До питання енергетичної безпеки в Україні повертаються, коли на дворі мороз тріщить, а Росія обіцяє перекрити газовий вентиль. Українці кілька років поспіль у ролі звичайних глядачів спостерігають за газовими війнами з екранів телевізорів у переддень новорічного та різдвяних свят. Як без здачі національних інтересів налагодити енергетичний діалог між двома країнами, розповів «Дню» уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ.
— Чи означає чергове загострення українсько-російських газових відносин, що реальні плани щодо прямих поставок природного газу в Україну можуть зірватися і у 2009 році країна отримає ринкові ціни?
— У лютому 2008 року на переговорах у Москві президенти України та Російської Федерації досягли згоди щодо налагодження з початку наступного року нового формату взаємовигідного, прозорого, зрозумілого і передбачуваного українсько-російського співробітництва в сфері поставок і транзиту природного газу. У цьому контексті йшлося, зокрема, про укладення прямих довгострокових угод (договорів, контрактів) і про суворе дотримання сторонами взятих на себе зобов’язань, у тому числі щодо графіків поставок, розрахунків тощо. В рамках виконання домовленостей глав держав український уряд, на жаль, по-своєму визначився з пріоритетами, отже, попри наполегливість НАК «Нафтогаз України» на переговорах з ВАТ «Газпром», вона не зуміла упередити проблем у взаєминах з російською стороною, які цього разу вилилися у залякування встановити для України нічим не обѓрунтовану ціну за газ в $400 за 1000 кубометрів газу. Стосовно прозорого ціноутворення, насамперед необхідно з’ясувати, який зміст вкладається у визначення «ринкові ціни за газ».
На мою думку, логічно застосовувати модель, за якою працює «Газпром» з центральноєвропейськими партнерами. Тоді базова ціна газу на українсько-російському кордоні мала б становити різницю між «середньоєвропейською ціною» (термін, яким часто користується голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер. — Авт.) в пункті передачі газу центральноєвропейським країнам мінус вартість транспортування газу від українсько-російського кордону до цього пункту передачі, наприклад у м.Баумгартен (Австрія).
За такою логікою, зафіксована на весь 2008 рік ціна газу для України $179,5 за 1000 кубометрів складає близько 50% від різниці між середньоєвропейською ціною в першому кварталі 2008 року (приблизно $400) і вартістю його транзиту від українсько-російського кордону (приблизно $40): $400—$40=$360х0,5=$180.За домовленостями, досягнутими на рівні президентів у лютому 2008 року і на рівні прем’єрів у жовтні 2008 року, передбачається 3-річний період поступового переходу від сьогоднішньої до європейської формули ціноутворення — тобто від 50% до 100% «середньоєвропейської». На перший квартал 2009 року середньоєвропейська ціна прогнозується на рівні $300 за 1000 кубометрів. Звідси випливає, що у січні—березні 2009 року ціна газу для України мала б складати близько 130 доларів (при збереженні тарифної політики, при сьогоднішній знижці 50%, без «політичної доданої вартості»): $300—$40=$260х0,5=$130.
До середини другого півріччя наступного року прогнозується подальше зниження середньоєвропейської ціни за газ, прив’язаної до «нафтового кошика» — майже до $200 за 1000 кубометрів. Отже, за умови подальшого виходу середньоєвропейської ціни в четвертому кварталі 2009 року на рівень цін першого кварталу 2009 року, середньорічна ціна для України могла б складати нижче, ніж $100 за 1000 кубометрів при збереженні згаданих домовленостей про 50-відсоткову знижку трирічний перехідний період. Збереження в 2009 році нинішніх $179,5 означало б зменшення знижки для України з 50% до 30%.
Якщо ж середньорічну ціну для України буде встановлено приблизно $260 за 1000 кубометрів газу (до речі, саме таку ціну було закладено Кабінетом Міністрів України в проект бюджету на 2009 рік. — Авт.), то це можна інтерпретувати як остаточний перехід на середньоєвропейські ціни без будь-яких пільг з боку РФ для України і без будь-яких перехідних періодів.
— Але це розрахунки без політичного компонента...
— Щоб його вирахувати, потрібно від ціни за газ, яка буде встановлена за підсумками переговорів з Росією, відняти економічно обѓрунтовану ціну (як вона формується, вже згадував вище), — це і можна розглядати як неекономічний компонент. Такі оцінки доцільно зробити і проінформувати українське суспільство про економічно обѓрунтовану ціну і про її інші складові — щоб пізніше не виникало дискусій на тему «хто кому і що зоборгував».
