На початку місяця економічний радник київського офісу Світового банку Мартін Райзер приступив до роботи на новій посаді — директора Світового банку по Україні, Білорусі та Молдові. У зв’язку з цією подією новопризначений директор розказав «Дню» про стратегію співпраці Світового банку з Україною на 2008—2011 роки, структурні реформи та підготовку до Євро-2012.
— У 2007 році Світовий банк підписав Стратегію співпраці з Україною на 2008 — 2011 роки. Які пріоритети даної стратегії, чи були внесені до неї зміни, чи доповнення з моменту підписання?
— У стратегії є дві основні частини: перша — це допомогти Україні поліпшити свою конкурентноспроможність, а друга — це допомогти Україні витрачати свої ресурси більш ефективно. Чому ці напрямки є важливими? Тому що конкурентне середовище для України стає значно жорсткішим.
Справа в тому, що зараз для України стає все важче діставати іноземні інвестиції (йдеться про доступ на міжнародні ринки), тому ми допомагаємо Україні в обох цих напрямках — і через дорадницьку роботу, і через наші зусилля, докладені для поліпшення процесу модернізації Україні. Тобто йдеться й про модернізацію транспортної інфраструктури, й про модернізацію енергозбереження тощо. Усі ці речі допоможуть Україні стати більш конкурентною в порівнянні з Європою, Азією й Америкою.
Якщо описати трьома словами наші пріоритети у співпраці з Україною, то це три слова — більше, швидше і краще. Більше — це ми хочемо, щоб обсяги нашої фінансової допомоги були більшими, швидше — це те, що ми повинні бути більш гнучкими в цьому динамічному середовищі, адже Україна міняється дуже динамічно, і, нарешті, краще — це те, що ми повинні надавати висококваліфіковані поради для того, щоб Україна мала доступ до найкращих знань у світі.
— Рахункова палата виявила, що з позик Світового банку, передбачених Стратегією співпраці за 2004 — 2007 роки, держава засвоїла лише 32%. З чим це пов’язано? Як це впливає на політику СБ?
— Бачите, ці речі відображають цілий ряд проблем, які нам треба ще вирішити. Так що, по суті, ми маємо ситуацію, в якій є дві великі бюрократичні системи, які не зовсім добре співпадають одна з одною. У результаті виходить така ситуація, що, коли уряд бере гроші в Світового банку, то процес підготовки проекту, його ініціації, оцінки, затвердження та освоєння коштів дуже відрізняється від того процесу, коли уряд вирішує просто позичити гроші в комерційного банку для використання їх для бюджету. Ми хочемо поступово рухатися до інтеграції у бюджетну сферу. Тобто, щоб наші проекти приймалися разом із бюджетом, ратифіковувалися разом із бюджетом, і щоб видача коштів відбувалася в рамках бюджетної резолюції та через казначейство. Тому, власне, ми хочемо, щоб ці процеси підготовки, оцінки та видачі коштів були інтегровані в національну систему — і тоді, після інтегрування в нацсистему, це все буде діяти значно ефективніше.
Справа в тому, що частина наших проблем із упровадженням проектів пов’язана з тим, що, коли відбуваються часті зміни урядів, ми втрачаємо тих людей, з якими співпрацюємо, і, як результат, уповільнюється впровадження наших проектів. Тому, звичайно, ми з нетерпінням чекаємо періоду якоїсь стабільності й будемо робити все можливо, щоб така стабільність настала і в нашому співробітництві.
— У 2007 році СБ планував надавати Україні кредитів та інвестицій у розмірі одного мільярда доларів щорічно. Сьогодні ж у стратегії сказано, що від двох до шести мільярдів за чотири роки. Чи це пов’язано з незасвоєнням Україною наданих позик, і за якими критеріями будуть визначатися суми?
— Насправді наші плани не мінялися, і ніхто нічого не переглядав. Просто чотири мільярди — це якраз посередині між двома і шістьма мільярдами. Це все відображено в стратегії, нічого не мінялося. Це пов’язано з цілим рядом факторів, зокрема, звичайно, з фактором ефективності засвоєння коштів, вибірки коштів за існуючими проектами, тому що немає сенсу драматично збільшувати проектний портфель, якщо ми сидимо на кількох сотнях мільйонів доларів, які не використані. Тобто насправді ефективність засвоєння коштів має вплив на нашу здатність переконувати в тому, що Україні потрібно більше грошей.
