На фоні повсюдного падіння фондових та біржових індексів, іпотечної кризи, краху великих інвестиційних компаній, фінансова ситуація в Білорусі виглядає більш-менш благополучно. Через кілька причин.
По-перше, як такого, фондового ринку в країні немає. Держава замкнула на себе всі великі операції з продажем великих, середніх та дрібних підприємств, а також із нерухомістю.
По-друге, в наявності відсутня й іпотека. Цього року тільки-тільки почалися розмови на цю тему, але вони якось самі по собі затихли.
По-третє, великі інвестиційні компанії також до нас не добралися, хоч рух інвестиційних потоків у республіці останнім часом сильно інтенсифікувався, але в розумних межах, і жодного відношення до так званих брудних грошей, через які й вибухнула фінансова криза, цей рух не має.
Узагалі, якщо брати до уваги останнє висловлювання сильних світу цього про те, що час економічного лібералізму безповоротно скінчився і настала черга сильного державного регулювання, то Білорусь опиняється в найсправжнісінькому мейнстримі нової фінансової політики. Держава тут ніколи сильно не відпускала повідець при досить жорсткому курируванні будь-яких економічних проектів.
Ось і тепер Олександр Лукашенко днями доручив підготувати проект декрету про державні гарантії зі внесків населення. Це рішення мотивується наступним чином. За інформацією голови Національного банку Петра Прокоповича, у зв’язку з подіями в сусідніх країнах «почали звертатися дуже багато іноземних громадян із проханням розмістити свої внески в банківській системі Республіки Білорусь». Тому, мовляв, у проекті декрету передбачаються державні гарантії з усіх внесків, незалежно від їхньої величини, а також прийом внесків населення як для громадян Білорусі, так і іноземних громадян «не лише в необмежених об’ємах, але й без декларацій, із повним дотриманням таємниці внесків, відповідно до білоруського законодавства».
Щоправда, тлумачити оперативну підготовку цього декрету можна й по-іншому — держава хоче попередити найменші сумніви своїх громадян у збереженні банківських внесків.
Поки ж білоруський рубель зберігає стабільність, трохи підріс долар, відчутно впало євро, схуднув російський рубель, і сильно подешевшала українська гривня. Валовий внутрішній продукт продовжує зростати відповідно до намічених планів — плюс 10,6% у січні—серпні цього року в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. За цей же час, згідно з інформацією Белстата, за січень—серпень поточного року білоруський експорт збільшився на 55,4% (прогноз на рік — 16—17%), імпорт — на 54,8% (прогноз — 12,5—13,5%). Об’єм інвестицій в основний капітал у Білорусі в січні—вересні виріс на 23,2% — до Br 24 трлн.
Для інформації: 1 долар коштує 2120 білоруських рублів.
Президент країни настільки впевнений у стабільному завтра для Білорусі, що нещодавно затвердив спеціальну Державну інвестиційну програму на 2009 рік загальним об’ємом у 2,6 трлн. рублів. Цією програмою планується профінансувати 669 об’єктів. Дуже багато з них носить яскраво виражений соціальний характер — зі сфер охорони здоров’я, освіти, культури, спорту тощо. Лише на багатопрофільний культурно-спортивний комплекс «Мінськ-Арена» наступного року планується виділити понад 0 мільйонів...
Щоправда, не всі розділяють президентський оптимізм стосовно цього.
Наприклад, кандидат економічних наук Леонід Злотніков вважає, що «подібні рішення приймаються не від упевненості, а від нерозуміння ситуації, що склалася».
Та й міністр економіки Микола Зайченко, незважаючи на те, що, на його думку, «нині в Білорусі економічна ситуація стабільна», публічно зізнався: «Сьогодні, можливо, не найсприятливіший час для вкладання коштів: будь-яка криза — це гальмування. Протягом першого півріччя наступного року в світовій економіці все ще буде спостерігатиметься рецесія, і лише потім буде підйом».
Економіст Ярослав Романчук ще критичніше оцінює теперішній стан білоруської економіки: «Я взагалі не розумію, чому в нашому суспільстві фактично замовчується така важлива проблема! Падають індекси не лише на західних, але й на сусідніх фінансових біржах, від яких ми досить серйозно залежимо. Немало фінансових установ країни кредитуються саме в Росії. Мало хто знає, що багато білоруських банків уже відмовляються вкладати гроші в проекти, пов’язані з будівництвом нерухомості в Мінську та інших великих містах Білорусі. Міжбанківське кредитування де-факто зупиняється. Кардинально переглядається інвестиційний клімат. Безумовно, не в бік поліпшення. Кредити банально дорожчають. Це для білоруської економіки, якій потрібне серйозне оновлення, представляє дуже серйозну проблему».
