«На високій горі стоїть він, опоясаний зеленими садами, увінчаний золотими маківками церков, неначе святою короною, під горою широко розбіглися живі хвилі Дніпра-годувальника. Боже мій, що за розкіш! Чи чуєте, добрі люди, я вам кажу про Київ», — так писав колись Євген Гребінка. Історично склалося, що ландшафт столиці, зокрема, історичної частини, — це невисокі будинки, вулиці, щільно засаджені каштанами, акаціями, липами тощо, куди не глянь — клумби з різноманітними квітами, а вулиці — не широкі й не вузькі — так, що зручно і тим, хто в авто, і пішоходам.
На жаль, нині в столиці стало незручно майже всім — пішоходам і водіям, тим, хто далекий від архітектури, і естетам, туристам і киянам, деревам і квітникам. Зручно хіба тільки тим, хто цілеспрямовано досягається мети, незважаючи на те, хто при владі, — Олександр Омельченко чи Леонід Черновецький, — і будує в центральній частині міста торговельні й розважальні центри, офіси та готелі. Зрештою, — не тільки в історичній частині. Таким чином, в Києві утворилось умовно три групи людей. Перша, позбавлена будь-якого смаку і совісті, скуповує метр за метром і, попри численні акції протесту киян, будується вверх — чи на Хрещатику, чи на вул. Інститутській, чи прямо над станцією метро «Театральна», чи в підніжжі Андріївської церкви. Друга група — теж нечисленна: це історики, архітектори, зрештою, жителі столиці, які пам’ятають Київ колишнім, яким болить душа, дивлячись на вседозволеність людей, що мають великі гроші. Третя група людей — це, очевидно, ті, кому байдуже, хоча є частина людей, які організовують громадські слухання та самоорганізовуються в громадські об’єднання задля збереження Києва, збирають підписи, пікетують міську адміністрацію. Але й у них опускаються руки, коли бачать, як усім в Києві керують гроші...
Архітектори й історики зі своїм смаком та естетикою проти забудовників та інвесторів і їхніх грошей — ось таке існує в Києві протистояння. Але одна група не чує іншу, одні заперечують дії інших або просто ігнорують... Архітектори звинувачують владу в несмаку, байдужості до історії та пропагуванні так званого історизму в архітектурі — коли на пам’ятці архітектури з’являється якась добудова, коли щось додається чи віднімається
— Це псевдоісторичні ремінісценції, які застосовують на сучасних будовах, натомість реальне обличчя — це динамічна складова із різночасових будинків, що потребує постійного моніторингу, постійних містобудівничих програм. Це є історична культура, жива динамічна культура, — вважає кандидат архітектури, архітектор-практик, лауреат Державної премії України Олена Олійник. Також різко щодо сучасної містобудівничої політики Києва зазвичай виступає експерт «Дня», доктор архітектури Лариса Скорик. Те, що нині відбувається в сучасній архітектурі столиці, вона називає субархітектурою. На думку пані Скорик, в Києві не залишилося жодного історичного будинку, «який би не був тим чи іншим чином не спотворений або надбудований, або прибудований, або в ньому змінені вікна, або певні деталі, або щось зрубане, або додане».
Отже, ми втрачаємо і втрачаємо... Експерти Українського товариства охорони пам’яток історії та культури підрахували, що Україна щорічно недораховується понад тисячі історичних пам’яток: за останні роки їхня кількість скоротилася із 150 до 130 тисяч. Хоч як не прикро, але левова доля цих втрат припала саме на столицю. Очевидно, що в країні мають бути якісь механізми регулювання відносин між цими двома різними групами людей — хто будує, і хто розуміється в містобудуванні та архітектурі. Найкраще, якби це були закони України та розпорядження міської влади — щоб не було ситуації, коли в справи втручаються фахівці, наприклад, ЮНЕСКО, як це було нещодавно. Газета «День» писала, що через забудову буферних зон біля Софії Київської та поблизу Києво-Печерської лаври фахівці ЮНЕСКО, які перевіряли стан збереження цих національних та світових пам’яток, зробили нам попередження — прозвучала фраза, що їх можуть виключити зі списку світової спадщини. Щоправда, наразі обійшлося зауваженням, але чи врахує помилки і чи виправить їх київська й центральна влада?
