Про цей концерт, про його розмах і кількісні характеристики вже написали достатньо. Тут же хотілося б сказати про дещо інакші речі.
При назві «Queen» мені на думку, окрім всього іншого, спадає дерев’яний стіл. Стояв він на початку 80-х в аудиторії Дніпропетровського гірничого інституту, де я тоді навчався. Я дуже любив за ним сидіти, тому що, по-перше, саме місце було близько до галерки, а, по-друге — на рівній нефарбованій поверхні хтось чорною ручкою, старанним каліграфічним почерком, написав назви усіх «куінівських» альбомів, починаючи з напівбезіменного «Queen» 1973 р. аж до останнього на той момент «Hot Spase» (1982 р.)
Думаю, за цією партою любив сидіти не тільки я, і таких парт було чимало на всій території колишніх «Совєтів». Популярність Мерк’юрі і компанії в СРСР якраз у роки пізнього застою була просто шаленою, і зрозуміло чому: адже ця музика для мешканців сірої бетонної країни являла собою справжнє свято. Однак навіть після руйнування залізної завіси, після настання глобальної кризи, що фактично знищила рок-музику 80-х, «Queen» лишилися на самій верхівці усіх мислимих хіт-парадів — їхня музика з кожним альбомом ставала все кращою, а Мерк’юрі з кожною новою піснею перевершував сам себе. Зробленого ним досі вистачає, щоб підтримувати інтерес до гурту навіть без Фредді, а його трагічний відхід узагалі зробив саму назву «Queen» символом одного з найпотужніших поп-міфів новітнього часу.
Тому, звичайно, нескладно зрозуміти, як ми, з більшим чи меншим нетерпінням, очікували приїзду живих «Queen» — нехай вже без Фредді, але, принаймні, хоча б частково у тому зірковому складі, з лідер-гітаристом Браяном Меєм та ударником Роджером Тейлором; окрім того, цікаво було подивитися на нового вокаліста Пола Роджерса — чи гідний він видатного попередника. Тож про його роботу варто сказати одразу. Роджерс — хороший вокаліст, який, однак, прийшов із абсолютно іншого стилю, він і за інтонаціями, і емоційно з самого початку здався доволі чужим для класичних хітів «Queen». Ба більше, там, де голос Мерк’юрі без зайвого напруження злітав до найвищих вершин, Роджерс зупинявся на півшляху. Не вистачало енергії, того, що називають драйвом — ані у співі, ані в особистості нового вокаліста. Проте в якийсь момент — навіть складно пригадати, в який, — автор цих рядків раптом зрозумів, що стрибає, плескає в долоні та радіє разом із усією площею. Що ж трапилося?
Для музики «Queen» свого часу придумали спеціальний термін, здається, достатньо точний: помп-рок. Вони дійсно і виглядали, і звучали вельми помпезно, та у цій помпезності не було відвертого естрадного несмаку або надмірного пафосу: все трималося на чітко упізнаваних елементах: високому, емоційному голосі Мерк’юрі, мелодіях, що моментально запам’ятовувалися, заворожуючих гітарних соло Браяна Мея і живому концертному шоу. Все це разом створювало ефектне, яскраве видовище, котре однаково тішило як слух, так і зір публіки.
І ось тепер, холодної вересневої суботи у Харкові — видовище було. Бо, за одним-єдиним, дійсно дорогоцінним винятком, решта магічних елементів збереглася: розкішні соло Мея, майстерність решти інструменталістів, і, як наслідок цієї майстерності, — ураганний натиск живого виконання, і екран-задник з психоделічними кліпами, і знаменитий подіум, по якому музиканти заходили далеко вглиб глядацької маси; що ж до вокала, то звичайно, Роджерс — далеко не Мерк’юрі, а втім, хто б узагалі міг зрівнятися з ним? Тембрально Пол таки цілком схожий, а, окрім того, в Мея з голосом теж все гаразд — чому доказом стало його виконання класичної мерк’юрівської балади «Кохання мого життя» («Love Of My Life»). А серед нових пісень є як мінімум два стовідсоткові хіти — мінорна «Скажи, що це неправда» («Say It’s Not True») і «Космічний рок-н-рол» («Cosmos Rockin’»). І наостанок — ударна «We Will Rock You» та рок-гімн «We Are The Champions», котрі просто ввели всі 350 тисяч людей у справжнє шаленство.
Тож — Король помер, але «Королева» жива, і побачення з нею було справжньою магією цього вечора.
Перед концертом відбулася зустріч Браяна Мея, Роджера Тейлора і Пола Роджерса з журналістами. Прес-конфренція почалася з питання кореспондента газети День»:
— Містер Браян, ви у музиці вже понад 35 років. Чи лишилося щось у цьому бізнесі, що могло б вас здивувати, щось нове?
