Торік у одній із статей «Дня», розповідаючи про зневажливе ставлення нинішніх орендарів до місцевих селян, я лише звернув увагу на факт отруєння людей на полі в селі Шарнопіль Монастирищенського району Черкаської області. Про деталі не йшлося в публікації. Повернутися до цієї теми підказав останній випадок, що трапився зовсім недавно в сусідній області. Водночас пригадалися й минулорічні події. Що ж насправді тоді трапилося під час обробки посівів хімічними засобами за допомогою авіації?
ЛЮДЕЙ ЗАЛИШИЛИ САМ НА САМ ІЗ ХВОРОБАМИ ТА БЕЗЗАКОННЯМ
...Літак пролетів буквально над головами селян, які працювали на фермерському полі. В результаті хімічний «дощ» завдав шкоди здоров’ю людей. Коли постраждалі почали звертатися до лікарні та скаржитися на таке свавілля у відповідні державні районні структури, їм, по-перше, делікатно натякнули на впливових покровителів орендаря у столиці. А по-друге, звалили вину на них же, мовляв, на власних городах самі себе й отруїли. То ж довести зворотне за таких умов нікому не вдалося. Про відшкодування якихось матеріальних чи моральних збитків уже годі й говорити.
— Хіба ви не знаєте чиї інтереси захищають наші суди? В усякому разі селянинові добитися справедливості — перспективи немає, — підсумовував нашу телефонну розмову фермер Юрій Кабан.
І йому важко заперечити. Бо в свій час схожа ситуація трапилася у селі Білозірка Літинського району Вінницької області. Чотири роки тому, під час обробітку сусіднього поля, постраждали посіви на площі 12 гектарів одного із фермерських господарств. На щастя, в полі на той час людей не було. Так з тих пір і триває судова тяжба. І поки що безрезультатно.
— Сили не рівні . Різні вагові категорії, — довелося чути не від одного фермера. — А районному управлінню агропромислового розвитку наші проблеми обтяжливі. Не кажучи вже про інших високопосадовців. У них свої інтереси. А селяни це так — жуки.
Впевнений, що якби районний суд із самого початку повів себе так як і належить цій правовій інстанції у таких випадках, і водночас відповідно жорстку державну позицію зайняло б управління агропромислового розвитку, то можливо й не трапилося б біди місяць тому в селі Селище цього ж Літинського району.
— Я був саме на городі, коли раптом над головою низенько з’явився вертоліт, а потім згори полетіла якась біла крупа. Піднімаю голову, а перед очима туман. Ледве дійшов до хати. Мені стало дуже погано, — так через декілька днів розповідав групі журналістів про те, що сталося, 75-річний Леонід Селіфанович Шепенюк. То було його останнє інтерв’ю. По дорозі до городу, де хотів показати пожовклу городину, йому стало погано. Перехопило подих. Він упав і вже більше не підвівся. Швидка допомога лише засвідчила факт смерті.
ПЕРЕД ПОТЕРПІЛИМИ НІХТО НЕ ВИБАЧИВСЯ
Але цією трагічною крапкою не закінчилося. Ситуацію у свої руки взяли районні чиновники й показали своє справжнє обличчя. Байдуже, безвідповідальне, цинічне й навіть безсердечне. По-перше, якби не журналістський десант, ніхто й пальцем не ворухнув би, й смерть ветерана праці списали б на його старість, що, до речі, й зробили. Адже недаремно окремі посадові особи вмовляли журналістів, щоб вони не згадували його прізвище. Мовляв, хтозна від чого помер старий чоловік, який переніс два інфаркти, був інвалідом І групи. Чому ж тоді, зокрема, голова райради чи голова райдержадміністрації, якщо хотіли встановити справжню причину смерті, не наполягли на додатковій експертизі, а поспішили швидше поховати небіжчика?
По-друге, ніхто не вибачився й перед іншими потерпілими. Навпаки, в розмові із журналістами начальник районного управління агропромислового розвитку Віталій Мельник, який очолює комісію по розслідуванню даного випадку, в тому числі й з отруєнням людей (факт смерті уже не береться до уваги), весь час намагався змалювати дану ситуацію не такою вже й страшною, як розповідають жителі села. Чого він тільки не наговорив. І про те, що невідомо як та отрута взагалі потрапила на селянські городи, що пілот відмовлявся обробляти ту частину посівів ріпака, що межують із ними, що вертоліт не місцевого авіазагону, а із сусідньої Черкаської області, і встановити його місцезнаходження проблематично. І навіть заспокоїв, бо, як йому сказав один досвідчений спеціаліст, дискант, яким обробляли ріпак для прискорення його дозрівання, не такий уже й токсичний препарат. І що хімічні засоби, якими селяни самі кроплять колорадських жуків, не дотримуючись при цьому правил безпеки, набагато небезпечніші. Тож хтозна, що у них (людей) там в організмі накопичилося. А тепер, мовляв, шукають винних. Ще й вимагають відшкодування збитків, завданих городнім культурам. Начальник райуправління впевнений, що пошкоджені рослини відновляться, тож про компенсацію говорити ще рано. Єдине, чого він не уточнив, коли це трапиться і наскільки після цього городина буде безпечна для здоров’я. Хоча, як стверджують теж досвідчені спеціалісти, але уже в Києві, ніякого відновлення рослин не буде. І наслідки зі здоров’ям теж можуть бути непередбачуваними.
Що ж до господарства «Дашківське», якому належать посіви ріпаку, то, за словами голови комісії, його керівник не збирається нести відповідальність за отруєння людей. Для нього, мовляв, досить і... 170 гривень штрафу. Чи не дешево відкупився підприємець? На таку суму місцева комісія оцінила здоров’я людей.
