Наслідки фінансової кризи в Україні відчувають мало не всі сфери життя, культурна — не виняток. І перше, на що нарікають її працівники — недофінансування або взагалі відсутність надходжень із державного бюджету ще з початку року. Так, через нестачу грошей може припинити свою роботу музейний комплекс «Мистецький арсенал». Наразі тут ще тривають будівельні роботи, для їх цілковитого завершення потрібно понад один мільярд гривень. Цього року з бюджету було виділено чотири мільйони, скільки коштів буде наступного року й чи будуть вони взагалі — керівництво музею боїться робити прогнози, адже не за горами вибори, а музейний комплекс вважається дітищем Президента. Як переконані музейні фахівці, «Мистецький арсенал» міг би стати грандіозним мистецьким закладом. У ньому можна було б розмістити експонати з фондів інших українських музеїв, які припадають пилом тільки через те, що немає приміщень для їх експозиції. Узяти той же Музей історії Києва, чия колекція нині зберігається в Українському домі.
З тієї ж причини — брак коштів — на початку жовтня перестали охоронятися столичні музеї, принаймні ті, що на утриманні міста. Тому музеї закривають сховища з цінними експонатами, у деяких працівники самі чергують ночами, а частина взагалі не приймає відвідувачів і працює тільки як науково-дослідна установа. А днями невідомі пограбували Андріївську церкву, яку охороняла тільки електронна сигналізація. Як встановили правоохоронці, невідомі взяли гроші із скриньки для пожертв. Наразі порушено кримінальну справу й триває розслідування.
У Головному управлінні культури та мистецтв Київської міської держадміністрації заявляють, що борг за послуги охорони становить майже два мільйони гривень, він виник через фінансову кризу в країні. «На превеликий жаль, в результаті фінансової кризи в Україні зменшилися планові надходження до бюджету міста. Із запланованих 3,5 мільйонів гривень на охорону київських музеїв цього року виділено на мільйон менше. Тому в першу чергу фінансуються захищені статті витрат — заробітна плата, стипендія, комунальні послуги тощо», — зазначається в повідомленні Головного управління культури.
Щоб вирішити проблему, музейні працівники пропонують зменшити тарифи за охоронні послуги, які становлять від 30 до 38 гривень за годину. Або ж радять створити при Міністерстві культури та туризму спеціальну охоронну службу, де працюватимуть підготовлені для роботи в музеях люди, а заробітну плату їм платитиме держава, бо експонати, які вони охороняють, — це багатство усієї країни, а не окремого музею. Наразі Управління культури готує розпорядження про погашення боргів за охорону, але поки що музеї не отримали для цього ні копійки. Як шукають вихід із ситуації музейники, дізнавався «День».
Микола СКИБА, керівник відділу аналізу та прогнозування музейної справи Міністерства культури та туризму України:
— Музеї, що підпорядковані міністерству, мали схожі проблеми в липні-серпні цього року, тоді вони отримали попередження від підрозділів Державної служби охорони щодо зняття охорони. Міністерство підготувало листи до Кабінету Міністрів та прем’єр-міністра України і в результаті було прийнято рішення про виділення зі стабілізаційного фонду необхідних коштів — 17 мільйонів гривень. Таким чином питання з охороною у національних музеях державного підпорядкування вирішено. В Україні налічується 10 таких закладів, це великі музеї, наприклад, Львівська галерея мистецтв, яка має свої філії. Натомість почалася схожа ситуація в Києві, деякі музеї вимушені навіть закритися. Зі свого боку міністерство направило листи до Київської міської адміністрації. Відповідно до бюджетного кодексу, міністерство не може профінансувати музеї, які є об’єктами муніципальної власності й перебувають на утриманні міста чи області. Проблема в тому, що бюджетна стаття, яка стосується оплати послуг охорони, не є захищеною. Коли ми працювали над змінами до закону України про музейну справу, наполягали, щоб ця стаття належала до категорії захищених, як зараз заробітна плата та комунальні послуги. Але Міністерство фінансів поки що цього не припускає. Тому Мінкультури пропонує зняти монополію Державної служби охорони, яка поки що є єдиною структурою, що надає послуги охорони музеям. А коштує це недешево, тому музеям треба дати право знаходити альтернативні форми. У минулі роки музеї теж мали проблеми з фінансуванням, але це не мало такого масштабного характеру протягом останніх десяти років. Через деякий час КМДА буда змушена знайти кошти й оплатити борги. Ми у своїх листах вказали, що, відповідно до закону про музейну справу, мерія повинна вжити всіх заходів щодо збереження музейного надбання.