Стверджувати, що в білоруського уряду немає «кисневої подушки» на випадок серйозного погіршення ситуації, було б неправдою. Золотовалютний запас наближається до рекордних шести мільярдів доларів.
Але є кілька серйозних обставин, що не дозволяють вважати Білорусь тихою гаванню посеред світової фінансової абракадабри.
Ось що говорить економіст Леонід Заіко: «За станом на 1 жовтня ми в росіян купили різних товарів та послуг на вісім (!!!) мільярдів доларів більше, ніж їм же цих товарів та послуг продали й надали.
До того ж, цінова кон’юнктура в світі сильно змінюється в бік зменшення, і вона безпосередньо зачіпає наші підприємства, що «кують валюту». Ціни на нафту здулися з 0 за барель до , падають у ціні й продукти з неї. А ми продаємо в рік нафтопродуктів, переважно в країни Європи, на суму в шість мільярдів доларів. Зрозуміло, що за такого розкладу неминучі дуже серйозні збитки. Вони будуть зумовлені ще й тією обставиною, що попит на будь-які товари та послуги в умовах кризи падає. Відповідно поменшає кількість бажаючих купувати білоруські калійні добрива та метали — відповідно, ,5 і млрд. валютної виручки. За моєю інформацією, в Україні вже закрилася половина металургійних заводів — звузилася кількість бажаючих купувати український метал. Щось схоже чекає й наш Жлобинський металургійний завод.
Крім того, російські ділові кола вже повідомили, що значно скорочуватимуть кількість працівників на більшості своїх підприємств. Припускаю, що насамперед, незважаючи на «братську любов», скорочуватимуть білоруських гастарбайтерів, яких у сусідній країні нараховується до 700 тисяч осіб. Ці люди приїдуть сюди розчаровані, злі й бажатимуть поквитатися з цією самою глобальною фінансовою кризою. Як? Можливо, що й непереборним бажанням зняття банківських внесків (усього в білоруських банках, у перерахунку на долари, знаходиться 6,5—7 млрд. — А.К.). До них можуть дуже швидко прилучитися «несвідомі» місцеві білоруси. І якщо, не дай Бог, виникне фінансова паніка, як це було, наприклад, в Україні, це може за два дні дестабілізувати роботу уряду й призведе до неминучого колапсу».
При цьому, потрібно додати, що дешевшають не лише сировина й товари з неї. Усі шанси сильно впасти в ціні має й нерухомість. На думку ще одного економіста Петра Рогойши, «умовно кажучи, те, що раніше коштувало млн., через деякий час цілком може коштувати 0 тис.»: «Потенційні інвестори набагато обачніше вкладатимуть серйозні суми грошей у будь-які проекти, віддаючи перевагу найліквіднішим та найбезпечнішим. У Білорусі таких проектів, варто зазначити, небагато. Все це означає, що наш уряд не може розраховувати на дуже вже великий прибуток від приватизації. Як, наприклад, цього року, коли легко й швидко продавалися не дуже ліквідні стільникові оператори за півмільярда доларів».
Підсумовуючи, можна сказати, що Білорусь чекають дуже нелегкі часи.
Ярослав Романчук переконаний, що цю «нелегкість» угорі сильно недооцінюють: «На превеликий жаль, теперішній уряд мені частково нагадує своїх російських колег напередодні дефолта 1998 року. Тоді в Росії також зовні все виглядало красиво й надійно... Вже тепер можна сказати, що певної девальвації білоруського рубля нам не уникнути. Дуже велика зовнішня заборгованість. Дуже низькою може стати спроможність населення купувати ті або інші товари. Крім того, про заявлені темпи зростання заробітної плати в 28,8% на наступний рік можна забути. Як можна забути й про «тріумфальні» темпи зростання ВВП».
Так, поки що можливість виникнення фінансової паніки в Білорусі виглядає більше гіпотетичною. Але виключати можливість виникнення її передумов, продовжувати реалізовувати створені ще в «докризовий» час інвестиційні плани й не звертати серйозної уваги на загальносвітові економічні тенденції — усе це навряд чи можна назвати особливо далекоглядним.
Цей матеріал хочеться закінчити словами Миколи Зайченка, який переконаний, що «без відповідних реформ, без адаптації економіки до можливих світових викликів наслідки кризи можуть бути набагато серйознішими».
Залишилося лише сподіватися, що на чолі Мінекономіки, як в уряді, так і в президентській адміністрації, з питання нейтралізації глобального фінансового виклику нараховується більше прихильників, ніж противників.