— Сьогодні уряду закидають, що він враховує не всі козирі при підготовці довгострокових контрактів з Росією. Які б варіанти порадили застосувати?
— На жаль, протягом останніх років, як правило, в грудні, температура українсько-російських газових дискусій різко підвищується. В той же час, ні з одного, ні з іншого боку насправді не можна ставити питання про якесь припинення транспортування чи постачання газу. Це не вигідно ні Росії, ні Україні, ні Європі. Неприпустимим є нервовий стрес, який у таких випадках однаково охоплює і українців, і мешканців ЄС. Не розумію окремих російських політиків, які дозволяють собі публічно оперувати термінами «відключу», «припинимо поставки» тощо. На що розрахунок? Залякати українців холодом і голодом?! Це занадто жорстоко і не відповідає духу партнерства і добросусідства.
— То все ж таки, які аргументи може використати українська сторона для налагодження непростої газової розмови?
— Визначальними, на мою думку, будуть такі чинники. Перше — це прозорі, деталізовані угоди (договори, котракти) про співробітництво в газовій сфері на довгострокову перспективу. Друге — перехід до зрозумілого формульного ціноутворення на основі взаємоприйнятної методики, наприклад тієї, про яку згадувалося вище. Третє — безумовне виконання сторонами всіх взятих на себе зобов’язань. Наголошую, з економічної точки зору це вигідно і Україні, і Росії, і країнам ЄС, які імпортують газ через територію України. Сподіваюся, що в 2008 році буде припинена практика домовлятися про газ під новорічною ялинкою.
Крім цього, варто нагадати, що некоректні і часто нічим не обѓрунтовані російські «обіцянки про газ» спонукають європейців до активізації роботи, спрямованої на реалізацію альтернативних проектів постачання природного газу. Наприклад, нещодавно на Енергетичному саміті в Баку нового імпульсу отримав проект «Набукко», який розрахований на поставки каспійського газу до Центральної Європи. І це не тому, що комусь хочеться додати неприємностей російській стороні. Просто європейці формують для себе безпечнішу диверсифіковану систему постачання газу.
— Не зовсім розумію, як це може бути козирем у газових переговорах?
— Поява нових гравців на європейському газовому ринку супроводжується зниженням ліквідності російського газу на цьому та інших ринках.
— Тобто для налагодження нормального газового діалогу потрібно забезпечити одночасне задоволення комерційних інтересів країни продавця-транзитера-покупця? Чи можливо, в принципі, організувати таку схеми європейських энергопоставок.
— Де-юре вона функціонує — відповідно до принципів Енергетичної хартії та інших міжнародних документів. Однак для реалізації цих принципів потрібно вдосконалювати існуючі та створювати нові інструменти гарантування надійності та безпеки поставок і транзиту енергоносіїв при забезпеченні балансу інтересів постачальників, споживачів і транзитерів.
— А от на II Київському форумі «Чорноморсько-Каспійський регіон і європейська енергетична безпека» делегати з різних європейських країн чітко висловилися, що її немає і саме її потрібно створювати якнайшвидше.
— Скоріше так: на папері є, а насправді — ще треба доробляти. У цьому контексті хотів би нагадати про ініціативу Президента Віктора Ющенка щодо створення Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського енерготранзитного простору. Йдеться про створення колективної системи гарантування безпеки транзиту енергоносіїв на згаданому просторі шляхом об’єднання технічних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів країн, що належать до різних політичних таборів (наприклад, ЄС, НАТО, СНД). Крім цього, у такий спосіб планується підвищити комерційну привабливість транснаціональних маршрутів транспортування нафти й газу, в тому числі й українських ділянок, — шляхом зменшення накладних видатків на національному рівні за рахунок міжнародної кооперації на ПРОСТОРІ.
— На цьому ж форумі західні гості чітко висловилися, що Європа готова розширити європейське енергетичне співтовариство за рахунок України, Молдови і Туреччини. Які кроки з української сторони передбачає реалізація цієї ідеї?
— Каспійсько-Чорноморсько-Балтійський енерготранзитний простір має стати невід’ємною реальною складовою Енергетичного Співтовариства.
— В умовах кризи «Газпром» призупинятиме будівництво обхідних газопроводів. Якими повинні бути дії України у відповідь?
