Нещодавно на вулицях Києва й інших великих міст з’явилися бігборди із зображенням дорожнього знака «Поступися дорогою» — трикутника з червоним обідком, усередину якого рекламісти вмістили чорну руку. Напис свідчить: «Країні бракує робочих рук». Цю соціальну рекламу замовили Міністерство соціальної політики України та Державний центр зайнятості, зважаючи на ситуацію, що склалася на нашому ринку праці. Мета такого звернення до людей, як і мета спеціальних уроків у школах «Уроки реального трудового життя», які віднедавна проводять фахівці служб зайнятості, — давати дітям і дорослим правильну орієнтацію на наявному ринку праці. Експерти вже давно говорять про те, що Україна переповнена юристами й економістами, тоді як нікому працювати на заводах, фабриках, будівництвах, а також у сільському господарстві. Передбачають, що такий дисбаланс загрожує навіть національній безпеці України, бо елементарно нікому піднімати економіку. Якими є причини дефіциту робочих рук в Україні й що можна й уже робиться в державі, щоб змінити ситуацію, «Дню» розповів директор Державного центру зайнятості України Володимир ГАЛИЦЬКИЙ.
— Не так давно громадська Рада вчителів і вчених заявила, що за роки незалежності в Україні закрили 400 професійно-технічних училищ. Наскільки це відповідає дійсності і як впливає зменшення кількості професійних працівників на економіку країни?
— Наскільки відповідають дійсності зведення про закриття саме такої кількості ПТУ, точно може відповісти лише Міністерство освіти та науки. Однак підстави для подібних висновків реальні й відчутні. Наразі, коли з активної діяльності пішло покоління фахівців, які сформувалися на технічному підйомі космічних успіхів, і різко впав престиж інженерних і робочих професій, скоротився прийом на технічні фахи до навчальних закладів усіх типів. Кількість інженерів не досягає й п’ятої частини загального випуску фахівців з вищою освітою, а кількість учнів ПТУ — вшестеро менша за кількість студентів ВНЗ. Але брак робочих кадрів — наслідок багаторічних деструктивних процесів.
На початку 1990-х, після розвалу Союзу, на хвилі ейфорії, ніхто й не думав про те, що разом з крахом «совка», його догм і засад зруйнуються (буквально, адже чимало їх перетворилися на руїни) заводи-гіганти, занепадують цілі галузі, масові звільнення відродять «буржуазне» поняття «безробіття», буде зруйнована ідеологія колективної праці... Лише десь 1997 року почали оживати й підніматися наші підприємства...
Сьогодні кваліфікованому зварювальнику або фрезерувальнику роботодавець готовий платити більш як тисячу доларів на місяць. Ось тільки взяти цього фрезерувальника ніде. І сьогодні дефіцит робочих кадрів загрожує стійкому розвитку економіки України.
— Наскільки проблема кадрового голоду актуальна? У яких галузях?
— Сьогодні головною проблемою на ринку праці країни є дефіцит кваліфікованої робочої сили, причому практично в усіх галузях економіки. Протягом восьми місяців поточного року 204,1 тис. роботодавців співпрацювали з державною службою зайнятості в доборі кадрів, зокрема, було зареєстровано 1 млн. 556 тис. вакансій. Найбільший попит на працівників спостерігається в будівництві, на підприємствах торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого споживання, в переробній промисловості. Також сьогодні в Україні існує проблема кількісного та якісного дисбалансу між попитом і пропозицією на робочу силу.
В умовах зростання промислового виробництва особливо великого значення набуває питання кадрового забезпечення галузей економіки. Значна частина підприємств на всій території України відчуває потребу в кваліфікованих робітниках, зокрема, токарях, фрезерувальниках, верстатниках широкого профілю, ковалях, слюсарях-інструментальниках, електрогазозварювальниках тощо. Не вистачає інженерів-механіків, інженерів-електриків, інженерів-технологів, висококваліфікованих робітників у суднобудуванні. Надзвичайно запитаними є різноманітні будівельні фахи. Потрібні кваліфіковані програмісти й дизайнери. Не вистачає медиків, сільських вчителів, водіїв, швачок і навіть продавців.
У той же час значна кількість випускників не може знайти застосування на ринку праці своїм знанням і вмінням. Ринок праці перенасичений новоспеченими юристами, економістами, менеджерами, бухгалтерами. В умовах ринкової економіки такі фахівці теж потрібні, але неодмінно високої кваліфікації, з відповідним досвідом роботи.
— До яких наслідків може призвести (й уже призвела) відсутність робочих кадрів?
— Зараз величезний дефіцит робочої сили загрожує інноваційному розвитку країни. Це проблема національної безпеки України. Суміжна проблема — трудова міграція на тлі демографічного провалу. За найскромнішими прогнозами через десять років ми матимемо тридцять мільйонів населення. Хто ж тоді працюватиме, підійматиме економіку? Низький рівень зарплат у країні відбиває в людей бажання навчатися, розвиватися, творити. Це стосується не окремої групи, а суспільства загалом. У нас є три роки — якщо за цей час ми нічого не виправимо, то втратимо не лише свій трудовий потенціал, а й генетичний.
— Яким є сьогодні державне замовлення на підготовку робітничих кадрів?
— Система освіти в Україні сьогодні готує 70% фахівців з вищою освітою і 30% із середньотехнічною, тобто людей робочих професій. Це реальна ситуація. А економіці сьогодні потрібно все з точністю до навпаки...
