Питання українсько-російських газових відносин потрібно розглядати в більш широкому форматі. Адже, на відміну від ринку нафти, континентального ринку газу в Європі не існує, як не існує і так званої ринкової ціни газу. Прив’язка ціни газу до динаміки нафтових цін носить багато в чому маніпуляційний характер із метою розкручення гонки цін і максимізації прибутків монополістичних структур, як у Російській Федерації, так і в Європейському Союзі. А за високі ціни монополістів, зрештою, платить споживач в Україні та ЄС...
Ключ до розуміння процесів, які відбуваються в українсько-російських газових відносинах, що впливають на безпеку газових поставок до ЄС, знаходиться в декількох подіях 4—5-річної давнини. Такими подіями є:
— 10 квітня 2003 р. — підписання 25-річного контракту між «Газпромом» і «Туркменнафтогазом», який дозволив російській монополії встановити контроль над об’ємами туркменського газу, що експортуються в умовах перспективи дефіциту ресурсу, яка позначилася на його експортних поставках у зв’язку з відставанням приросту запасів від рівня видобутку газу в «Газпромі»;
— 23 серпня 2003 р. — прийняття РФ «Енергетичної стратегії РФ до 2020 року», яка дала визначення енергоресурсам як «інструменту проведення внутрішньої та зовнішньої політики» з формулою експансії: «закріплення присутності на внутрішніх енергетичних ринках закордонних держав, співволодіння збутовою мережею енергоресурсів і об’єктами енергетичної інфраструктури в цих країнах»;
— 26—29 липня 2004 р. — Ялтинська зустріч президентів України та РФ 26 липня, які схвалили створення компанії «Росукренерго» з реєстрацією в Швейцарії, подальше підписання 29 липня пакету угод «Росукренерго» (РУЕ) з «Газпромом» і «Нафтогазом України» щодо поставок законтрактованого «Газпромекспортом» туркменського газу до 2028 року (на 25 річний період).
Ялта-2004 означала для України переформатування газових відносин із втратою прямих договорів із Туркменістаном. Непрозорий посередник Eural Trans Gas змінився новим, не менш непрозорим посередником «Росукренерго». Реєстрація компанії в швейцарському окрузі Цуг означає, що її діяльність непідконтрольна жодним компетентним органам України, РФ або ЄС. У рамках дослідження, що проводилося за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», було встановлено, що акції компаній, створених за алгоритмом «Росукренерго», можуть трансформуватися, згідно зі статутом, з іменних — на акції на пред’явника та навпаки. Це відкриває широкі можливості для їхнього непрозорого обігу в інтересах реальних власників і створює базис для корупційних дій.
Такі особливості є однією з найважливіших причин того, що в 2005—2006 роках ця схема не була ліквідована, а навпаки, змогла навіть зміцнитися через створення спільного підприємства РУЕ та НАК під назвою «Укргазенерго» (УГЕ). 2007 року схема РУЕ—УГЕ практично позбавила державного оператора НАК «Нафтогаз України» левової частки внутрішнього ринку, що зумовило різке падіння її фінансових показників. Практично, ця тандемна схема стала інструментом захоплення внутрішнього ринку газу в Україні відповідно до цілей, зазначених в Енергетичній стратегії РФ. Також РУЕ вийшло і на ринки країн ЄС, продаючи газ до країн Центральної Європи.
Газова залежність української економіки продовжує залишатися вельми істотною. Передусім, це пов’язано з гіпертрофовано високою часткою споживаного газу в загальному енергобалансі. В Україні, як одному з центрів європейського газовидобутку, традиційно споживання газу було високим. За надмірного енергоспоживання економіки та зниженні рівня власного газовидобутку це призводить до збереження залежності від газу через його імпорт.
Із 2006 року відбувалося щорічне збільшення ціни на імпортований газ. 2005 рік був завершальним для періоду низьких цін — за 1 тисячу кубічних метрів. 2006 року ціна становила , 2007 — 0, 2008 — 9,5. Динамічне зростання ціни на газ (359% за період із 2005 року) призвело до скорочення його споживання до 69 мільярдів кубічних метрів 2007 року, що в порівнянні з 2004 роком означає зменшення на 9,2%. При цьому потрібно враховувати, що економіка в цей період продовжувала зростати в своїх кількісних показниках.