— Реалізація ініціативи про формування Каспійсько-Чорноморського-Балтійського енергопростору буде найконкретнішою та найдієвішою відповіддю. Слід нарешті підняти стандарти транзиту до максимально високого рівня, вилучивши або мінімізувавши з нього політичну складову. Цей місточок повинен функціонувати, як медична служба — безвідносно до національних, релігійних, політичних чи інших ознак. Тоді і в російських, і в європейських партнерів не виникатиме питань щодо надійності транзитних маршрутів. Водночас хотів би відзначити, що «деполітизація» і «демонополізація» енерготранзитних маршрутів сприятиме реальній диверсифікації джерел постачання газу і нафти на ліквідні європейські та інші ринки. До речі, такий підхід підтриманий 16-ма з 21 делегаціями, що брали участь у роботі Бакинського енергетичного саміту 14 листопада цього року.
— А газопровід Богоротчани—Ужгород також вкладається у таку схему?
— Так, безумовно. Цей проект, на мою думку, має бути якнайшвидше реалізований. Замисліться, вклавши на першому етапі півмільярда доларів, а на наступних етапах до двох мільярдів, Україна може збільшити пропускну спроможність ГТС на майже 20 мільярдів кубометрів газу за рік. Українська сторона готова до реалізації цього проекту: вже відведена земля, в основному підготовлена технічна документація тощо. Затримка лише за російською стороною — занадто завищені вимоги, здебільшого неекономічного характеру.
— Тобто переговори про цей проект тривають?
— Можу сказати, що ця тема з ініціативи української сторони постійно присутня під час переговорів та консультацій з російською стороною на різних рівнях. Однак...
— Щодо нафтопроводу Одеса—Броди: у Бакинській декларації його назвали «одним зі значних варіантів» розвитку Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, в той час як за підсумками травневого енергосаміта у Києві він був «пріоритетним». Чи означає така зміна формулювань, що потенційні партнери втомилися чекати від України правильних кроків у цьому напрямку?
— У Києві на саміті були присутні Грузія, Азербайджан, Польща, Литва, Латвія та Естонія і цей проект для них дійсно був і залишається пріоритетним. Ну погодьтеся, що пріоритетним він не може бути для Італії, Греції, Туреччини чи для Румунії, Болгарії (які були присутні на енергосаміті в Баку. —Авт.). Для них у ролі національного пріоритету виступає інший нафтопровід. Саме через це у документі й виникло таке формулювання, яке задовольняє всіх присутніх. І це дуже добре, що, відтепер, наприклад, Болгарія, Румунія, Греція, Туреччина та Італія підтримують в принципі проект ЄАНТК на основі нафтопроводу Одеса—Броди, хоча донедавна їхня позиція була скоріше негативною, ніж позитивною.
— Існує думка, що для заповнення нафтопроводу Одеса — Броди каспійською нафтою Україна повинна забезпечити Казахстану і Азербайджану доступ до кінцевих споживачів на своєму внутрішньому ринку. Наскільки це реалістично та економічно виправдано?
— Мені невідомі конкретні економічні розрахунки, але загалом це нормальна практика. Сьогодні такої стратегії дотримується більшість нафтових компаній. Вони заходять на ринок нафтопереробки конкретної країни і реалізують свій нафтопродукт до «пістолета».
— Тобто у будівництві нафтопереробного заводу на узбережжі Чорного моря, можливо, буде брати участь разом з Азербайджаном і Лівія...
— Час покаже. Зараз проводяться дослідження на цю тему, за підсумками яких і стане зрозуміло, що вигідніше: будувати нові НПЗ чи реконструювати старі. Адже у нас багато заводів, які простоюють напівпорожніми без нафти.
— Інвестори з яких країн готові прийти в українську нафтопереробку?
— Влітку після Київського саміту ситуація складалася дуже вдало, очікувалися системні пакетні інвестиції у цю галузь. Однією з передумов їхнього приходу було вирішення питання аверсу нафтопроводу Одеса—Броди. Оскільки цього не сталося через непослідовність уряду в питанні аверсного використання згаданого нафтопроводу, то ці проекти призупинилися.
Українська нафтопереробка завжди була привабливою, а за нинішньої цінової ситуації тим більше. Держава, яка на даний момент імпортує майже 70% нафтопродуктів, просто зобов’язана розвивати сучасну нафтопереробку і забезпечити диверсифікацію джерел і шляхів постачання нафти. Для створення нового чи реконструкції старого НПЗ, потрібно 3—5 років, $3—6 мільярдів інвестицій..
— Чи ведуться сьогодні переговори з інвесторами на цю тему?
— Тема створення в Україні сучасного високотехнологічного нафтопереробного комплексу порушується з усіма потенційними учасниками. Це і постачальники нафти, і власники сучасних технологій її переробки, фінансові інституції тощо. Щоб інформувати про хід переговорів, — необхідно отримати повноваження або хоча б згоду сторін. Таких запитів я не робив, а тому й не хотів би коментувати. Це було б некоректно.