Тетяна СОСНОВСЬКА, директор Літературного музею-квартири Павла Тичини:
— На роботі музею як закладу культури недофінансування не позначилося, ми так само приймаємо відвідувачів, працюємо з фондовою колекцією, проводимо нові виставки, тому що в музеї працюють чесні та добросовісні люди, які не зважають на фінансові проблеми. Але, крім боргів за оренду приміщення, у нас проблеми навіть з постачанням паперу для того, щоб роздрукувати документи. З охороною закладу дійшло до того, що вона відмовляється надавати послуги. А відсутність охорони в музеї — ризикована справа. Ніяка страхова вартість чи компенсація не може відновити крадіжку, коли з музею зникає картина чи оригінальна річ. У нашому музеї працює сигналізація, тому це обходиться нам не дуже дорого, але є музеї, яким потрібна фізична охорона, яка коштує близько 35 гривень за годину. Є музеї, де присутність живої охорони повинна бути цілодобовою. За кордоном це питання вирішується зовсім по-іншому — при міністерствах культури працює державна служба охорони, яка надає свої послуги музеям за державні кошти. І це спеціально вивчені люди, які знають, як себе поводити в музейних закладах. Ми на часі підходимо до того, щоб створити свою музейну охорону. Кожен музей України зберігає цінні речі, тому присутність охорони є просто необхідною. Зараз є спільний наказ Міністерства культури та Міністерства внутрішніх справ України про те, що заклади культури може охороняти тільки державна служба охорони, а не приватна. Мабуть, це правильно, бо в державну службу є свої критерії відбору кадрів. Крім цього, працівники нашого музею стурбовані тим, чи вдасться нам вистояти до наступного року: ми виграли суд і нас не вигнали з приміщення, натоміть відчуваємо сильний пресинг щодо кадрової політики з приводу існування музею на майбутнє від Головного управління культури, тому для нас важливо дожити до кінця року в тому складі, в якому ми є.
Петро ГОНЧАР, директор Національного центру народу та культури «Музей Iвана Гончара»:
— Зараз музей закритий для відвідувачів, оскільки немає живої охорони, а тільки сигналізація. Це сталося вперше за історію його існування. Ми працюємо тільки як науково-дослідна установа, так триває уже більше тижня. Вирішити це питання повинно управління культури, все від нас залежне ми вже зробили, і тепер чекаємо фінансування, бо нам дали 14 тисяч гривень на охорону, а борг за півроку становить 200 тисяч гривень. Така проблема існує у всіх музеях України. Ми вже згодні, щоб люди, які працюють у нас у штаті, були й охоронцями, так би було вдвічі дешевше, або щоб напряму спеціальна державна структура оплачувала послуги охорони для музею. Минулі роки ми могли щось відремонтувати, але з року в рік фінансування зменшувалося, а цього року коштів взагалі немає. Ускладнює ситуацію і те, що нам дали статус національного, тому з міського бюджету ми вже не фінансуємося, а з державного — ще ні. Є гроші тільки на виплату заробітних плат. Наша діяльність по суті законсервована. 15 років музей працює і ніяк не може відкрити всі приміщення для експозиції та роботи персоналу. Багато приміщень не має кліматконтролю, тому ікони лущаться, у деяких кімнатах з’явився грибок. Щоб музей нормально запрацював і повністю оснастив приміщення, потрібно 12 мільйонів гривень. Чи зміниться ситуація після виборів — невідомо, бо зараз ніхто не обіцяє вирішувати проблеми музеїв.
