Для свого бенефісу Ксенія Ніколаєва вибрала резонансну постановку литовського режисера Лінаса Зайкаускаса.
Чотири роки тому, коли відбулася прем’єра «Вишневого саду» в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, критики із захопленням прийняли експресивно-шокуюче прочитання чеховської класики. Скупа сценографія Олега Луньова — будинок без даху, прогнилі дошки з яких періодично сипляться тирса і порохнява (зате в просвіті можна побачити «небо в алмазах»), сад без дерев, а над усім запустінням цього зів’ялого дворянського «гнізда» вирує флер французької парфумерії, привезеної головною героїнею Раневською (Ксенія Ніколаєва) з Парижа, але скільки ж було пристрасті в цій постановці! Хоча кожен із героїв вистави розуміє кохання по-своєму. Валізи розкидано на сцені, вони трансформуються в лавки, столи. Їх не прибирають, бо дуже скоро вони знову знадобляться персонажам коли сад все ж таки буде проданий. У режисера Зайкаускаса немає поганих і добрих героїв. Вони просто різні, і по-різному розуміють як їм жити далі. Раневська схожа на стрибуху. Для неї головне в житті пошук радості й кохання, тому вона дуже щиро дивується коли Лопахін (Микола Боклан) із крейдою в руках на дошці розтлумачує про можливості отримати прибуток якщо зрубати сад, здавши землю в оренду дачникам. В ілюзорному світі живе і її брат Гаєв (Анатолій Ященко) — забавний і дивакуватий. Зате слуга Раневської Яша (Олексій Тритенко) — провінційний самець і франт, як вуж, вивернеться з будь-якої ситуації, але свої бонуси отримає... Раніше вистава складала суцільний килим, витканий міцною рукою режисера, а нині він розпався на клаптики, які кожен із зайнятих акторів узяв собі на згадку. Ось і вийшли яскраві фрагменти колись суцільної картини. Тому художній керівник левобережців Едуард Митницький прийняв непросте, але мужнє рішення зняти постановку з афіші театру...
