проект бюджету не містить такої програмно-інвестиційної складової. Натомість, з незрозумілих причин передбачає виділити 50 мільярдів гривень на рекапіталізацію банків. Звідки така щедрість і чому не розписано, куди підуть ці величезні суми далі?
Якщо хочемо через 5—6 років побачити в Україні новітні технології, то в бюджеті-2010 потрібно закладати кошти на такі довгострокові завдання. Уряд має інвестувати в ризиковані, але інноваційно перспективні науково-технічні проекти на партнерських умовах разом з приватними інвесторами, зокрема, з комерційними банками. І, звичайно, кардинально змінити фінансування освіти і, нарешті, реалізувати програми модернізації медицини. Держава повинна вкладати гроші в лабораторії, у виробництво ліків і медичного обладнання, засновувати фармацевтичні і діагностичні комплекси та центри.
Ще одне завдання для уряду — соціальна підтримка людей та контроль за рівнем безробіття. Якщо цього немає, то відбувається деградація суспільства, поширюється злочинність, тобто цей шлях веде до морального та інтелектуального провалля. На цілі соціального і гуманітарного розвитку треба спрямовувати 7—10% ВВП. Додам також, що для стимулювання довгострокового росту ВВП необхідна реформа структури податків, яка б сприяла бізнесу та заохочувала енергозбереження.
— Як ви вважаєте, піднімати економіку краще, стимулюючи споживчий попит напряму, чи через банківську систему?
— Стимулювання споживчого попиту — хибний шлях для економіки. Стимулювати споживача можна тільки тоді, коли вітчизняне виробництво абсолютно еластичне до попиту, тобто воно миттєво реагує на його зростання. Але це утопія. Наприклад, вчора ви купили кілограм яблук, а завтра вам додали грошей і ви забажали два кілограми. Але ж за день не можна виростити вдвічі більше тих же яблук. Отримаємо їх дефіцит, торгівці закуплять додаткову їх кількість закордоном, зросте імпорт — і з’явиться дефіцит платіжного балансу. Наслідком стане девальвація національної валюти. Тобто таке стимулювання попиту лише підриває вартість грошей і ослаблює економіку. На мій погляд, найдоцільніше розвивати внутрішній ринок, створюючи внутрішнє виробництво, а не збільшуючи грошові надходження споживачам. Тобто треба стимулювати на внутрішньому ринку розширення кількості продуктивних споживачів. Тоді інфляція не виникає.
— А що скажете про ефективність оздоровлення економіки завдяки рефінансуванню НБУ?
— Недосконалість системи рефінансування банків, зокрема, використання ломбардного методу та аукціонів розподілу грошової емісії між ними, створюють можливості штучної монетизації економіки і підриву її кредитно-грошового забезпечення. Саме це відбулося в останні три місяці 2008 року. Надлишково випущені гривні (загальною сумою більше 100 мільярдів гривень), які були надані комерційним банкам, підірвали курс, платоспроможність господарських суб’єктів, знецінили матеріальні активи. Наслідком стала некредитоспроможність усієї банківської системи та масовий відплив капіталу закордон. Тому рефінансування банків за сьогоднішньою методологією вкрай шкідливою. До того ж ці методи розподіляють нові кредитні засоби у галузі, де накопичилися пасивні фонди (нерухомість, земельні ділянки тощо) та застаріла продукція, що переповнила склади. А для структурних реформ треба перерозподілити кредити у новітні галузі і туди, де зростають ринки.
— Яким, на ваш погляд, повинен бути новий принцип рефінансування банків?
— Потрібно нарешті відмовитися від хибної думки, що Нацбанк — це банк, який кредитує інші банки. І він не є головним лихварем країни. Те, що створено в Україні, — це суміш радянського, друкарсько-паперового підходу до формування грошей та хижацько-капіталістичної моделі їх розподілу між фінансовими олігархами. Її реформування повинно передбачати надходження грошової емісії на вторинні ринки золотовалютних цінностей і державно гарантованих боргових цінних паперів. Централізоване рефінансування отримуватимуть ті банки, які мають ці інструменти. Інші ресурси рефінансування кредитні установи будуть знаходити на гривневому міжбанківському ринку запозичень, депозитному ринку, через механізм субординованого боргу та інші ринкові джерела.
Одночасно потрібно перетворити НБУ у національний резервний банк: обов’язкові резервні кошти банків повинні знаходитися на спеціальних рахунках в НБУ і використовуватися ним для індивідуальної санаційної допомоги установам, що втратили ліквідність.
— Яких кроків потрібно вжити банкам, щоб відновити довіру населення?
— Якщо інфляція складає 20%, а банк нараховує до 19% на заощадження вкладників, то жодна економічно свідома людина не буде відкладати покупки і нести гроші на депозит. Без зниження інфляції, мінімізації фінансових ризиків, стабілізації курсу гривні про повернення довіри до банків можна забути. Невизначеність грошово-кредитної політики (а в «Основних засадах...» цієї політики на 2010 рік Рада НБУ не вказала жодного макрофінансового орієнтиру), минулий негативний інфляційний і девальваційний досвід та пам’ять українських громадян також не сприяють відновленню довіри.
— Зараз гривня почала зміцнюватися. Ваш прогноз стосовно того, як нацвалюта поводитиме себе у 2010 році?
— В Україна достатньо валютних резервів (26 мільярдів доларів), щоб покривати можливий дефіцит платіжного балансу. Зараз немає об’єктивних причин, щоб курс гривні падав через нестачу долара. Так буде й надалі, але за умови, що не відбуватиметься ревальвація курсу, як того бажає Кабінет Міністрів (він заклав у Законі про бюджет на 2010 рік ставку 7,5 гривень за долар).
Скажу ще про один фактор стабільності гривні. Протягом останніх двох-трьох місяців ситуація на валютному ринку країни заспокоїлася завдяки діям НБУ зі зменшення гривневої маси та зупинення рефінансування банків. Нацбанк також дуже обережно ставиться до пропозицій уряду купувати облігації державних запозичень. Якщо така грошова політика продовжиться, стабільність гривні збережеться.
Однак, ми все одно не убезпечені від примх та маніпуляцій з валютою та від відповідних неочікуваних її коливань вверх-вниз, як відбувалося останніми роками. Тому потрібна цілеспрямована і передбачувана валютна політика. Її складовими повинні бути, як мені здається, поміркована, повільна девальвація курсу, обов’язковість валютних інтервенцій НБУ при відхилені курсу більше встановлених меж (3—4 копійки), стимулювання експорту та надходження іноземної валюти, інше. Варто багато чого запозичити з досвіду валютного та кредитного регулювання у Китаї. Хоча цільовою перспективою для України є європейська модель валютної інтеграції. Треба почати її запроваджувати.
