За словами керівника колективу Роджера МакМерріна, «це були найдорожчі гастролі за всю нашу чотирнадцятирічну історію існування». Оскільки місцеві організатори не мали можливості оплатити дорогу, артистичний гонорар і оренду залів (250 тисяч доларів), тому весь фінансовий тягар ліг на плечі спонсорів. Допомогти оркестру згодились шістсот (!) фірм та компаній, назви яких перелічили в програмках. Та це були вдалі інвестиції в мистецтво, адже виступи ста п’яти українських музикантів під керуванням американського диригента стали, за відгуками ЗМІ, «визначною подією в культурному житті Узбекистану, Киргизстану і Казахстану». Досить давно публіка цих країн не бачила виступів музикантів із України. Хоча у радянські часи культурний обмін між республіками колишнього СРСР був досить активним. Меломани зі стажем із Середньої Азії добре пам’ятають блискучі виступи капели «Думка» на чолі з Євгеном Савчуком... Та зараз часи змінилися, і провідні колективи тепер скоріше поїдуть до Європи заробляти гроші, ніж на гастролі у Середню Азію, де пересічний громадянин не може собі дозволити навіть за два долари купити квиток на концерт. Утім музикантів із Київського симфонічного хору та оркестру дуже тепло приймала місцева публіка. Хоча наші артисти не приховують, що з певною пересторогою вирушили до мусульманських країн, бо їх колектив очолює пастор пресвітеріанської церкви (МакМеррін). Слухачам вони запропонували програму, в якій виконували американські духовні пісні (спірічуели), зокрема ораторію Генделя «Месія», та інші твори. Організатори цих гастролей попереджали, що можливі протести, і, наприклад, публіка почне виходити із залу під час концерту. Та всі побоювання не справдились: скрізь глядачі надзвичайно тепло та дружньо приймали наших артистів. А в газеті «Узбекистан сьогодні» на першій сторінці, поруч із портретом президента Каримова, було розміщено портрет МакМерріна з інформацією про виступи українського колективу. Після концерту в Алма-Ати диригентові вручили букет із ста троянд...
До речі, Ісуса Христа мусульмани дуже поважають, вважають його пророком, а тому скрізь з цікавістю слухали «Месію», слідкуючи за російським перекладом тексту твору в програмках. А щодо спірічуелів — Роджер МакМеррін намагався протягом концертів пояснювати публіці про те, що вони слухають. Завжди після виступів було чимало запитань. Наприклад, запитували: «Чому український колектив на чолі з американцем співає в країнах Середньої Азії пісню «Нью-Йорк, Нью-Йорк»? А тому, що на вулицях Нью-Йорка (інтернаціонального міста) можна почути різні мови світу: англійську, італійську, українську, іспанську, російську і навіть... казахську. Дуже сподобалася публіці славнозвісна композиція «Дорога №66», яка насправді існує й поєднує Лос-Анджелес із Чикаго, і вона така ж важлива для США, як славнозвісний «шовковий шлях» для країн Сходу. Перед виконанням знаменитої «Алілуя» Генделя, звертаючись до публіки, МакМеррін розповідав, що вперше цей твір прозвучав 250 років тому, і король Георг був настільки вражений, що підвівся з місця, і з того часу цей твір усі слухають стоячи. І весь зал підіймався з місць, а коли прозвучали останні акорди, влаштовував артистам гучні овації й вимагав зіграти на «біс»...
Місцеві організатори гастролей просили не провокувати мусульман на ексцеси. І все таки Роджер МакМеррін не міг не заспівати разом із хористами «Отче наш» перед обідом у готелі у Самарканді. А наступного ранку всі кухарі вийшли до артистів із проханням заспівати для них «Отче наш».
Утім були й «сюрпризи». Так, приїхавши у Бішкек, Роджера МакМерріна повідомили, що на виступ його колективу продано... всього п’ять квитків . Диригент дуже засмутився, навіть запропонував відмінити виступ, та за годину перед концертом організатори туру повідомили — у залі вже знаходиться 800 меломанів. Наші артисти виступали дуже натхненно й наступного дня зал уже був переповнений.
До речі, паралельно із концертами відбувалися творчі зустрічі українських оркестрантів у консерваторіях. Це були імпровізації: коли гості й хазяї співали й грали своє, обмінювалися нотами й адресами. Так, в Алма-Ати місцевий хор зробив подарунок Київському симфонічному оркестру та хору, коли заспівав у лірико-епічній манері «Ой, дуб, дуба». Але, коли у відповідь, наші баси могутнім звуком затягнули цю пісню — публіка була здивована й гучно аплодувала.
Отже, українські музиканти знов довели, що спроможні йти попереду дипломатів і долати кордони. Київський симфонічний хор та оркестр так сподобався, що наших артистів запросили знову приїхати до Середньої Азії. А свій новий концертний сезон артисти розпочали в Національному будинку органної та камерної музики, презентуючи киянам та гостям нашої столиці програму, складену з творів Вівальді, Дюріфле та Ріхарда Штрауса.