— Якими можуть бути шляхи залучення молоді до освоєння робітничих професій? Що може й має робити держава? Що пропонує зробити Державний центр зайнятості?
— Сьогодні в Україні мусить діяти збалансована профорієнтаційна програма уряду для підняття престижу робітничих професій. Цією програмою мають займатися щонайменше п’ять міністерств під керівництвом одного з віце-прем’єр-міністрів. Це Міністерство праці й соціальної політики, Державна служба зайнятості, Міністерство культури, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство освіти, Міністерство промисловості. Зараз такої програми немає й не передбачається. Є окремі осередки активності в рамках Міністерства праці й соціальної політики та Державної служби зайнятості. Немає й державної інформаційної політики, яка допомогла б сформувати правильну думку про працю робітників. Люди праці вже не є героями книжок, кінофільмів і вистав. Більше того, робоча людина стала додатком і атрибутом «розвиненого» соціалізму й «совка».
Вихід із ситуації, що склалася, ми бачимо передусім у всеосяжній профорієнтаційній роботі серед школярів, починаючи принаймні з п’ятого класу. Причому йдеться не лише про профорієнтаційну працю з учнями, а з їхніми батьками. Адже саме під впливом батьків і близьких родичів діти здебільшого обирають майбутню професію.
Дітям слід пояснювати, що треба заробляти працею, а не діставати шляхом отримання дармових прибутків. І що їхня праця за робітничими професіями дозволить їм відчути реальну значущість у суспільстві. Але й суспільство має бути готовим визнати можливість молоді до якісно нової праці. Орієнтації школярів на актуальні на ринку праці професії сприяють «Уроки реального трудового життя», які проводяться в школах фахівцями служби зайнятості.
Варто відзначити досвід Полтавської області, де облдержадміністрацією спільно з обласною службою зайнятості розроблена, затверджена на сесії облради й реалізовується перша в Україні Програма професійної орієнтації учнівської молоді на отримання актуальних на ринку праці професій і фахів.
Серед інноваційних розробок державної служби зайнятості новий проект — Профорієнтаційний термінал. Профорієнтаційний термінал — це молодіжний профорієнтаційний інтернет-портал, доступ до якого здійснюється через спеціальні електронні пристрої (тач-скрини). У термінала є назва-девіз — «Живи й працюй в Україні!» За допомогою терміналів, які встановлюватимуть у школах і в яких використані привабливі для молоді сучасні інформаційно-комунікаційні технології, буде забезпечено високий рівень доступності, гнучкості й мобільності профорієнтаційних послуг.
Термінал здобув високу оцінку провідних вчених України як високоінтелектуальний інноваційний продукт, що вирізняється зваженим підходом до задоволення інформаційних потреб усіх категорій користувачів і значним масивом інформаційних даних. Термінал передбачає знайомство школярів зі змістом конкретних професій і шляхами їх отримання, містить поради батькам щодо вибору професій їхніми дітьми й інформацію щодо профорієнтації й психології для вчителів.
Уже до кінця поточного року такі термінали будуть встановлені в першій тисячі шкіл у кожній області країни. За рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття вже до кінця 2011 року такі термінали можуть бути розміщені в 10,5 тис. шкіл України, зокрема, й у школах для дітей-сиріт і дітей-інвалідів.
— Як ви оцінюєте наміри Кабінету Міністрів України передати повноваження фінансування й матеріально-технічного забезпечення профтехучилищ регіональним державним адміністраціям (посилаючись на позитивний експеримент у Львівській і Харківській областях)?
— Експеримент проводився Міністерством освіти та науки. З нашої точки зору, цей підхід є прийнятним. Більше того, він може виявитися реальним виходом у ситуації, коли сфера освіти недостатньо фінансується. Якість підготовки кадрів залежить від багатьох чинників: це й стан навчальної бази, й професійний рівень викладачів, здібності й мотивація до оволодіння професійними навичками самого учня або студента. Але річ у тому, що значна частина професійно-технічних навчальних закладів (ПТУ) Міністерства освіти та науки України не має сучасної бази для підготовки робітників за найбільш запитаними ринком праці професіями. Є, звісно, й винятки, але здебільшого професіонально-технічні навчальні заклади Міністерства освіти та науки України здійснюють підготовку робітничих кадрів середнього рівня кваліфікації. А більшості роботодавців потрібні вже готові висококваліфіковані робітники.
Державна служба зайнятості в цьому плані мобільніша, бо ставить на чільне місце швидке реагування на потреби роботодавців у забезпеченні їх робочою силою. Обсяги й напрямки підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітних плануються відповідно до потреб економіки безпосередньо для підприємств і організацій регіону, враховуючи реальний попит ринку праці та роботодавців. Ми вирішуємо конкретні завдання із забезпечення конкретного роботодавця робочими кадрами, які ми можемо підготувати для нього на нашій навчальній базі, в наших навчальних центрах. Крім того, ми можемо навчити конкретного безробітного або підвищити його кваліфікацію навіть безпосередньо на робочому місці. У структурі державної служби зайнятості створені й протягом 10 років успішно працюють навчальні центри в Рівненській області та АР Крим. Наразі Державним центром зайнятості проводиться цілеспрямована робота для створення таких самих сучасних навчальних закладів у місті Одесі й Харківській області. Якщо облдержадміністрації підуть тим же шляхом створення сучасних професійно-технічних закладів, дійсно будуть вкладати туди сили й кошти, то результат буде.
