Про те, що столична влада намагається викинути на вулицю книжкові видавництва та магазини української книги, «День» писав уже неодноразово. На жаль, проблема не вирішується, а навпаки — загострюється: конфлікт між київською міськдержадміністрацією та книговидавцями вже вийшов за межі стін мерії і перенісся до судових зал. Однак Феміда, як з’ясувалося, виявилася не такою вже й безпристрасною, та її симпатії схилилися в бік тих, хто має владу і гроші.
— Видавництва «Мистецтво», «Обереги», «Алатон», «Врожай», державне видавництво «Українська енциклопедія», головна редакція української книги «Пам’ять», дитячий журнал «Соняшник», літературний журнал «Радуга», книгарні «Абзац», «Знання», «Сяйво» — це перелік тих організацій, виселення яких суди визнали законним. Рішення прийняті на підставі того, що київська влада нібито виконує волю громади і розпоряджається комунальним майном з тим, аби воно працювало на користь киян, — сказав президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.
Тому, аби домогтися справедливості, українські книговидавці створили Громадський комітет захисту і свою першу акцію протесту провели на Михайлівській площі, біля пам’ятника княгині Ользi.
— Ми прагнемо достукатися до свідомості киян, адже до совісті чиновників достукатися вже неможливо — жадоба наживи затьмарила їм розум і вони посягнули на святе — духовність та культуру українського народу, — наголосив голова Асоціації діячів сучасного мистецтва України Євген Карась. — А ще хочемо запитати киян: чи мрієте ви про те, аби міська влада знищила всі видавництва, які творять дитячі книжки, підручники, науково- популярну літературу, чи бажаєте, аби на Хрещатику не було жодного книжкового магазину, а стояли тільки бутіки, в яких торгували б «шматтям» з усієї Європи, або чи хочете на Андріївський узвіз проходити по перепусткам, адже там мають бути «круті» офіси найбагатших людей України?
Отримати дорогоцінні квадратні метри, які нині займають книгарні та видавництва, столична влада намагається різними шляхами.
— Нам збираються у 260 разів підвищити орендну плату. І це, незважаючи на те, що при попередній владі книгарня уклала із міськдержадміністрацією договір оренди терміном до 2010 року і його ніхто не вправі відмінити, — розповідає директор книгарні «Сяйво» Алла Лазуткіна. — Питання про підвищення орендних ставок виникло рік тому. Таким чином намагаються довести книгарню до банкрутства і забрати приміщення. Міських чиновників навіть не зупиняє те, що у 2006 році «Сяйво» заплатило 380 тисяч гривень податків (жоден бутік на Хрещатику не сплачує такої суми). Звичайно, тут можновладцям є на що зазіхати, адже ринкова вартість 370 квадратних метрів, які займає книгарня, становить 6-7 мільйонів доларів.
Ситуація, яка склалася з книгарнею «Знання» трохи інша, але врешті-решт усе знову зводиться до тих же квадратних метрів, розташованих у самому серці Хрещатика.
— Свого часу колектив книгарні подав заяву на її приватизацію з метою збереження профілю підприємства, але влада їм в цьому безпідставно відмовила, — розповідає Олександр Афонін. — Тоді працівники магазину звернулися до суду, який виніс рішення на їхню користь. Київська адміністрація оскаржила цей вердикт. Однак Верховний суд України поставив крапку у справі, визнавши дії мерії неправомірними. Але це рішення вже третій рік лежить у міськдержадміністрації і вона його відмовляється виконувати: новій міській владі книгарня «Знання» на Хрещатику не потрібна, їй треба приміщення, яке коштує чималих грошей. Тому мерія вирішила вдатися до проведення конкурсу, відповідно до умов якого, приміщення забере той, хто за його оренду заплатить більше грошей. Фактично це є попередженням про виселення.
— На превеликий жаль, усі наші звернення до Президента України, прем’єр-міністра, мера Києва, керівників районів міста, політичних сил виявилися безрезультатними. Гоніння на книговидавців відбувається вже рік, але ніхто з політиків нічого не зробив, аби захистити українську культуру, — каже Євген Карась.
Отож, мало розраховуючи на підтримку з боку можновладців, активісти Громадського комітету захисту сподіваються, що їхній почин підтримають інші регіони України.
— Ми хочемо, аби сьогодні Київ підтримали Львів, Донецьк, Харків та інші міста а, в разі потреби, кияни прийдуть на допомогу їм. І лише тоді зможемо сказати, що ми — єдина нація, народ, який є справжнім господарем у власній країні, — підкреслив голова Асоціації діячів сучасного мистецтва.
Як приклад пан Євген навів зарубіжний досвід, коли Конгрес США збирався прийняти законодавчу поправку, яка применшувала права бібліотек. Тоді на клич Асоціації американських бібліотек до Вашингтона за власні кошти приїхали близько 15 тисяч американців і сказали владі своє рішуче «ні». Законотворці змушені були дослухатися до людей. Це при тому, що центральна публічна бібліотека в Чикаго від міста отримує 90 мільйонів доларів на свої потреби при загальному бюджеті 100 мільйонів доларів.
— А наші бібліотеки всі разом навіть і половини цього з бюджету не мають, — підсумував Євген Карась, і цією фразою про ставлення держави до української культури сказано все.
