Хоч як би муляло свідомість слово «криза», все-таки це явище має й позитивний бік. Наприклад, криза виховала патріотизм серед українців. Багато з них цього року відпочивали не в заморських краях, а вдома. Хтось у Криму, хтось у Затоці, а хтось вирішив нарешті випробувати усі принади сільського туризму. У Держслужбі туризму й курортів повідомили, що мандри до сіл користуються все більшим попитом серед українців. Село — це романтика, оздоровлення й недорогий сервіс.
За даними Володимира Васильєва, голови правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, якщо раніше свої садиби для відпочинку в селі пропонували кілька десятків власників, зараз їхня кількість збільшилася до тисячі. Однак сільський туризм розвивається практично без державної підтримки, а це означає відсутність інфраструктури, доріг, промаркованих туристичних маршрутів, інформаційних знаків, недорогих послуг, реклами.
МИ БУЛИ, БУЛИ НА СЕЛІ...
Туризм на Закарпатті — одна з небагатьох галузей, що може принести цьому краю кошти. В основному він розвинений там, куди приїздять туристи кататися на лижах. Голова районної спілки сприяння розвитку сільського туризму Сергій Степчук переконаний, що кожне село багате на свої туристичні родзинки, лише треба їх знайти й уміло використати. Як відомо, закарпатці — народ підприємливий. Щоправда, часом ця підприємливість відлякує туристів: «Інколи — супер, інколи — хочуть багато грошей за відсутність сервісу. Треба, щоб закарпатці звиклися з думкою, що ті, хто їдуть відпочивати, не обов’язково дуже багаті люди. Тому не варто з них дерти великі гроші, а краще знизити ціни, підняти сервіс, і люди будуть приїжджати частіше», — ділиться враженнями частий гість Закарпаття Олександр Студеняк.
Нещодавно в селі Ярок на Закарпатті за підтримки громадської організації «Наше село» відбувся етнічний фестиваль «Яроцькі Ярилки». Свято тривало всього один день, але гостей було чимало — близько 450 осіб. Програма складалася з музичної та розважальної частин. Для гостей протягом п’яти годин співали музичні самодіяльні колективи, потім були конкурси, змагання: перетягування канату, підіймання гир. Відвідувачів пригощали смачним бограчем — місцевим супом-гуляшем. «Ми переживали, що хтось не приїде, не дійде, не заспіває, — втім усе вийшло чудово», — розповідає Степчук. Наступного року є задум провести фестиваль три дні, за участю музичних колективів з України, Словаччини й Румунії, а також провести майстер-класи ковалів, гончарів. Планується дегустація вина, меду, адже цими продуктами пишається Закарпаття.
«Яроцькі Ярилки» були проведені в живописному місці — урочищі Граджи, звідки оку відкривається панорама 1 частини колишньої Підкарпатської Русі: Мукачево (40 км від Ужгорода), Берегове (60 км), Чоп (20 км), словацькі міста Требішов і Великі Капучани, гори Перечинщини. На думку Степчука, саме ця живописна родзинка Ярка може привабити сюди туристів. Крім того, село знаходиться неподалік від Ужгорода, всього за 12 км від обласного центру. Що дуже зручно для туристів, які полюбляють поєднувати сільський відпочинок з цивілізованим.
Близькість до обласного центру не спотворила автохтонність сільської місцевості Ярка. Тут усе залишилося в законсервованому стані 70-х років минулого століття: хати, дитсадок, школа. Будинки часто обгороджені невеличким, як у Європі, парканом, щоб було видно барвистий квітник. У селі є стара церква, кілька кооперацій, бар, сільський клуб. Чим не гарне місце для відпочинку?
Якщо набридне розмірене сільське життя, його можна розбавити туристичним походом до багатого на мінеральні води Вирголат-Гутинського вулканічного хребта, гір Діл та Антиловецька Поляна. Через останню проходить один із найстаріших туристичних шляхів Закарпаття, який починається від підніжжя Невицького замку. Від пам’ятки залишилися розвалини, однак замок діє і є популярним місцем мандрівників.
Вершина Анталовецької Поляни є кратером погаслого вулкана. Поруч із нею знаходяться ще два бокові кратери, заповнені водою, — Ворочівські озера, які ще називають Синіми озерами.
Сусід Ярка — село Середнє, відоме знаменитими винними погребами, які видовбали в XVI ст. у вулканічному туфу. Винні підвали до сих пір використовуються за призначенням, і сюди можна завітати на екскурсію. У Середньому збереглися руїни замку лицарського Ордену тамплієрів. Від замку залишилася тільки квадратна башта з романтичною назвою Донжон. «Оборонні стіни люди розібрали на будівельні матеріал. Тому, на відміну від Невицького замку, сюди приїздить мало туристів. І все тому, що із замку не робили родзинку. Особливо зараз, коли написані книги «Код да Вінчі» (Дена Брауна. — Авт.) та «Маятник Фуко» Умберто Еко, в яких ідеться про різні масонські ордени», — зауважує Степчук.
СИНЕВИР І ГОВЕРЛА ВІДПОЧИВАЮТЬ
Відпочинок у невідомому селі на Закарпатті дарує спокій і тишу, на відміну від шумних і засмічених Говерли й Синевирського озера. «Навіщо їхати в гори, щоб відчувати себе, як на Хрещатику? Треба їхати туди, де тихо й спокійно», — говорить Степчук. До нього часто звертаються іноземні й «наші» туристи за інформацією про глухе село, де можна пожити тиждень-два, щоб почитати книги, подивитися на зорі, виспатися на сіні, оздоровитися натуральними продуктами.
Тому «Наше село» розраховує привабити у Ярок саме середній клас: «Людей, які замучені паперами, комп’ютерами, мобільними телефонами. Багаті на джипах хочуть, щоб горілка текла рікою, кабани бігали, сауни були, басейни. На Закарпатті для них вже є дорогі готелі із золотими люстрами. А для середнього класу інфраструктури немає», — із сумом каже Степчук.
У Ярку для них знайдуться кілька садиб з усіма зручностями, де можуть розміститися 20 осіб. Якщо приїде більше гостей, то й вони не залишаться без даху. Що ж до прийому іноземних мандрівників, то поки що яроцькі ентузіасти до них не доросли — мало хто знає англійську мову.
Степчук не раз бував за кордоном і бачив, як розвивається сільський туризм у Швейцарії, Австрії, Чехії. «Там туристів залучають до сільського життя: вчать доїти корову, копати город, збирати врожай. У нас не напружують цим народ. Зелений туризм — це альтернатива звичайному: людей селять у хатах зі всіма зручностями й вони спокійно відпочивають від міста. Їдять натуральну їжу, п’ють чисту воду, дихають свіжим повітрям, батьки показують їм, як виглядають свійські тварини», — розповідає Степчук. Якщо ж турист захотів активності — будь ласка, піші та веломаршрути.
Розвиток туризму на селі — справа довгострокова й недешева. Вже зараз Степчук готується до наступного фестивалю: шукає спонсорів, налагоджує співпрацю з фондами, планує скористатися допомогою голландських волонтерів. Цього року в деякі села регіону вже приїздили американські волонтери. Вони навчали громаду англійській мові, маркували туристичні маршрути...
