Учора президенти України та Грузії Віктор Ющенко та Михайло Саакашвілі досить продуктивно провели день у Києві. Після переговорів у форматі «віч-на-віч» у Будинку Городецького вони поклали квіти до Меморіалу пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років, разом відкрили новий будинок Посольства Грузії в Україні, а також взяли участь у презентації проекту Вільної індустріальної зони міста Поті.
Здавалося, в цьому візиті грузинського гостя немає нічого не- звичного. Однак, існує декілька обставин, щоб виділити цей візит серед інших візитів глав іноземних держав до Києва. По-перше, вони обидва є лідерами революцій — відповідно трояндової в Грузії та помаранчевої в Україні. По-друге, обидва президенти вважають, що основою безпеки країн та їх територіальної цілісності є інтеграція в євроатлантичні структури. Крім цього, по різних причинах у них існують проблеми у стосунках з Кремлем. Особливої теплоти візиту додавав той факт, що президенти перебувають у кумівських відносинах. В обох президентів також є однакове бачення щодо минулорічної серпневої війни на Кавказі. Україна підтримує суверенітет і територіальну цілісність Грузії і не приймає визнання самопроголошених республік Абхазії та Південної Осетії. Це ще раз підтвердив український Президент на вчорашній спільній прес-конференції із главою грузинської держави.
«Для нас є надзвичайно важливими і чутливими відносини з Грузією... Ми знаємо, як непросто забезпечувати становлення національного суверенітету, реалізовувати ключові державні принципи, починаючи з територіальної цілісності. Ми незмінно поряд із Грузією у цих та інших питаннях», — сказав Ющенко.
Зі свого боку президент Грузії назвав свій візит в Україну гарною нагодою обговорити важливі для обох країн питання. Він також високо оцінив підтримку Грузії з боку України і, зокрема, відзначив приїзд Віктора Ющенка до Тбілісі під час російсько-грузинської війни у серпні минулого року. При цьому слід зазначити, що грузинський лідер почав прес-конференцію українською мовою. Саакашвілі назвав важливою подією в контексті розбудови двосторонніх взаємин відкриття нового будинку Посольства Грузії в Україні.
Справді, між Україною та Грузією, Ющенко та Саакашвілі є багато спільного. Більшість громадян обох країн виступили на захист демократії, свободи слова та зібрань і підтримали цих лідерів. Українці та грузини покладали однакові сподівання на майбутню владу, зокрема і лідерів, яких вони підтримали. Торік президент Саакашвілі здав один іспит — його було переобрано на посаду президента. Тепер подібний іспит 17 січня наступного року здаватиме український Президент. І залишається під великим питанням, чи вдасться йому в Україні повторити успіх свого кума. І не менш важливим питанням є те, чи дадуть належну оцінку українці спадщині помаранчевої революції — демократичним завоюванням...
КОМЕНТАРI
Які зміни принесли лідери обох країн, які асоціюються відповідно з революцією троянд і помаранчевою революцією? Наскільки в Грузії та в Україні усвідомлюється важливість демократичних цінностей, свободи слова та зібрань, які стали можливими завдяки цим революціям?
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньої політики, професор Київського національного університету ім. Шевченка:
— У позитивному плані головна зміна, яку принесли революції в Грузії та Україні, це збереження демократії. Внесок цих демократичних революцій полягав у тому, що вони зміцнили демократичні цінності в самому суспільстві. Щоправда, дійсно не всіма в Україні усвідомлюється важливість цих завоювань. Ми це бачимо. На жаль, серед населення країни зберігається різна ментальність, яка сильно впливає на голосування і вибір, який робить суспільство. Разом із тим можна сказати, що 54% населення України голосує за демократичних лідерів або за тих лідерів, які, принаймні, під час виборчої кампанії асоціюють себе з демократичним вибором. Тому можна сказати, що суспільство поділяє ці демократичні цінності. Хоча, можливо, це не завжди усвідомлюється, оскільки демократія — це свобода, це свіже повітря і поки ним дихаєш, цього не відчуваєш, і лише коли виникає брак кисню, тоді це сильно відчувається.
Що стосується сьогоднішнього рівня довіри до лідерів, які були прапором цих революцій, то запитання ставиться в іншій площині: наскільки вони відповідали тим надіям та ідеалам. І найголовніше — наскільки вони виконали свої обіцянки, які давали на майданах? Тут, на жаль, є велика різниця між тим, що було обіцяно, чому народ вірив, і тим, що виявилося насправді протягом цих років. Звісно, трагедія цих лідерів полягає в тому, що вони не виправдали сподівань, які покладали на них люди під час цих революцій.
Український народ має підстави бути розчарованим, але не в демократичних цінностях. Тому що все-таки люди тоді виходили на вулицю, ризикуючи своїм майбутнім заради свободи, прав людини, демократії. Я думаю, ці цінності у нашому суспільстві продовжують жити. Якщо з’явиться нова політична сила, яка відповідатиме більшою мірою цим ідеалам, і на цій основі висуне нових національних лідерів, то ми можемо побачити зовсім іншу картину: не розчарування (а це, підкреслюю, скоріше розчарування в лідерах і в тому числі у нашій еліті, яка себе асоціювала з демократичним табором) — а великі сподівання.
Андро БАРНОВ, голова правління грузинського Інституту стратегії та розвитку, Тбілісі:
— Передусім, завдяки революції країна знайшла державу. Сьогодні можна сказати, що Грузія стала державою, незважаючи на всі проблеми, які нам відомі. Я гадаю, що це дуже важливо. Оскільки державні інститути розпочали виконувати свої функції. У нас є поліція, збираються податки, будується інфраструктура, з’явилося економічне мислення. Багато хто може сперечатися, але фактом є те, що в уряду є бачення й прагнення його реалізувати. Всі інші проблеми, які з’явилися в Грузії, не є наслідком того, що країна стала на шляху державності.
У нас було багато внутрішніх проблем, які були пов’язані з тим, що ми затягнули революційну хвилю. У країні було дуже багато незадоволених, які опинилися збоку від головних політичних процесів. Потрібно також врахувати, що реформи були дуже болісними для населення. І все це вплинуло на падіння популярності уряду.
У найближчому майбутньому я не чекаю якихось дуже поганих ускладнень. Я гадаю, що все налагодиться й дуже сподіваюся, що, зрештою, ми вийдемо з цього хаосу. Проте, щодо здобутих демократичних цінностей, свободи слова та зборів у нас спору немає.
Що стосується стосунків між Тбілісі й Києвом, то я гадаю, що наші історії повчальні один для одного. Близькі контакти завжди важливі, а тим більше між Україною та Грузією. Сьогодні справа стоїть так: Росія намагається зв’язати політику держав із лідерами, які начебто визначають курс країни.
Держава стає на стабільні рейки тоді, коли її політику не змінює якийсь конкретний лідер. Близькі відносини й дружба між Грузією та Україною в інтересах наших держав, а не каприз лідерів. Наші стосунки відповідають національним інтересам, це не просто дружба двох людей. Тому контакти між главами наших держав особливо важливі зараз, коли близько президентські вибори в Україні. Я гадаю, що з нашого боку ми повинні послати месидж для українського народу, що нічого не змінюється, Грузія, як була дружньою для України, так і залишиться завжди, щоб там не було.
