Видатний український письменник, драматург та перекладач залишив після себе велику творчу спадщину. Відомі кінофільми за його сценаріями («Циганка Аза», «Острів любові»), твори для дітей («Шкільна драма», «Привіт, Синичко!»). А вистави за п’єсами та інсценізаціями Ярослава Стельмаха і сьогодні йдуть не тільки в українських театрах, але й за межами нашої країни. До ювілею Ярослава Михайловича у Києві, на будинку, де він жив, відкрито меморіальну дошку (див. «День №212»). Напередодні шістдесятиріччя письменника про нього згадують його колеги та друзі.
Анатолій ГНАТЮК, актор Театру ім. І. Франка:
— Мені пощастило на життєвому шляху зустріти прекрасну людину і великого письменника Ярослава Стельмаха. Він подарував нам, франківцям, 10 років щастя: режисер Сергій Володимирович Данченко поставив виставу «Кохання у стилі бароко, або Любов із неохоти» за п’єсою Стельмаха, у якій я грав роль Степана. Ця блискуча комедія з чудово виписаними характерами та цікавими діалогами більше десяти років йшла у нашому театрі завжди при повних залах. Згадую, коли вистава тільки народжувалась, Ярослав Михайлович був присутній на всіх репетиціях. Він з великою повагою ставився до акторів, підтримував нас, а інколи навіть щось підказував. Я вважаю, що роль Степана Стельмах мені допоміг зробити дуже колоритною. Окрім того, я працював і з іншими текстами Ярослава Стельмаха — «Привіт, Синичко!» (радіоп’єса), «Крихітка Цахес» (інсценізація).
Прекрасно, що твори цього майстра живуть і після його смерті. Світла йому пам’ять!
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, письменник:
— Першою загадкою, оригінальністю Ярослава Стельмаха стало те, що він зруйнував постулат «На дітях талановитих природа відпочиває» (він син легендарного письменника Михайла Стельмаха. — О.В.). Адже на ньому, навпаки, природа буяла. Як письменник він почав працювати у той час, коли в українській літературі був вакуум, а усі конфлікти творів зводилися до «між передовими і передовішими». Був лише Корнійчук, і навіть коли з’явилися Зарудний та Коломієць, їхні твори все одно виявилися близькими насамперед для провінційних театрів. Ярослав Стельмах вивів українську драматургію на європейський рівень. Він зачепив нові тематичні пласти, проявивши зацікавлення духовною сутністю людини. І неймовірно шкода, що йому судилося прожити так мало... Скільки прекрасних творів для театрів він би міг ще написати?.. А наше життя дало б йому багато гострих тем. Нині Ярослава дуже бракує в нашому письменницькому товаристві — з його діловою педантичністю і, разом з тим, ніжністю... Я дуже радий, що його творчість популярна і після смерті, адже у театрі і сьогодні повертаються до його драматургії, тому що сучасної актуальної п’єси дуже бракує. Окрім того, Ярослав Стельмах був талановитим перекладачем. Він швидко опановував мови, тому як перекладач працював за покликанням. Разом з тим, в його перекладах, на відміну від багатьох інших, була витончена українська мова — мова європейська.
Олексій ВЕРТИНСЬКИЙ, артист Молодого театру:
— Коли я приступив до роботи над моновиставою «Синій автомобіль» за п’єсою Ярослава Стельмаха, з його творчістю я був майже незнайомий. На той час у мене вже сформувались певні уявлення про театр. Разом із тим, для акторів і режисерів тоді був досить складний період — всілякі проблеми фінансового і творчого характеру дуже пригнічували. І раптом — «Синій автомобіль»! Я зустрівся з автором, прочитав п’єсу. Відверто кажучи, спочатку не повірив у цю виставу. А потім, коли розпочалися репетиції і я глибше занурився у текст, то зрозумів, що «Синій автомобіль» — це величезна історія родини письменника, творчої людини, яким був Ярослав Стельмах. І я переглянув своє ставлення до цього твору... Хотілося б зазначити ще одну цікаву річ. До знайомства з Ярославом українські письменники здавалися для мене схожими на живий постамент. Мабуть, тому, що я відчував їхні претензії на неймовірну вартість кожного слова. Проте цей стереотип Стельмах зруйнував. Його розум не дозволяв йому витрачати власну енергію на щось пусте, роздуте, надумане. Він дуже живо і щиро спілкувався з людьми, любив жартувати і каламбурити. Я вважаю, що мені надзвичайно пощастило, що у своєму житті (творчому та особистому) я мав змогу спілкуватися з такою людиною, як Ярослав Стельмах. А ще — що «Синій автомобіль» і досі «їздить» — впродовж багатьох років ця вистава прикрашає афішу нашого театру, постановка отримала чимало призів на престижних міжнародних театральних фестивалях.