Віра ВИНОГРАДОВА, директор Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків:
— На цей рік усім музеям виділили достатньо коштів на обслуговування охорони. Але сталося так, що минулорічні борги були неоплачені, кожен з музеїв мав борги приблизно по три місяці. Відповідно до закону, директори музеїв уклали угоди тільки на ту суму, яку виділяє бюджет, цих сум практично всім музеям вистачило до 1 жовтня. У нас була інша ситуація, бо ми оплатили минулорічні борги із спеціального рахунку, на які відкладалися кошти, зароблені музеєм. Фінансування з бюджету — це тільки заробітна плата і неповністю комунальні послуги. Ці кошти надходять із затримкою кожного місяця. У травні Київрада прийняла рішення, щоб кожен тиждень музеї приймав безкоштовно школярів. Для нашого музею — це втрата приблизно 100 тисяч гривень за рік. Я розумію, в Англії всі музеї оголошені безкоштовними, але там держава дотує ці кошти, повністю утримує музеї. Таке рішення нікого не врятує, бо кожного місяця музеї проводять безкоштовні дні, і черги відвідувачів у ці дні не має. Найбільше коштів ми витрачаємо на заробітну плату — близько півтора мільйона гривень, ще мільйон іде на охорону, а заробляємо ми по-різному. Торік, наприклад, заробили 800 тисяч гривень, але цього року буде менше. Щоб вижити іншим музеям, треба просто оплатити борги. Держава зобов’язала нас своїми актами, постановами Кабміну, щоб ми користувалися послугами лише державної служби охорони, яка створена у 1992 році спеціально для оберігання державних особливо важливих об’єктів. Але з того часу багато що змінилося, ціни піднімаються і зараз бюджет не витримує цього тиску. Вихід єдиний — або відмінити постанови, щоб були альтернативні форми охорони (але й приватні служби охорони теж недешеві — 30 гривень за годину), або створити державну бюджетну структуру при службі охорони, і нехай держава напряму оплачує їм заробітну плату. Наш музей фінансується з міського бюджету, але ж охороняється не будинок, а цінні експонати, які є державною власністю. Тому держава повинна за них платити. Така ініціатива має йти від Міністерства культури, але поки що це тільки бажання музейників.
Юлія ЛИТВИНЕЦЬ, головний зберігач фондів Національного художнього музею України:
— Нашому музею пощастило, що ми підпорядковані Міністерству культури та туризму, яке вчасно сплачує послуги за охорону, тому боргів у нас немає. Хоча кошти надходять і не своєчасно, але вони є. Зараз гроші дають тільки на зарплатню, комунальні послуги та охорону, а про придбання нових колекцій, обладнання мова не йде. Раніше на виставки теж багато коштів Мінкультури не виділяло, 90% заходів проводилися за кошти музею та завдяки меценатським коштам. До речі, в основному експонати надходять нам як подарунки. За кордоном же діє абсолютно інша система фінансування музеїв — вони заробляють самі на себе, оскільки сильно пов’язані з туризмом, а це, відповідно, висока вхідна плата, торгівля сувенірами. Сумніваюся, що найближчі вибори допоможуть нашим музеям. Можливо, новий президент зможе зупинити вплив фінансової кризи на культуру, але навряд чи музеї відчують якесь полегшення, хіба що влада зробить певні поступки на законодавчому рівні. Було б добре, якби ми не платили податок 20% від музейного доходу. За рік за рахунок вхідної плати ми заробляємо 300 тисяч гривень і з них 20% маємо віддати державі. З одного боку, музей — неприбуткова організація, але з іншого — податок з нас не знімають. Здається, що це невелика сума, але при вірно побудованій програмі вона б дала можливість розвиватися. Один із важливих аспектів, який треба змінити, — закон про рекламу, він дає нам право із зароблених коштів виділяти тільки 2% на рекламні акції. Це дуже маленька сума, а реклама — це двигун прогресу, чим більше подано інформації, тим більше людей прийде до музею. Наприклад, соціальна реклама в метрополітені коштує мінімум 300 дол. А на самих виставках цих коштів не заробити.
