У неділю країна відзначила п’яту річницю Помаранчевої революції. Святкував переважно Президент Віктор Ющенко. З ним до Українського дому прийшли його дружина Катерина Ющенко й голова Секретаріату Віра Ульянченко в костюмі персикового кольору. Всього зібралося близько 500 осіб — більшість з облорганізацій «Нашої України». Їх організовано привезли на автобусах. Але прийшли далеко не всі. У залі було, на диво, мало VIPів. Кореспонденту «Дня» вдалося помітити Юрія Єханурова, Лілію Григорович, В’ячеслава Кириленка та Ярослава Кендзьора. Останніх двох нагородили орденами Ярослава Мудрого. Кириленка — V ступеня, а Кендзьора — ІV.
На великий плазмовий екран запустили відеоролик про події 2004 року. Революційні барабани, щасливі обличчя, повні надії... Кожний кадр був наповнений драйвом і енергетикою. Все це різко контрастувало з настроєм у залі.
Цього разу Віктор Ющенко був надзвичайно лаконічним. Говорив усього 30 хвилин. Розповів, що за роки його правління бюджет України збільшився з 80 млрд. грн. до 300 млрд., і виросла народжуваність. «За п’ять років наша економіка пройшла колосальний шлях, незважаючи на кризу», — зазначив пан Ющенко. (Хоча це радше можна вважати заслугою урядів, що працювали при ньому.)
Не вдалося уникнути й передвиборної риторики. Президент підкреслив, що кожний громадянин повинен усвідомити свою відповідальність за свій вибір: «Найважливіше — не обміняти свободу на «мішок добробуту», який щедро обіцяється сьогодні претендентами на найвищу посаду в державі».
Втім, з виступу випливало, що тепер Віктор Андрійович не має особливих ілюзій щодо своїх шансів на майбутніх виборах. Хоча він тонко дав зрозуміти, що помиляється народ, а зовсім не він. «Політичний рейтинг зовсім не свідчить про помилковість політики. Практика свідчить, що більшість часто помиляється. Я б навіть сказав — завжди помиляється».
Цікаво, що за день до цього в Черкаській області Віктор Ющенко визнав, що помилки все ж у нього були. Мовляв, був дуже наївним, гадаючи, що люди, котрі стояли за його спиною на Майдані, мислять так, як він. «Повірте, доки не перевіриш у бою, важко давати оцінки через Майдан іншим політикам. Моє розчарування таке саме, як і ваше. Хіба я не хочу, щоб у нас було краще, хіба я не перебрав усю команду?!». Але помилки Віктора Андрійовича дуже дорого коштували Україні. Ім’я найбільшої його помилки — кадрова політика. Ющенко не вдивлявся в людей, призначав переважно за принципом «свій хлопець». За п’ять років своєї каденції він сказав дуже багато правильних слів, послав правильні меседжі. Але їхня бездарна реалізація призвела до девальвації тих цінностей, за які люди стояли на Майдані...
Після виступу Президента й церемонії нагородження почався концерт. Співали Оксана Білозір, Марічка Бурмака, гурти «Кому вниз», «Тартак», «Мандри». А ось «Гринджолів» не покликали.
На свято була запрошена і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, проте самі організатори зізнавалися, що не чекають її появи. Юлія Володимирівна обмежилася зверненням до нації, яке розмістили на сайті Кабінету Міністрів.
— Майдан не був марним, він був справжньою революцією духу, але я точно зрозуміла, що було великою помилкою — найважливішу в житті справу відродження сильної України комусь передоручати, навіть на Майдані. Хочеш щось зробити висококласно — зроби сам, — зауважила прем’єр. — І тому 2010 року я нічого нікому не передовірю. Зроблю сама.
Серед іншого, прем’єр нагадала про старі судимості свого основного конкурента. «З таким послужним списком, як у Януковича, у жодній країні у президенти не беруть». І порівняла Віктора Федоровича з псом з анекдоту.
«Хочу вас трохи повеселити. Днями колишній голова ЦВК, а нині депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов у одному з інтерв’ю сказав, що він упевнений у перемозі Януковича, бо «Віктор Федорович — феноменально везуча людина», — зазначила вона. — Мені це нагадало анекдот. Висить оголошення: «Пропав собака. Особливі прикмети: одне око, шкутильгає на задню лапу, одне вухо надкушене, іншого немає зовсім, на морді три шрами. Відгукується на кличку «Щасливчик».
На цей пасаж учора відреагувала Ганна Герман. Мовляв, ерудиція кандидата у президенти Юлії Тимошенко не перевищує рівень анекдотів.
