Алмаз-рекордсмен
Найбільший у світі алмаз було знайдено на одній із шахт у північно-західній провінції ПАР. Він удвічі більший за колишнього «рекордсмена» Куллінана, що до сьогодні вважався найбільшим у світі. Куллінан був знайдений у шахті ПАР неподалік від Преторії понад сто років тому. Його вага становила 3 тисячі 106,75 карат. За попередніми оцінками, вага знайденого нині коштовного каменя становить приблизно сім тисяч карат, що відповідає 1,4 кілограма, повідомили РІА «Новости», посилаючись на газету Guardian. На думку фахівців, вартість такого алмаза може сягнути 16 мільйонів фунтів стерлінгів. Представник алмазної шахти, у якій було виявлено коштовний камінь, Бретт Жолі розповів, що насамперед алмаз відвезли до сховища для коштовностей у Йоганнесбурзі, доти, поки керівництво шахти «опам’ятається і вирішить, що ж робити з алмазом далі». Яке ім’я отримає найрідкісніший алмаз, поки не визначено.
Цінність коштовних каменів визначається правилом чотирьох «К»: каратність (міра ваги — 0,2 грама), «клеріті» (прозорість або чистота), «колор» (колір), «кат» (огранювання), після якого алмаз уже зветься діамантом. Алмази найчастіше не мають кольору, але є виключення. Дуже цінуються червоні алмази, яких існує всього лише п’ять у світі. Наприклад, «Фіорентіно» вагою 137 карат, що таємничо зник на початку сторіччя, був золотисто-жовтого кольору, а відомий «Орлов» вагою 199,6 карат має зеленувато-блакитний відлив. За легендою, його знайшли в Індії, де до початку XVIII сторіччя він слугував оком для статуї Брахми у храмі Серінгапатама (штат Майсур), звідки його викрав французький солдат. За іншою версією, алмаз було вкрадено з трону персидського Надір-Шаха після його загибелі (1747). 1768 року камінь купив у Амстердамі російський граф Г. Орлов за 400000 золотих рублів. Він подарував його Катерині II, яка наказала вставити камінь у свій золотий скіпетр.
Так, одним з відомих історичних алмазів є «Кохінор». Він ніколи не продавався за гроші, але рiки крові, пролиті за честь володіти ним, підняли вартість каменя до небес. За легендою, спочатку він належав давньоіндійському герою Вікрамадітья (56 рік до нашої ери). Алмаз згадується у «Нотатках» засновника Могольської імперії Бабура (правнука Тимура). Камінь було ограновано у формі троянди, яка нагадує своїм виглядом половину розрізаного впоперек курячого яйця, його маса становила 186 карат. У 1739 році Надір-Шах захопив Делі, але відомого алмаза там не знайшов. З’ясувалося, що власник каменя Мухаммед-Шах постійно носив камінь у своєму тюрбані. Переможець запропонував переможеному обмінятися тюрбанами на знак «вічної дружби» — так Надір-Шах став власником коштовності. Побачивши його блиск, Надір- Шах вигукнув: «Кох-і-нур»! («Гора світла»!), давши таким чином назву каменю. Пізніше власниками каменя були еміри Афганістану; від них він перейшов до магараджів сикхів. Після придушення англійцями повстання сикхів 1848 року «Кохінор» був оголошений військовим трофеєм і подарований англійській королеві Вікторії. У 1852 році камінь переогранили, після чого його маса поменшала до 108 карат. Цей діамант вставлений у Королівську державну корону («Корона королеви Мері»). За легендою, він приносить успіх жінкам, які його носять, і обіцяє смерть або нещастя чоловікам.
Свято «сеньйора-помідора»
У валенсійському селищі Буньоль на сході Іспанії пройшло помідорне побоїще «Томатина». У центрі селища з п’яти величезних самоскидів скинули 110 тонн (!) помідорів, якими місцеві мешканці й гості (близько 40 тисяч осіб), билися протягом години. Ідея свята — закидати одне одного помідорами, покупатися в рідоті, занурити в неї тих, хто не бажає робити цього добровільно, поштовхатися, влаштувати дружню колотнечу, а потім позбутися забрудненого одягу. За правилами «Томатини», для «побоїща» годяться лише стиглі помідори, які перед кидком у будь-кого треба роздавити в руках. Учасникам суворо забороняється приносити пляшки або які-небудь інші предмети, які можуть завдати поранень учасникам помідорної колотнечі. Завзяті бійці до цієї події готують старий одяг і окуляри для підводного плавання, аби помідорний сік не потрапляв у очі. Щорічно «битва» помідорами відбувається на вузьких вуличках селища, які перетворюються на справжні помідорні ріки глибиною в півметра. Потім з балконів мешканці ллють на учасників свята воду, щоб вони охолодилися від помідорних баталій, повідомляють РІА «Новости». Коли «бої» завершуються, тут вступають у дію комунальні служби селища і на вулицях наводиться лад за лічені години. Місцеві мешканці запевняють, що помідорний сік дезинфікує людей і бруківки.
Один із співробітників мерії розповів, що «помідори, доставлені в Буньоль, закуповуються на муніципальні гроші в сільськогосподарському кооперативі Medicitrus у сусідній провінції Кастельон». «Томатіна» особливого історичного коріння не має. Все почалося 62 роки тому з зіткнення двох ворогуючих груп молоді на ринковій площі під час міських свят: напідпитку молоді люди спочатку билися, а потім почали закидати один одного помідорами, які брали на лотках у торговок. «Колотнеча» так сподобалася молоді, що наступного року її повторили, правда, вже без будь- якої ворожості один до одного. Цікаво, що на початку 50-х років «Томатину» було заборонено як масове хуліганство, але починаючи з 1957 року вона стала офіційним святом селища. А витрати на помідори, яких у регіоні вирощують у надлишку, мінімальні в порівнянні з прибутками від туризму. Іспанці й іноземці, котрі приїжджають подивитися на помідорні «баталії», зазвичай лишаються в селищі на кілька днів. На зміну «Томатині» приходять патрональні свята на честь заступників Буньоля — Святого Льюїса Бертрана і Богоматері Знедолених, які проходять не менш весело, ніж помідорне свято.
