У 1957 році англійський вчений Алік Айзеке і швейцарський дослідник Джин Лінденман виділили білок, що володіє властивостями противірусного антибіотика та назвали його інтерфероном. За півстоліття, що минули з того часу, були відкриті і вивчені понад сотнi властивостей цього препарату. Діапазон терапевтичного застосування інтерферонів виявився на здивування широким. Нині їх широко використовують у лікуванні інфекційних захворювань, а також в онкології, неврології, офтальмології, дерматології... Поєднання інтерферону з противіруснім препаратом рибавірином — на сьогодні кращий спосіб лікування гепатиту С.
ТРЕТІЙ В «АЛФАВІТІ ГЕПАТИТІВ»
Збудники гепатитів А і В були відкриті в 60-70-х роках XX століття, але через десятиріччя стало очевидним існування ще кількох видів вірусних гепатитів. Спочатку їх називали «гепатити ні А, ні В»; згодом один із різновидів вірусу позначили наступною буквою латинського алфавіту — С.
У разі зараження вірусом гепатиту С розвиток хронічного захворювання практично невідворотний. Тривала інфекція, викликана гепатитом С, зазвичай, протікає непомітно: наприклад, відсутня жовтяниця, характерна для інших гепатитів. Через приховану, м’яку течію гепатит С не тільки в побуті, але і в медичних колах часто називають «ласкавим», або «німим» убивцею.
Підвищена стомлюваність, знижена працездатність, поганий апетит, порушення сну — подібні скарги часто недооцінюються, не приймаються в розрахунок або «списуються» на вплив погодних умов, перевтому, вегето-судинну дистонію. А вірус тим часом повільно руйнує печінку.
Приблизно 15—25% дорослих видужують навіть за відсутності лікування, але інші 75—85% інфікованих проводять із вірусом гепатиту С все життя. У третини з них розвивається ураження печінки. Майже 3% інфікованих вірусом помирають від хронічних захворювань печінки — цирозу або раку. На жаль, гепатит С у більшості випадків діагностують на стадіях, коли допомогти хворому вже неможливо.
ХТО В ГРУПІ РИЗИКУ?
Оскільки частіше всього вірус гепатиту С передається через кров, найбільшу групу підвищеного ризику складають наркомани, які вживають наркотики внутрішньовенно. В Україні понад 77% наркоманів заражені гепатитом С. Передача вірусу відбувається через користування одним шприцом, однак, бувають випадки, коли зараженим виявляється й наркотик. Поширене захоплення татуажем і пірсингом також служить додатковим чинником ризику.
Частина хронічних вірусоносіїв гепатиту С були інфіковані в медичних центрах у той час, коли в нашій країні ще не було одноразових шприців. Чималу небезпеку несе неякісно оброблений медичний інструментарій, недотримання санітарно-гігієнічних норм під час стоматологічного лікування, в маніпуляційних кабінетах, а також під час процедур манікюру й педикюру. В розвинених країнах ймовірність такої передачі вірусу практично зведена до нуля. В Україні ризик зараження зберігається, оскільки багато вищеперелічених процедур передбачають використання багаторазового інструментарію, та й методи стерилізації іноді залишають бажати кращого.
До введення обов’язкового скринування донорської крові в 1994 році переливання крові було найпоширенішим способом інфікування.
ШЛЯХИ ВІРУСУ: ВІД ЛЮДИНИ ДО ЛЮДИНИ
Існують й інші, менш поширені, шляхи передачі вірусу гепатиту С. Наприклад, у деяких районах Японії цим вірусом заражено до 16% населення, та основною причиною такої високої поширеності захворювання є використання нестерильних голок під час проведення акупунктури.
Передача вірусу гепатиту С можлива також через статеві контакти, проте, ймовірність інфікування цим способом невелика й складає близько 5% (для порівняння: ймовірність передачі ВІЛ статевим шляхом досягає 10—15%, вірусу гепатиту В — 30%).
Окрему групу ризику представляють медичні працівники, які контактують із потенційно небезпечним матеріалом.
Більшість маленьких дітей, інфікованих гепатитом С, були заражені від матерів під час родів. У молодих жінок, хворих хронічним гепатитом С без переходу в цироз печінки, вагітність, як правило, протікає благополучно, але в 5—6% випадків відбувається інфікування новонародженого; таким чином, дитина стає хронічним вірусоносієм. Передача вірусу під час грудного годування на основі сучасних даних вважається виключно малоймовірною.
ВІРУС-ХАМЕЛЕОН
У боротьбі за існування вірус гепатиту С може створювати багато різних варіантів «самого себе», тобто, змінюватися, мутувати. Він здатний існувати в організмі людини у вигляді набору схожих, але не зовсім ідентичних вірусних частинок, званих квазівидами. Коли імунній системі вдається розпізнати й знищити переважаючий вірус, один із квазівидів займає його місце. Внаслідок таких мутацій вірус легко «уникає» контролю імунної системи.