«Шкода, що радники глави уряду не змогли переконати Юлію Володимирівну відмовитися від вуличного сленгу бодай у зверненні до народу з нагоди Дня свободи», — заявила регіоналка. І це, мабуть, той рідкісний випадок, коли з Ганною Миколаївною можна погодитися. Все-таки прем’єрське крісло зобов’язує. Те, що добре для мітингу, не завжди доречне в офіційному зверненні. Це все ж різні жанри. До того ж, Юлія Володимирівна завжди прагнула до того, щоб її порівнювали з Маргарет Тетчер, а не, скажімо, з Сільвіо Берлусконі...
Сам Віктор Федорович цими вихідними був у Москві, на з’їзді «Єдиної Росії». І там потішив єдиноросів розповідями про те, як в Україні все погано, а в Росії все добре.
— Останні п’ять років для України стали втраченим часом. Сьогодні Україна — це загнана країна з найвищим рівнем корупції та рідкісним падінням ВВП і промислового виробництва. Товарообіг між нашими країнами впав із 40 млрд. до 13 млрд. дол.», — сказав Янукович і визнав, що відчув на з’їзді «Єдиної Росії» посткризове натхнення.
У державній політиці України, на думку Януковича, переважали національний пафос і маніловщина.
«Нові політики відкрито закликали стримувати Росію. Наша спільна культура, проста людська дружба опинилися за товстим склом брехні й ідеологічного обтісування», — так Янукович нагадав єдиноросам про статтю Тимошенко «Стримування Росії» в американському журналі «Foreign Affairs», яка вийшла у травні 2007 року. Вочевидь, Віктора Федоровича не на жарт занепокоїла спільна прес-конференція Володимира Володимировича та Юлії Володимирівни.
Найпікантніше в цій ситуації те, що Віктора Януковича у Москві не дуже й чекали. Член фракції «Єдина Росія» у Держдумі, політолог Сергій Марков напередодні не виключав, що Януковича на з’їзді не буде. «Запрошення Віктору Федоровичу як лідеру партнерської партії було надіслано. Якщо він не зможе приїхати, то, напевно, Партію регіонів представлятиме Микола Азаров», — заявив Марков «Росбалту».
Але головний опозиціонер не просто приїхав, прибіг на задніх лапках. Янукович відчув, що безповоротно пройшли часи, коли він міг, приймаючи парад, пригощати майбутнього президента Росії дешевими льодяниками. Тепер йому важко потрапити до Кремля, доводиться бувати на периферійних заходах. Риторика у стилі «російська мова — добре, а Росія — це ще краще» вже не діє на Кремль, констатує політолог Віктор Небоженко.
— Коли Янукович годинами знову і знову переглядав запис прес-конференції Тимошенко і Путіна, слухав їхні спічі й жарти, то, звісно, збагнув, що Путін дає зрозуміти всій ієрархії, від Кремля до останнього бізнесмена в Росії та Україні, що не має наміру робити ставку на Янковича, що йому ближча Тимошенко. Лише в цю мить Янукович усвідомив, що Москва остаточно зрадила його. Росія як велика країна не обтяжує себе тягарем повідомляти своїм підопічним, що вона поміняла свою орієнтацію і політику. Янукович сам збагнув, що Кремль не робить ставку на нього. Але це зовсім не означає, що Кремль зробив ставку на Тимошенко. Просто Кремлю легше мати справу з прагматичною і хитрою Тимошенко, ніж із готовим на все Януковичем, якого не можна потім використати в потужній антиукраїнській істерії. Для сьогоднішньої Росії, яка не має чіткої ідеології, соромиться сказати і про свій антиамериканізм, антизахідництво, і про свої імперські бажання, боротьба з Україною — це дуже зручна заміна ідеологічної роботи. І раптом Янукович приходить до влади за допомогою Путіна й Медведєва! Як потім пояснити російському народу, що Україна, як і раніше, лишається «проколом» номер один великої Росії, котра регулярно піднімається з колін? А ось із Ющенком або Тимошенко цю версію легко підтвердити. Саме в цьому полягає сьогоднішнє небажання Путіна й Медведєва працювати з Януковичем, — підсумував політолог.
«День» неодноразово писав, що найбільшим випробуванням для української еліти є здатність адекватно вести діалог із Російською Федерацією. Це зовсім не означає, що не можна їздити до Росії та виступати там на з’їздах. Можна. Головне — навіщо і як? У багатьох наших політиків усе ще присутній стійкий комплекс «молодшого брата»: вислужитися або нагрубіянити. А ось вести діалог на рівних і гідно нинішнім удається вкрай рідко. Що ж, як казав герой популярного фільму Гайдая: «Будем искать...»
