Наші читачі знають, що «День» був одним із перших видань, хто серйозно та різнобічно освітлював тему Голодомору. Проте ми не можемо залишити без уваги лист Ольги Солодухи. Не можна не прислухатися (це стосується як ЗМІ, так і влади) до думки своїх співгромадян, щоб не втратити відчуття реальності й почуття міри. Особливо якщо ці співгромадяни щиро вболівають за історію й сьогодення своєї країни, вірять у її майбутнє.
Співчуваю всім, чиї рідні загинули в ті роки...
Розумію потребу та важливість встановлення історичної правди тих часів...
Але мені в голову ніяк не може вкластися, чому все це робиться з таким розмахом, з таким пафосом і з такою тотальною всюдисущністю?!
Я цього просто не розумію. Подивіться, що робить Міністерство культури й туризму, Міністерство закордонних справ, Держкомтелерадіо та інші державні й недержавні установи?
Навіщо потрібен Міжнародний прес-центр «Голодомор — 75-ті роковини пам’яті»? Навіщо потрібен «мегапроект з визнання трагедії Голодомору»? Навіщо організовано виставку «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932—1933 років — геноцид українського народу»? Навіщо потрібен «Всеукраїнський конкурс кращих творів українських письменників, присвячених темі Голодомору 1932—1933 років»?
І які назви: «мегапроект», «творчий проект пам’яті жертв», «мистецька акція», «безпрецедентний за своїм ідеологічним напрямком та масштабністю»? Складається враження, що все це — величезна профанація, гра на кістках мільйонів з певною прихованою метою чи вигодою.
І взагалі, це все схоже на непотрібні змагання, мовляв, хто кого переможе, хто більше заходів організує та проведе, хто більше вислужиться перед Президентом...
У той же час організатори й виконавці явно не розуміють (а може, усвідомлюють, проте мовчать — є ж наказ, треба виконувати!), що ці акції нагадують якийсь пісенний чи інший конкурс, якусь підготовку до світлого та радісного свята...
Тим часом названі установи не мають достатньо часу на вирішення інших суспільно важливих питань. Усі зайняті Голодомором!
Розумію, потрібно, аби світ знав про нашу трагедію. Усвідомлюю, варто, щоб про це пам’ятали діти. Упевнена, що Голодомор геноцидом зобов’язана визнати Росія й т. ін. Але навіщо це робити таким чином, не знаю!
Усі музеї, всі бібліотеки регіонів зайняті Голодомором. Уявити лишень, скільки людей знаходяться в тумані цієї трагедії?.. На скількох людей це вплине і як вплине? До речі, вже й впливає. Психічне здоров’я населення погіршується.
Це неправильно: писати про голод із ситим шлунком, організовувати виставку про Голодомор і сміятися при цьому, випускати тематичний номер газети й поводитися так, ніби він присвячений приїзду міністра.
Це абсолютно недоречно, все це недоречно, адже кожен із нас і так має совість та пам’ять, тож поставить свічку в певний день, помолиться за душі померлих. Якщо ж цих якостей немає у наших великих державних організаторів, це їхні проблеми. Нехай поставлять стенди з фотографіями голодних людей у залах Верховної Ради чи ще краще в їхньому багатющому буфеті, нехай демонструють жахливі фільми й ролики про Голод в секретаріаті Президента просто в коридорах, нехай рознесуть жалобні листівки про Голодомор по дачах і особняках українських багатіїв...
Але нехай не лізуть із цим до тисяч безробітних українців і до мільйонів тих, хто все життя — за межею бідності, бо їм і так несолодко. І хтозна, чи завтра наші можновладці не приречуть їх також на голодні смерті?