Насамкінець Віталій Мельник заспокоїв, мовляв, таке трапляється часто й усюди. І якби не журналісти... Так і не договорив, що було б тоді, хоча всі здогадалися. Подібним чином повели себе в даній ситуації і представники інших державних служб. Серед них, хоч як це прикро, медики Літинської районної лікарні.
ЛІКАРІ ПОСТАВИЛИ ВСІМ ОДИН ДІАГНОЗ — АЛЕРГІЯ
— Коли у мене на руках з’явилися висипи, чого раніше ніколи не було, я поїхала до лікарні. Там мені встановили діагноз — алергія, — розповідає ще молода жінка Клавдія Волчинська. — Приписали для лікування діазолін.
Ці ж ліки порекомендували застосовувати й іншим потерпілим. Тобто на всіх один діагноз. Не випадково, послуговуючись рекомендаціями лікарів, Віталій Мельник запевняв журналістів, що хворих із діагнозом отруєння у райлікарні не зареєстровано. Ось і спробуйте після такого висновку лікарів щось довести в суді. А з другого боку, якщо вже трапилася така біда, а ця НП навіть не районного масштабу, то чому в райлікарні, знаючи про масове захворювання людей, в тому числі й дітей, не виїхали терміново в село, а чекали, щоб хворі самі приїхали на прийом. Тож як тут не погодитися з близькими Леоніда Селіфановича Шепенюка, що його смерть, в тому числі, й на совісті лікарів. Цікаво, чиї інтереси в такий спосіб вони захищали? В усякому разі — не жителів села.
Таке ж саме запитання можна адресувати й іншим державним службам, зокрема, спеціалістам районної інспекції захисту рослин та санепідемстанції.
— Я їх відразу після цього лиха персонально викликав по телефону, — розповідає сільський голова Михайло Бевз. — Адже одночасно захворіли кілька десятків людей різного віку. Висипи на тілі, висока температура, блювота, розлад щлунку, задуха, втома... А потім ще й нервові стреси. Уявіть собі, у 60-ти селянських господарствах потерпіла городина, ягоди, фрукти. Для сільських людей город і сад — це основа життя. І тут у один момент жовтіє і опадає листя, на плодах з’являються плями. Тому ми зразу створили свою комісію із депутатів сільської ради, обстежили всі пошкоджені городи, склали відповідні акти. Куди з ними далі? До кого? Не знаю.
Поставив це запитання сільський голова й представникам інспекції захисту рослин і санепідемстанції, які спочатку оперативно відгукнулися на виклик і приїхали. Уважно вислухали потерпілих, подивилися на пошкоджені рослини, на бліді обличчя людей, і... швидше до автомашини. І ось тут громада проявила характер — перекрила дорогу й люди почали просити, щоб вони взяли хоч би рослини на аналіз. І як повели себе в цій ситуації фахівці? Вони відмовилися це зробити, мовляв, спочатку треба встановити, яким хімічним препаратом оброблялися посіви, а тільки потім... Інакше не той буде ефект. Врешті, цього «потім» люди дочекалися аж через п’ять днів, коли вже пройшов не один дощ. Більше того, ті, що відбирали пошкоджені рослини для аналізу майже через тиждень, дорікали селянам, що пізно звернулися, треба це було робити відразу, як говориться, по гарячих слідах.
Уявіть собі здивування і обурення людей після подібного звинувачення. І хіба не з’явиться на душі гіркий осад після таких слів і вчинків з боку місцевих чиновників, службовців, спеціалістів. Так само, як після хімічних препаратів.
ЧИНОВНИКИ ОБІЦЯЮТЬ «РОЗІБРАТИСЯ»...
Із запитанням про «багато інших» подібних випадків я і звернувся до Наталі Петрівни Ільницької, заступника керівника Державної служби захисту рослин Мінагрополітики, де напевно не просто фіксують такі факти, а й, сподіваюся, аналізують, роблять певні висновки.
— Ще від 3 серпня 1998 року є наказ Міністерства охорони здоров’я, у якому чітко й конкретно розписано, які засоби безпеки мають бути при внесенні хімпрепаратів за допомогою авіації, — розповідає Наталя Ільницька. — Вимоги дуже серйозні — від медичної книжки, спеціального допуску, який повинен мати представник літального аппарату, до повідомлення у місцевих ЗМІ жителів населеного пункту, причому за три доби до початку обробки посівів. Має свої права та обов’язки й головний санітарний лікар району. А ось що стосується реагування на подібні ситуації, то наші служби, районні інспекції із захисту рослин, як інші державні структури, можуть виїхати й проводити певні дії на місці з відбору зразків для аналізу лише на підставі письмового звернення організації чи громадян у триденний строк. Такий регламент визначено постановою Кабміну від 21 травня 2009 року. Якщо говорити конкретно по вінницькій справі, то наші представники зараз там працюють. Висновки, звичайно, будуть, — запевнила Наталя Петрівна, яка теж, до речі, вимагала спочатку письмового звернення і лише згодом, не зовсім охоче, погодилася відповісти на деякі запитання, адресуючи при цьому до інтернету. Мовляв, там усе є — наказ, правила тощо. Мовляв, що ви від мене ще хочете.
У Державному центрі з охорони праці в сільському господарстві «Укрсільгоспохоронпраця» Мінагрополітики генеральний директор взагалі відмовився будь що пояснювати, посилаючись на відпустку одразу усіх працівників.
Словом, селянам можна лише поспівчувати. Бо далеко не в просту й рядову ситуацію вони потрапили. Винних і відповідальних за лихо, що з ними трапилося, ще довго шукатимуть.
