За даними Київського міжнародного інституту соціології, на думку 50% українців найбільш корумпованими є правоохоронні органи, заклади освіти, охорони здоров’я та суд. Без хабара нині не вирішується жодна важлива проблема, зокрема, і вступ до навчальних закладів. Як свідчать результати опитування «Корупція у вищій школі», яке провів Інститут Горшеніна у вересні цього року, 63% українців дарували подарунки чи платили гроші викладачам ВНЗ під час вступу та навчання. Коли ж і завдяки чому ситуація почне змінюватися? За даними соціологічних опитувань КМІСу, 65% українців вважають, що корупції в Україні поменшає, якщо громадяни знатимуть свої права та вмітимуть себе захистити, а за діяльністю чиновників встановлять громадський контроль. Експерти ж вважають, що проблема зникне тоді, коли громадяни перестануть використовувати корупцію як спосіб самоствердження, а влада та суспільство почне жити за новими правилами. Чи можна прожити нині без хабарів, і чи готові до цього українці, «День» поцікавився у експертів.
Микола ВАСЬКІВ, професор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка:
— Якщо зірки запалюють — значить, це комусь потрібно. Якщо є хабарництво і корупція — значить, є люди, яким це потрібно, і є передумови для цього. Дуже цікаві дані рівня корумпованості в різних країнах. Україна традиційно на сто сорок якомусь там місці зі 180 держав. Але показовим є інше: три лідери з найнижчим рівнем корумпованості за 10-бальною шкалою отримали 9,3 бала. Тобто навіть у цих країнах, хай на 0,7 бала, корупція є, і ніхто не може похвалитися тим, що корупція подолана повністю. А значить, прагнення отримати додаткові кошти за певну службову незаконну послугу є невід’ємною рисою людської сутності. Інша справа — це те, що в одних державах максимально обмежуються передумови і прояви цього ганебного явища, а в інших державах ніхто для цього і пальцем не поворухне.
У чому причини українського хабарництва? Насамперед, як люблять говорити російськомовні громадяни, «исторически так сложилось». Хабар за етимологією і суттю має азіатське походження. і ця азіатчина через Московію твердо ввійшла в нашу свідомість. Невипадково в Османській імперії, єдиній державі світу, хабар був у законі. Єдиною жорсткою вимогою була необхідність справно сплачувати податки за хабарі. Другою причиною і наслідком першої є те, що в Російській імперії, а згодом і в імперії радянській поняття закону було дуже відносним. Те чи інше рішення залежало від того, якою буде воля чиновника. Тобто чиновника треба було «умаслить». Ця практика триває й зараз, бо чим вище сидить чиновник, тим свавільніше він поводиться із законодавством. І навіть за те, що зобов’язаний робити за законом, найдрібніший клерк намагається урвати копійку.
Найчастіше об’єктом критики у вітчизняних ЗМІ, коли мова заходить за хабарництво, стають освітяни, лікарі, даішники. Хоча всім зрозуміло, що найкрупніші «подарунки» фігурують у владних кабінетах, податкових адміністраціях тощо, де хабарі вимірюються тисячами, десятками тисяч чи й більше умовних одиниць (явно не гривень і російських рублів). Тільки навіщо це чіпати й наживати собі ворога в особі дозвільних органів, які завтра можуть вас прикрити? Або ще хтось організує відчутний удар по голові чи інших органах тіла? А вчителі й лікарі — переважно тварі нешкідливі, тож на них можна відігратися по повній.
Страшним, однак, хабарництво серед освітян і медиків, попри дрібні суми, є тим, що породжує відчуття всезагального хабарництва. І це вже в’їлося у свідомість настільки, що часто люди схильні «віддячити» навіть тоді, коли в цьому немає жодної потреби, породжуючи зустрічне почуття у хабарника, що він робить кожен раз комусь велику послугу, а не виконує посадові обов’язки, за які одержує зарплату. А ось тут при слові «зарплата» стає зрозуміло, що хабарництво неминуче на пострадянському просторі. Бо зарплатою те, що отримували і отримують учителі чи лікарі, медсестри, санітарки, можна назвати хіба що умовно. Зрозуміло, що автоматично збільшення зарплати навіть до європейського рівня не зруйнує корупцію і хабарництво, бо це вже складник «совкової» підсвідомості, але стати суттєвим бар’єром цілком могло б.