Всі ці особливості надзвичайно ускладнюють завдання розробки вакцини, тому на сьогодні щеплення від гепатиту С не існує.
Знаючи шляхи передачі вірусу, можна запобігти зараженню. Однак як бути, якщо інфікування сталося?
ЗАСОБИ БОРОТЬБИ З ГЕПАТИТОМ С
Понад 20 років тому цілеспрямованого лікування не існувало. У 1986 році, перш ніж «ласкавий вбивця» отримав офіційну назву, вперше був застосований інтерферон. Курс лікування тоді складав півроку, і врятувати вдавалося 8% хворих. Через кілька років тривалість терапії збільшили втричі, і в результаті значно — до 22% — підвищилася ефективність лікування. Поворотним пунктом в еволюції інтерферонотерапії вірусного гепатиту С потрібно вважати додання в схему лікування рибаверину. Внаслідок цієї інновації видужувати стали 38—43% хворих.
Інтерферон, що вводиться в організм людини, надто нестабільний. Саме цим зумовлена необхідність у щоденних ін’єкціях препаратів. На межі тисячоліть ученим вдалося вирішити цю проблему: інтерферон «одягли» в оболонку з особливої речовини — поліетиленгліколю. Нову форму препарату назвали ПЕГ-інтерфероном, або пегільованим інтерфероном. Поєднання «захищеного» поліетиленгліколем інтерферону з рибаверином нині визнане золотим стандартом лікування гепатиту С: хворий отримує ін’єкції лише раз у тиждень, причому видужання настає в 54—56% випадків. «А в інших випадках лікування недієве?» — запитає читач. Ні, серед пацієнтів, в яких не спостерігається повного видужання, значно знижується ризик розвитку небезпечних ускладнень захворювання — цирозу й раку печінки. У 65% випадків настає поліпшення стану, а в 29% пацієнтів відмічається виражений підтримуючий ефект і уповільнення прогресування захворювання.
ХВОРОБА КРІЗЬ ПРИЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ
Яка ситуація із захворюваністю гепатитом С в Україні? На це запитання ми попросили відповісти президента Науково-виробничого онкологічного й кардіологічного центру «Макс-Велл» професора Кеннета Алібека й керівника центру лабораторної діагностики кандидата біологічних наук Тетяну Чеусову. Вчені виразили жаль, що в Україні статистичні дані щодо гепатиту С істотно спотворені. «За даними ВОЗ, навіть у такій благополучній країні, як Німеччина, інфіковано 0,4% населення. У країнах же Східної Європи відмічається 1,5% рівень зараженості вірусом гепатиту С. Екстраполіруючи ці дані на Україну, отримаємо як мінімум 250 тис. вірусоносіїв. Більш реалістичними є інші відомості — до одного мільйона вірусоносіїв гепатиту С. Однак в офіційній статистиці, яка ведеться в Україні з 2003 року, фігурують цифри, менші на кілька порядків», — зазначив професор Алібек.
Тетяна Чеусова підкреслила, що в розвинених державах гепатит С є проблемою маргиналів, насамперед, ін’єкційних наркоманів. У країнах пострадянського простору, в тому числі і в Україні, внаслідок соціально-економічних причин заразитися ризикує кожний. Досить високий рівень зараженості серед хворих, які проходять лікування в гастроентерологічних і пульмонологічних відділеннях стаціонару. Гепатитом С уражені 3,6% медичних працівників.
«Пройти аналіз на наявність в організмі вірусу незайве людям, які в минулому вживали ін’єкційні наркотики, а також отримували переливання крові, інвазивні процедури до початку скринування донорської крові, особливо при поширеному раніше неодноразовому використанні нестерильних шприців і голок. Сповільнити й навіть зупинити ураження печінки можна за допомогою підтримуючого лікування (прийому імуномодуляторів, гепатопротекторів), а також немедикаментозних заходів (повної відмови від алкоголю, нормалізації маси тіла), — вважає Тетяна Чеусова. — Особливу увагу потрібно виявити жінкам, які планують завести дитину. Захворювання, виявлене до вагітності, можна вилікувати й тим самим убезпечити майбутню дитину».
Експерти зазначили, що на сьогодні головною проблемою в широкому використанні інтерферонів для лікування гепатиту С є висока вартість. Курс лікування коштує —15 тис. — суму, недоступну багатьом пацієнтам. Однак неможливість сплатити за дороге лікування не повинна ставати аргументом проти обстеження. Тому залишається вірити в те, що на українському ринку в близькому майбутньому з’являться якісні й доступні препарати світового класу для лікування цього страшного захворювання.