Браян Мей: — Дивно те, що людина через стільки років усе ще здатна писати нові пісні... Для нас це перший приїзд до вашої країни за всі 35 років, які ми працюємо разом. Ми ніколи не були в Україні і бачимо, як тут чудово. Ми знаємо, що у вашій країні музику «Квін» слухають дуже давно, що тут у нас є друзі й фанати, тож дуже радісно нарешті з ними зустрітися. І ця зустріч, і концерт у Харкові — це і є для нас те нове, що ми хочемо почерпнути з візиту до України.
Роджер Тейлор: — Нам дуже цікаво грати новий матеріал. Завтра це буде вперше. Це буде перше шоу в усьому цьому турне, яке ми робимо. Для нас це великий момент.
— Ваш досвід і ваші знання — це перевага чи, навпаки, мінус, адже всі будуть порівнювати ваші нові роботи зі старими?
Пол Роджерс: — Я думаю, що нинішню роботу завжди порівнюють із тим, що ви робили в минулому. Не думаю, що ми боїмося тих порівнянь. Це питання того, що нам дуже приємно працювати разом, грати разом. Ми робили світові турне, а наступним етапом буде піти в студію і подивитися, що буде з того. Нам також дуже цікаво, тому що ми самі ще не впевнені, що з того вийде. Але ми дуже зацікавлені в результатах і відчуваємо себе природньо. У нас були дуже довготривалі плани і ми це робили з різними турне. Можливо, нічого не відбудеться. Але я думаю, що в листопаді двері будуть широко відкритими для нових починань.
— Що перемагає, коли ви складаєте список пісень, які ви виконуватимете на концерті? Давні хіти чи нові пісні?
Мей: — На моє переконання, як і в житті, ключовим фактором є баланс. Ми намагатимемося давати краще з нового і краще зі старого. З плином часу вводитимемо все більше нових пісень. Ми вперше в Україні, і я знаю, що ви хочете почути давні пісні також. Будуть у списку також деякі пісні Пола Роджера, і ми йтимемо з цим багажем у майбутнє. Подивимося, що буде найкращим. Не знаю, які відчуття у Пола, але Роджер і я, коли ми складали альбом, то на репетиціях програвали практично всі свої пісні, хоча лише кілька з них входило до альбому. Це буде баланс — кілька важливих старих хітів і нові пісні.
Роджерс: — Ми працювали у всьому світі й ми грали дуже сильні пісні, й наступним природним кроком буде новий матеріал, і чудово ввести це у нашу роботу і показати ідентичність того, чим ми є.
Тейлор: — Дуже важливо не просто бути старими дядьками, які грають старі гіти.
Мей: — Хоча ми і є старими дядьками, але ми граємо нові хіти.
Тейлор: — Так, і один молодий хлопець, який теж грає старі хіти.
— Ви грали багато достопам’ятних концертів. Чи буде таким же концерт у Харкові? Чим він буде особливий?
Тейлор: — Я думаю, що для «Куїн» найбільш важливим благодійним концертом був «Live Aid» у 1995 році. Він був магічним з усіх точок зору. Всі відчували, що це нова територія, що це великий день для музики, перший день, коли музика зробила свій внесок у світ. І ми дуже горді, що були частиною цього.
Роджерс: — Для мене однією з найкращих речей, які я робив, був концерт у Каліфорнії, у Фендер-центрі, де навчають дітей грати рок-н-рол починаючи з 9-років до підліткового віку. І мені було дуже цікаво побачити дітей, яких рок-музика забирає з вулиць.
Мей: — Я думаю, що в Харкові буде дуже важливий концерт тому, що це наша перша зустріч із вашою авдиторією і це перший концерт в нашому турне. Це трошки лячно, це дійсно є викликом — зібрати цей концерт докупи, але я думаю, що якщо ми збережемо почуття гумору, все пройде чудово. І ще, це дуже важливо також для меседжу щодо СНІДу. Я думаю, причина того, чому ми тут — для того, щоб подолати стігматизацію й сором’язливість, коли люди говорять про це. Іноді потрібно робити якісь прості й сміливі заяви. Наприклад, якщо ви займаєтеся любов’ю, сказати: «використай презерватив». Ми також були такими сором’язливими. Але необхідно чітко говорити про це. І якщо ви є ін’єкційним наркоманом, не ділиться своєю голкою. Звичайно, катастрофічну ситуацію не можна поліпшити за один день, але дуже важливо говорити про це, не соромитися. Це є дуже серйозною, важливою проблемою.
— Давайте уявімо, що у вас є можливість поставити одне-єдине запитання Фредді Мерк’юрі. Яке б це було питання?
Мей: — Як воно там? Таким було б моє питання. Решту, я думаю, ми знаємо.
Тейлор: — Чи ви там дійсно разом з Джиммі Хендріксом?