В освіті є ще один «стимул» для хабарництва — «всезагальність» освіти. Зараз кожен, хто має копійчину, спокійно стає студентом-платником ВНЗ. Якщо відрахувати його в одному закладі, то завтра його з руками й ногами вхоплять в іншому. В абсолютній більшості ВНЗ, особливо приватних, є негласна вказівка робити все для того, щоб навіть найбільшого ледаря і бездаря, але платника, не відраховувати. Логіка викладача тоді проста: якщо рано чи пізно я все одно поставлю позитивну оцінку, то краще це зробити за певну винагороду. Якщо до цього додати періодичні затримки зарплатні, високий рівень інфляції, потребу приходити на заняття не в фуфайці чи робі та багато іншого, то стає зрозуміло, що хабарництво в Україні — це надовго. Та ще, якщо врахувати, що жодного високо посадового хабарника й корупціонера у нас ніхто не покарав. У крайньому разі, про такі випадки щось ніхто голосно не кричить. Якщо можна їм і так багато, то чому хоча б трохи не можна нам?..
Віктор БЕРЬОЗКА, координатор громадської організації «Примножимо славу Придніпров’я!», Дніпропетровськ:
— Причиною хабарництва є жалюгідний стан нашої держави. Зарплата у чиновників настільки низька, що це мимоволі підштовхує їх до здирства в тій чи іншій формі. Адже більшість держслужбовців отримують від 1200 до 2000 гривень, але при цьому їм як офіційним особам треба бути пристойно одягнутими та взутими, а також ще, якимось чином, утримувати сім’ю. Всі розмови про те, що у чиновників висока зарплата — не відповідають дійсності. Різке підвищення зарплат після помаранчевої революції торкнулося лише державних службовців найвищого рівня, а у працівників середньої та нижчої ланки її ледве вистачає на прожиття. У той же час, в їхніх руках знаходиться нехай невелика, але влада, а також доступ до бюджетних грошей. Якщо говорити про зловживання та хабарництво лікарів або викладачів, то це також працівники бюджетної сфери з досить скромними зарплатами. Все це примушує думати про побічний «заробіток», причому на шкоду державним та суспільним інтересам. Зверніть увагу, що в приватних фірмах хабарів не беруть, там просто підвищують ціну на свої товари та послуги, а у державних службовців та бюджетників такої можливості немає. Іншими словами, сама державна система примушує йти на зловживання — допоки будуть убогі держслужбовці, доти буде й корупція. Мало показувати руки і говорити, що вони ніколи не крали — необхідно правильно побудувати систему державної служби, запровадити ефективний контроль над прибутками та витратами чиновників, думати про стимулювання праці в бюджетній сфері. Всі ці проблеми більш або менш успішно вирішуються в сусідніх європейських країнах, однак, їх досвід, очевидно, нікого в Україні не цікавить.
Михайло ВИННИЦЬКИЙ, в. о.віце-президента з науково-навчальних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Судячи з того, що мені розповідають, у системі вищої освіти, для прикладу, для вступу в університети хабарництво є шаленою проблемою. Коли я говорю про те, що для вступу у Києво-Могилянську академію не потрібно давати хабара, і навпаки, це вам нічого не дасть, якщо ви навіть знайдете того, кому його можна дати, люди просто не вірять. Для мене це означає, що у нашому суспільстві є усі симптоми хвороби на хабарництво. Мені здається, що найбільше хабарництво поширене у тих галузях, де люди отримують надзвичайно низькі зарплати, і там, де є прив’язаність людини до дозволів, на які держава має певну монополію. Через те, що чиновники, які надають ці дозволи, мають низькооплачувану роботу, вони не пропустять нагоди підзаробити, адже це надзвичайно велика спокуса. Щоб вирішити проблему на цьому рівні, треба суттєво збільшити заробітну плату. По-друге, треба створювати систему, яка за визначенням є чесною з самого початку. Наприклад, спроба ввести незалежне оцінювання знань — це правильний крок для подолання корупції в освіті. Звісно, цю систему ще треба вдосконалювати, але сам факт тестування досить добрий і задуманий для того, щоб зменшити спокусу брати хабарі.
