Коли ми хочемо залишити приємні спогади у своєму житті, ми просто обережно їх «складаємо» у серці. Час до часу витягаємо їх із нашої душевної скарбнички й подумки залишаємось із ними, згадуючи якісь теплі почуття, моменти, історії... Часто це все відбувається під нашою свідомістю, прості людські роздуми. Без жодних аргументів того, що все справді було так. Але інколи ми беремо до рук щось чарівне. Речі, які стали не просто витвором мистецтва, а цілим свідком людського буття — фотознімки.
Фотографії — це не лише папір та чудова картинка. Це наші емоції, настрій, дії, думки. Це все наше життя. Я переконалась у цьому, коли відвідала виставку газети «День» в Українському домі. Багато світлин справили на мене величезне враження. А ось біля світлини «Порив» я завмерла на місці. Хвилин п’ять не зводила ні на мить очей з неї. Милувалася cправжнім мистецтвом. Можливо, це моя таємна любов до танцю. Юнак та дівчина в інвалідному візку, які були зображені на фото, викликали в мене стільки емоцій, що пояснити їх словами — нереально. Саме дівчина змусила мене завмерти на місці. В її очах було стільки любові до танцю, що вона згодна вистрибнути з того візка заради паркету. Це справжній порив людських бажань. Фотограф дуже глибоко відчув почуття танцюристки і передав нам справжнє прагнення того, чого саме бажає дівчина. Танцю, тільки танцю! Нам каже про це лише один її погляд, сповнений шаленою пристрастю до руху на сцені. Це буде запальна самба чи граціозне танго. Здається, що це вже не важливо. Головне, є ціль, до якої треба йти впевнено. Ця сильна фотографія дарує не тільки естетичне задоволення, а можливо, комусь подарує вона віру в самого себе, свої можливості та надії.
Виставка була дуже цікавою, захоплюючою, адже я «пірнула» у інший світ. Світ емоцій, відчуттів, бажань та фантазій. «День» подарував мені велику насолоду спілкування з багатьма іншими — чудовими, закоханими в життя людей, та наповнив моє серце новими скарбами — життя, яке не купиш за будь-які гроші.