Мей: — Ми дуже багато часу провели разом. Ми були як єдина родина. Група «Куїн» трималася разом довше, ніж більшість родин і шлюбів. Я думаю, що ми знаємо, що б сподобалося Фредді, що було б йому приємно, а що ні. І це дуже важливо на сьогодні. Ми з Полом зберігаємо дух наших пісень і дух нашої давньої групи, яка була в нас трьох із Фредді.
Роджерс: — І вони також можуть навчити мене.
— Першу половину творчості групи критики вас дуже сварили. Як критики відреагували на співпрацю «Квін» з Полом Роджерсом?
Мей: — Ви знаєте, критики фантастично до цього поставилися. Може, щось не так було, але всі поставилися позитивно, принаймні те, що я бачив. Але не думаю, що критики для нас дуже багато значать. Ми дуже критичні одне до одного, і це є силою креативного процесу. Ми начебто знаємо наші почуття щодо музики і ми не залежимо від того, що можуть сказати критики. Звичайно, для нас дуже важливо, що скаже публіка.
Роджерс: — Але я думаю, що публіка відповідає на це запитання. Вони купують квитки, вони приходять на шоу — вони голосують ногами.
— Поле, чи складним було для вас рішення приєднатися до групи, адже ви замістили дуже харизматичну особу?
Роджерс: — Гарне запитання. Я думаю, якби мене спитали до того, як ми разом грали: «чи не приєднаєшся ти до «Куїн»?», то я, може, завагався би. Але ми — Браян і я — зіграли спочатку на телешоу в Лондоні, і ми домовилися один з одним, що я буду їхнім фронтменом, а вони будуть моєю бек-групою, і це було дуже цікаво, дійсно був дуже гарний час і було гарне відчуття щодо того, що ми робили.
— Поле, на початку 1990-х ви випустили дуже гарний альбом «Мадді Уотерс блюз». Як вам вдалося зібрати таких різних гітаристів у цьому альбомі, в тому числі й Браяна Мея?
Роджерс: — Ви знаєте, це дуже цікаво, навіть смішно. Цей альбом мав якусь магію в собі. Коли ми розпочали роботу, це було для такого великого блюзового виконавця, як Мадді Уотерс, і він наче посміхався до нас. Блюз — це щось дуже рідне, дуже дороге для мого серця, і, звичайно, ми подумали, що дуже гарно було б запросити Браяна Мея. Ми запросили його, і це просто був чудовий досвід, так само як тут — я дивлюся і тішуся з того, що таке відбувається. Ви маєте слухатися серця. Це єдина причина того, що я взагалі щось роблю в музичному сенсі. Таким чином «Куїн» і Пол Роджерс працюють. Усе йде від серця.
— Браяне, що було для вас складніше: створювати пісні для юного «Куїн» у його ранні роки чи захищати дисертацію?
Роджер, зі сміхом: — Можна я відповім?
Мей: — Це було однаково важко. Думаю, що я людина, яка не може робити щось наполовину. Я дуже долучаюся до якихось проектів, дуже багато працюю. Тож у мене проблема: я багато речей починаю робити одночасно. Для того, щоб захистити дисертацію, я відвів рік свого життя. Говорячи серйозно — якщо ми робимо альбом, то повинні повністю присвячувати себе тій роботі. І те, і те вимагає дуже багато уваги.
— Уявімо, що настав останній день вашого життя. Як би ви його провели?
Тейлор: — Я би, скажімо, просто розважався. Індійське карі, ікра, шампанське. І хороша книжка.
Роджерс: — Я би робив все, що люблю робити. Прокинувся б, гарно поснідав, зробив зарядку, почитав би трошки, зробив би зарядку, пішов би на прогулянку, потім, можливо, поїхав би кататися на водних лижах, грав би гарні пісні на гітарі, на фортепіано. І медитував би. Це був би мій ідеальний день.
Мей: — Я хотів би бути з моєю родиною, трошки пограти, трошки астрономії, трошки позаймався б фотографією. Можливо, стрибнув би з парашутом. Зробив би щось таке, що ніколи не робив.
— Пане Тейлор, ви не вперше в Україні. Пам’ятаєте щось про свій перший візит сюди?
Тейлор: — Так, так. Багато років тому я приїжджав кататися на лижах із другом у Карпати і пам’ятаю, що було дуже-дуже холодно, ми не знали, куди їдемо, але люди були чудовими, дружніми.
ДОВІДКА «Дня»
Благодійний концерт «Queen» і Пола Роджерса «Life must go on!» організований фондом Олени Франчук «АНТИСНІД», пройшов на площі Свободи у Харкові —найбільшій площі України. На концерт прийшло 350 тисяч чоловік. «Life must go on!» став найбільшою подією, присвяченою боротьбі зі СНІДом у нашій країні, і одним із наймасштабніших музичних заходів в історії України. За 40 років існування «Queen» її концерти не збирали настільки великої аудиторії.