Стосовно корупції у системі охорони здоров’я, яка вважається однією з найбільш корумпованих, можу сказати одне — це виключно питання заробітної плати. Якщо людина має високу та престижну посаду, а в усьому світі професія медика вважається однією з найпрестижніших, оскільки вимагає від людини достатньо високих знань, то таким працівникам потрібно нормально платити. Якщо професіонали отримуватимуть високу зарплату, вони не братимуть хабарів, тим паче тоді, коли за них буде передбачено покарання, наприклад, втрата роботи. У медичній галузі треба звернути увагу і на те, що, на превеликий жаль, медичні інститути в Україні вважаються найбільш корумпованими стосовно вступу. Якщо це так, то з самого початку у медиків складається враження, що у житті всього можна досягти за гроші. А взагалі-то це жахлива річ. Якщо подумати, що людей лікуватимуть люди, які купували іспити у медінституті, або вас буде оперувати хірург, який купив собі диплом, в уяві змальовується наскільки жахлива перспектива, що напрошується тільки один висновок — боротися із цієї проблемою треба комплексно.
Олесь ДОНІЙ, народний депутат України, Директор центру вивчення політичних цінностей:
— Ще два століття тому один з відомих західних європейців, коли перетинав кордони Російської імперії, до якої входила тоді й Україна, сказав, що жорстокість російських законів можна пом’якшити тільки їх тотальним виконанням. На жаль, корупція в Україні — це елемент неправової свідомості, якою просякнуте усе суспільство, знизу догори і згори донизу. Тобто, наша проблема — не лише корупція, а взагалі неправова свідомість громадян України, а хабарництво — це тільки одна зі складових проблеми. Йдеться про неповагу до закону та правопорядку. Щоб вирішувати цю проблему, її спочатку треба усвідомити, а після цього поставити собі діагноз. Лише тоді можна починати лікування. Зрозуміло, що для спільного лікування повинен знайтися той, хто покаже приклад, як це краще робити. У даному випадку, це еліта, якою є влада, саме вона мала б показати приклад. Закиди, що наша еліта влади є гіршою, ніж суспільство, несправедливі. Наша проблема, у тому, що українська еліта нічим не краща за суспільство. Просто у владоможців є більше можливостей до корупційних дій. Якщо на рівні звичайного громадянина це вирішується кількома десятками чи сотнями гривень, то на рівні керівництва це може обчислюватися десятками мільйонів. Тому Україні бракує еліти з державницьким мисленням, яка б показала приклад. На законодавчому рівні, щоб вирішити цю проблему, потрібне не тільки прийняття закону, а й етика його виконання. У Верховній Раді немає проблем із прийняттям законів, основна проблема у тому, що закони не виконуються ні президентом, ні міністрами, ні депутатами. Тому перш за все потрібно почати виконувати закони. Але все-таки поступово Україна демократизується та європеїзується, ми вивчаємо, як живе Європа та весь світ і намагаємося наближатися до їхнього рівня життя. Хотілося б, щоб ми переймали кращий досвід. У даному випадку нами керують ще й правила Євросоюзу. Зрозуміло, що корупція була більше притаманна південним країнам Європи, але й вони орієнтуються на позитиви протестантської етики і вже досягли певних успіхів у цьому. Сподіваємося, Україна теж упорається з цим завданням.
Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Як на мене, ті люди, які дають хабарі, швидше почувають себе жертвами, ніж винуватцями, а також вважають це способом самоствердження. Буваючи у колі викладачів та студентів, помічаю, що часто батьки скаржаться, що їм доводиться платити і там, і там, і роблять вони це якраз для того, щоб показати себе не гіршими за інших. Тож у масовій свідомості дуже багато вірусів на цю тему. Але річ у тім, що хабар — це явище, коли людину примушують порушувати свої професійні дії. Оплата роботи лікаря чи репетитора — це не хабарництво, а коли ми намагаємося спокусити людину за допомогою грошей на протиправні дії або дії, що виходять за рамки його професійної етики, це, власне, і є хабар. На запитання, що для людини ближче — дати хабара і скористатися своїми зв’язками, якщо треба швидко вирішити певну проблему, чи піти законним шляхом, основна маса людей обирає перший варіант. Існує певне народне лобі на цю тему: люди, які ведуть посередницьку діяльність, відстоюють невмирущість хабарництва і наводять на свою користь безліч аргументів. Але всі соціально-патологічні явища повинні мати межу. Кожне суспільство, яке хоче бути здоровим, робить якусь санацію, що потрібно й Україні, тому і маємо хабарництво як особливість національної культури та атрибут повсякденного життя. З одного боку люди хочуть, щоб усім було добре, але собі — найкраще. Для цього починають підплачувати і спокушати грошима навіть тих, хто до цього не готовий. Це свідчить про те, що нащ соціальний організм дуже серйозно інфікований.