Що ж стосується швидкості фінансової допомоги, її збільшення та розмірів, то це, насамперед, залежить від уряду, тому що ми все-таки банк, а в банківській справі клієнт — король. Тобто все залежить від бажання уряду позичати в нас і, власне, від того, на які проекти і скільки уряд хоче позичати, а тоді вже в партнерстві з урядом ми визначаємо, узгоджуємо ці питання.
— За словами деяких урядовців, сьогодні у співробітництві СБ з Україною акценти зміщуються з проектів підтримки бюджетних дисциплін до проектів інфраструктурних реформ. Чому це так? І які саме інфраструктурні реформи маються на увазі?
— Ми справді робимо більший наголос на інфраструктуру, тому що, як я вже про це говорив спочатку, ми приділяємо велику увагу модернізації транспорту, енергетики, модернізації житлово-комунальних підприємств і комунального господарства. На нашу думку, це є справді ключовим фактором як для конкурентноспроможності України, так і для добробуту людей. Коли людина півтори години зранку проводить в битком забитій маршрутці, або стоїть півтори години в автомобільній пробці, або коли влітку електрики немає, або коли не працює опалення, або коли з крана тече коричнева вода — це все дуже нехороші речі. Ми думаємо, що тут ми можемо зробити серйозний внесок і допомогти Україні нашими грошима і нашим досвідом, тому що ми багато робили подібних інвестиційних проектів у цілому світі, тому ми хочемо допомогти й Україні в цьому питанні.
— У квітні СБ озвучив досягнення у структурних реформах за результатами рекомендацій Світового банку українському уряду. Що нового було досягнуто з того часу?
— У квітні ми запропонували чотири так звані короткі виграші, і я почну з добрих новин. Тоді ми рекомендували відмінити квоти на експорт зернових і соняшників — і це сталося, і стало прекрасною новиною як для України, так і для цілого світу. Ми рекомендували Україні відмінити квоти для того, щоб мати можливість виграти від нинішньої ситуації високих цін на харчі.
Іншим швидким виграшем, який показує позитивні результати, є бюджет, але він залишається добрим тільки тому, що парламент не зміг переглянути бюджет, і саме тому фіскальна політика залишається досить жорсткою. Я знаю, що є досить серйозні спроби внести зміни до бюджету, але, на нашу думку, найкращими змінами буде те, що в ньому взагалі не буде змін. Якщо ж такі зміни до бюджету будуть прийняті, вони повинні бути, по-перше, дуже скромними, а по-друге, спрямованими на відновлення того величезного дисбалансу, який існує між витратами, які направлені на споживання, і витратами, які направлені на інвестиції, тобто цей баланс повинен бути відновленим. Але в цілому, на нашу думку, найкращий варіант — це не вносити змін до бюджету.
Ще два швидкі виграші, на превеликий жаль, не відбулися, тому що парламент не зміг прийняти ні закон про державні закупівлі, ні закон про акціонерні товариства. Тобто вони обидва прийняті в першому читанні, але другого читання вони не пройшли. І я вважаю, була б користь, якби на друге читання були винесені трошки змінені версії, тому ми зараз активно працюємо над поліпшенням версій у порівнянні з першим читанням. Ми активно працюємо з парламентськими комітетами для того, щоб справді якість цих документів була поліпшена.
Крім того, в квітні Україна ще не була членом СОТ. Після квітня угода була ратифікована, Україна ввійшла в СОТ і тепер почала впроваджувати ті зобов’язання, які вона прийняла на себе під час вступу до організації. І це теж дуже позитивний момент. І, звичайно, в деяких сферах впровадження цих зобов’язань не є перфектним чи дуже добрим. Ми б радили уряду виконувати ті зобов’язання, які Україна на себе взяла. Але загалом, ми вважаємо, що вступ України до СОТ — дуже добра новина.
— Як ви можете оцінити дії уряду стосовно розподілу бюджетних коштів і стосовно боротьби з інфляцією?
— Загалом, система виконання бюджету в Україні працює досить добре. Вона досить надійна, прозора й з наявністю єдиного казначейства працює непогано. І саме через це ми вважаємо, що наші проекти потрібно впроваджувати через бюджетну систему, тому що, на нашу думку, вона працює достатньо добре.