Про долю Андріївської церкви теж говориться не один рік: що кіпоть від свічок всередині пам’ятки осідає на позолоту; що з’явилися тріщини на мармуровій підлозі та на віконному склі; що пагорби, на яких стоїть храм, забудовуються (майже вся земля з боку Боричевого току вже роздана міською владою), і це призводить до того, що у фундаменті будівлі утворюються тріщини, — церква взагалі може сповзти....
Але учора розпочався перший етап реконструкції Андріївської церкви, зокрема роботи щодо укріплення пагорба: на це Кабінет Міністрів виділив з резервного фонду держбюджету 10 мільйонів гривень, з них шість мільйонів уже надійшли на рахунок Національного заповідника «Софія Київська», якому підпорядкована церква. Фахівці кажуть, що до кінця жовтня укріплення пагорба завершать. Другий етап роботи — це реставрація самої церкви: укріплення фундаменту, зміцнення стін, прокладення нових інженерно-технічних споруд, а також реставрація інтер’єру, іконостаса та ікон. В цілому на виконання цих робіт потрібно близько 30 мільйонів гривень. Якщо уряд виділить їх в повному обсязі, реставрація Андріївської церкви буде завершена наприкінці 2010 року.
Власне, те, що архітектори називають «гідрологічним станом пагорба» — це найважливіша частина в порятунку Андріївської церкви. Зовсім зношені інженерні мережі в центральній частині міста, які вже не ремонтувалися, за даними архітекторів, років 40, погано організовано злив талої та дощової води, руйнування схилу з боку Боричевого току, а також вібраційні навантаження і будівництво, яке проходить поблизу Андріївської церкви, — все це руйнує пам’ятку історії та архітектури, яку наші фахівці хотіли б бачити в списку пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО.
— Стабільність пагорба обговорюється уже впродовж останніх 25 років. Роботи з його укріплення проводилися, але в невеликих обсягах. Враховуючи серйозність ситуації, ми терміново розпочали реставрацію Андріївської церкви. У жовтні ми повністю завершимо укріплювальні роботи, і після цього зсуви церкві не загрожуватимуть, — запевнив генеральний директор СП «Основа-Солсіф» Юрій Карпенко.
За його словами, причинами аварійного стану пам’ятки стало те, що місто «постійно розвивається», до того ж збільшується кількість транспорту. Не останню роль відіграли опади, які почастішали в останні роки, — через це змінилася структура ѓрунтів на пагорбі, й земля поступово просідає. За словами Юрія Карпенка, особливо це небезпечно для будинків із низько закладеними фундаментами, зокрема, — й для Андріївської церкви.
Історія порятунку церкви — дуже довга. Але невже потрібно було дійти до межі, коли виникла реальна загроза втратити споруду, щоб почати щось робити? Актуалізація проблеми з реконструкції Андріївської церкви триває ще з 2000 року.
— Із нашого боку було кілька спроб зрушити справу з місця, зокрема, проводилися інтерв’ю з боку спеціалістів щодо стану Андріївської церкви та пагорба, на якому вона розташована, і декілька разів проект з відновлення храму вносився в план бюджетного фінансування заповідника та його філіалів, але тоді коштів ми так і не отримали, — розповіла директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. — Із 2002 по 2007 роки право замовляти подібні проекти мало Головне управління культурної спадщини КМДА, якому був підпорядкований заповідник. Але тут цим питанням не займалися. Із 2007 року ці права отримала Софія Київська, і вже через рік був затверджений проект з реконструкції Андріївської церкви з бюджетного фінансування. Нещодавно був проведений тендер, і його переможцем визначено українсько-французьке підприємство «Основа-Солсіф», яке вже почало роботи. Спочатку реставраційні роботи мали фінансуватися з програми стабілізаційного фонду, в якій було закладено 10 мільйонів, але, на жаль, понині жодної копійки з цієї програми ми не отримали. А в квітні цього року відповідно до постанови Кабінету Міністрів така ж сума була виділена з резервного фонду держбюджету.
Звісно, новина щодо Андріївської церкви тішить, але в нас ще стільки такого багатства, яке потрібно рятувати! Хіба це вихід, коли одні одночасно руйнують його, а інші — відновлюють?