Днями на одному з телевізійних каналів переглянула сюжет про те, що в Україні налічується тисяча шкіл. Це у 10 разів більше, ніж у розвинених європейських країнах. Виходить, що у будь-якій Хацапетівці може працювати університет, але це звичайна фальсифікація. Нині у нас дуже мало людей, які були б моральними авторитетами для суспільства. Тому вихід один — виробляти нові правила співжиття. Користь у нинішній ситуації тільки у тому, що всі відчувають, що так жити більше не можна. На політичні партії надії мало, для цього треба інший моральний особистісний склад суспільства. Найголовніше — відродити старовинну традицію ієрархії та наступності у професійних спільнотах. У будь-якій професії не можна допускати, щоб родичі працювали у підпорядкуванні один одному, особливо у бюджетних установах (це можливо тільки у бізнесі). Влада може бути отримана людиною тільки тоді, коли вона пройшла усі нижчі щаблі у своїй професії. Також треба вирішити проблему ротації кадрів — судді та інші посадовці не повинні більше, ніж три роки, працювати в одному місці. Це старі принципи, які вироблялися віками, і нам варто до них повернутися.
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Для мене ця проблема досить абстрактна, тому що мені ніхто не дає хабарів, я так влучно пристосувався, що не доводиться мати з цим справу. А от з приводу того, чи хотілося б українцям жити без хабарів, думаю, 99,9 % населення скажуть, що вони цього бажають. Проте у таких країнах, де економіка та політика ще знаходяться у стані безперервної перебудови, трансформації, це неможлива. Навіть у розвинених демократичних країнах хабарі, як відомо, — це велика проблема. Взагалі ця тіньова структура суспільства є, без неї неможливе жодна громадська спільнота. Один відомий соціолог вважав, що суспільство може існувати з усіма його правовими та іншими інститутами тільки у тому випадку, коли у ньому є злочинність, корупція та усі девіантні форми поведінки. Якби ми їх викорінили, то людина спрямувала б свою незадоволеність не на злочинність, а на владу. Таким чином влада постійно б потерпала від утиску з боку агресивних індивідів, а в суспільстві запанувала б анархія. Тому учений вважав, що все це природні елементи. Хоча це досить радикальна точка зору, але тут є певний сенс. Основне — не викорінити корупцію як феномен, а зменшити питому вагу корумпованих відносин у суспільстві. Саме це розглядається як нормальний стан суспільства. На жаль, у нас все-таки корупція є домінуючою формою відносин у царині політичній та економічній, а ще це пов’язано з нашою історією та характером змін життя і соціальних інститутів. Дуже часто доводиться чути, що ми маємо радикально боротися з корупцією. Але ці радикальні заходи ні до чого не призведуть, адже боротьба з корупцією — це формування такого рівня життя в суспільстві, щоб корупція не була вигідна більшості громадян. А це може бути тільки тоді, коли вони будуть зацікавлені у тому, щоб корупції не існувало, і щоб вони мали певні кошти, щоб з нею боротися особисто: замість того, щоб давати хабара, використовувати ці кошти на боротьбу з тими чиновниками, які вимагають гроші за реалізацію законних інтересів та прав людей.
Ставлення суспільства до цієї проблеми з часом змінюється. Якщо 10 років тому ми запитували в українців, які соціальні групи мають найбільший вплив на життя суспільства, то на першому місці була мафія (це було на початку 90-х років). Нині мафія — вже на третьому місці після політиків та підприємців. Це правильно, адже потроху суспільство нормалізується. Цей процес міг би бути трохи динамічнішим, та цьому заважає багато чинників, у першу чергу, некомпетентність тих, хто керує у політичній царині. Все-таки певний прогрес є, та як показує досвід багатьох європейських країн, щоб суспільство трохи подолало цю проблему, потрібні десятиріччя, принаймні 30 років нормального розвитку економіки та політичного життя. Тому, я думаю, що через кілька десятиріч ми не будемо говорити про те, що суспільство перебуває у стані домінантної чи тотальної корумпованості.