Стосовно розподілу коштів по категоріям, то ми вже довгий час говоримо, що Україні потрібно зробити зсув — перейти від соціальних витрат до державних інвестицій. Я вважаю, що люди в Україні зрозуміли б, якби уряд сказав: «Дозвольте нам інвестувати, щоб ви дістали кращі послуги». Зараз це відбувається так, що люди говорять: «Дайте мені грошей, щоб я заплатив тому хлопцеві, який дасть мені добрі послуги». Я думаю, уряд має добру нагоду модернізувати державну інфраструктуру, модернізувати сферу послуг і зменшити інфляцію, натомість зараз уряд просто дає гроші. І мені здається, що в цьому й полягає вимога, щоб значно поліпшити якість державних послуг. Уряд має прийняти правильне рішення. Потрібно, щоб гроші, які витрачаються на державні послуги, своїм результатом справді давали поліпшення цих послуг. І ми своїм досвідом, своєю роботою пробуємо допомогти уряду — тут же не тільки про гроші йдеться, а й про організаційні моменти, управлінські речі тощо.
— Наскільки відомо, найповільніше впроваджується проект створення земельного кадастру...
— У нас є діючий проект, який займається землевпорядкуванням, веденням результатів цього землевпорядкування, базою даних, щоб у майбутньому, коли відбуватиметься зміна власника, можна було швидко процесувати це, але цей проект хоч і впроваджується, проте не настільки добре, як би нам того хотілося.
Тут найбільшою проблемою є те, що законодавча основа абсолютно неясна стосовно того, хто буде тримати реєстр прав на земельну власність. Ми займаємося кадастром, ми працюємо з Держкомземом, але повної правової ясності, хто саме буде тримати цей єдиний реєстр прав власності — немає. А без цього неможливо буде працювати, якщо земля буде використовуватися як застава, або в іпотечній системі, або в розвитку ринку в селі...
— Які проекти фінансуватиме СБ в контексті підготовки до Євро-2012? Чому, на вашу думку, попри низку законодавчих ініціатив для сприяння приватних інвестицій, кількість інвестпроектів залишається невеликою, а фіскальні ризики високими?
— Стосовно Євро-2012 у нас є ціла низка проектів, які зроблять свій внесок у підготовку до Євро. Вони, звичайно, не називаються «проекти Євро-2012», але в нас, скажімо, є проект побудови дороги Київ — Харків, ми будемо розбудовувати залізницю, ми будемо робити проект вироблення та розподілу електроенергії в Києві. Тобто це все послуги, від яких і процес підготовки, і Євро-2012 тільки виграють.
Ми також маємо дорадчі послуги, й наші колеги з Міжнародної фінансової корпорації активно працюють, щоб допомогти інвестиціям в приватному секторі — аеропорти, інфраструктура. Це все допоможе підготовці до Євро-2012. Але ви абсолютно праві, правова основа не є досить ясною для того, щоб це було привабливою пропозицією в даний момент. Справа ж знову-таки в тому, що немає закону про державні закупівлі, тому ми навіть не знаємо, як будуть закуповуватися послуги приватних інвесторів. Це є ключовою перешкодою.
Є закон про концесії у дорожньому секторі, й там він досить непогано працює, тому, можливо, саме там відбудуться певні зрушення. Але, скажімо, є більш загальний, більш всеохоплюючий закон про державно- приватні партнерства, який був розроблений, але, наскільки мені відомо, не був поданий до парламенту. Беручи до уваги, наскільки довго в Україні затверджуються закони, я вважаю, що навіть якщо він буде прийнятий, це може бути запізно для Євро-2012.
Часові обмеження є дуже жорсткими, і уряд повинен зібратися для того, щоб виконати ці завдання. Ми готові допомогти, але ми повинні, на моє глибоке переконання, дивитися на речі сфокусовано: треба зосередитися на тих проектах, які є абсолютно необхідними. Треба подивитися, чого справді вимагає УЄФА для успішного проведення чемпіонату й зосередитися на цих вимогах, а ті проекти, які є частиною загальної картини і не є першочерговими — з ними можна почекати, бо час обмежений. Ми ж готові допомагати в найнеобхідніших речах.