Оцінка зисків або втрат України від домовленостей у питаннях цін транзиту та імпорту газу є одним із найскладніших питань, ураховуючи непрозорість ціноутворення, як в області транзиту газу, так і в сфері його продажу. Тіньовий характер таких взаємозаліків — дешевий газ за дешевий транзит — ураховуючи обсяг транзитних послуг, який щорічно становить 115—130 мільярдів кубічних метрів газу, є неприпустимим для сучасної європейської країни та неприйнятним для країн-споживачів газу. Рівень економічних вигод України від транзиту та зберігання газу, хоч і вагомий (щорічний прибуток біля ,0 мільярда), однак постійно береться під сумнів, ураховуючи дуже низьку ставку транзитного тарифу та непрозорі умови використання українських підземних сховищ газу. Розмір транзитного тарифу по Україні із середини 1990-х років був практично незмінним і становив ,09 тисячі кубічних метрів на 100 кілометрів, а з 2007 року становить ,7 тисячу кубічних метрів на 100 кілометрів. Для порівняння, ставки за транзит газу в більшості європейських країн у 3—7 разів вищі за українські.
Об’єднання питань вартості, умов транзиту та зберігання газу європейським споживачам через територію України з питанням імпорту газу для внутрішніх потреб завжди створюватиме умови для тіньового характеру ведення бізнесу в газовому секторі, і ставити під загрозу енергетичну безпеку, як України, так і інших європейських країн-споживачів газу. Лише перехід до економічно обґрунтованих тарифів на транзит і зберігання газу, формування внутрішнього конкурентного ринку газу з готовністю платити економічно обґрунтовану ціну за нього, організація системи обліку газу дозволить відділити сферу транзиту від імпорту газу та забезпечить прозорість механізмів функціонування газового сектора. Це стане підґрунтям для стратегічної стабільності поставок газу через територію України до країн ЄС.
Енергетична безпека в умовах високих цін на ресурси та глобальної політичної нестабільності стала в один ряд із безпекою у сфері оборони та протидією тероризму. Необхідне використання інструментів НАТО. У Деклараціях Ризького саміту НАТО, а також Бухарестського саміту, було приділено увагу проблематиці енергетичної безпеки, але це положення вимагає більш тісної кооперації інститутів Альянсу та Євросоюзу. ЄС же не спроможний адекватно відповісти на виклики, що виникають.
Україна має унікально важливу для безпеки газових поставок до ЄС газотранспортну систему та систему підземних сховищ газу (ПСГ). У випадку, якщо буде збудовано газопроводи «Північний потік» і «Південний потік», не забезпечений відповідними потужностями підземних сховищ газу за своїми маршрутами, лише українська газотранспортна система та підземні сховища газу будуть слугувати гарантією безперебійності поставок газу до Європейського Союзу. Українські ПСГ на кордоні з ЄС (Словаччина), за умови інтеграції в енергетичний простір ЄС, здатні забезпечити надійність поставок зі Сходу. Ініціатива Європейської комісії для формування фонду в розмірі 2,5 мільярда євро для модернізації газотранспортної системи України є важливою як для України, так і для Європейського Союзу. Важливо забезпечити не лише збір коштів, але й жорсткий контроль над їхнім використанням. Незважаючи на спроби РФ реалізувати обхідні проекти (Ямал — Європа-1, «Blue Stream»), українська ГТС залишається затребуваною та демонструє позитивну динаміку завантаження.
А європейським компаніям доцільно приділити максимальну увагу розвитку газовидобутку не лише в Північній Африці й на Північному морі, але й на Каспії та на шельфі Чорного моря, передусім, в українському секторі. Тому що без кооперації з європейськими або американськими компаніями Україна не зможе здійснити прорив у освоєнні шельфу. Тому тут є вектор збігу інтересів. У рамках ЄС необхідна інтегрована програма освоєння вуглеводневих ресурсів Чорного моря.
В умовах зростання цін на вуглеводні, необхідна відмова від використання диктату цін з боку постачальників, гарантії безпеки транзиту з боку транзитерів і готовність споживачів до реалізації проектів як розвитку газовидобутку та створення додаткової інфраструктури, так і модернізації діючих потужностей. Необхідні спільні зусилля сторін із моніторингу загроз безпеки газових поставок. Доцільна велика транспарентність газового сектора на всій протяжності газового ланцюжка від видобутку до споживання для з’ясування механізмів трансформації цін, починаючи від собівартості газовидобутку (—20 за 1 тисячу кубічних метрів у Західному Сибіру) та закінчуючи споживанням в ЄС, де ціна наближається до тисячі євро.
У зв’язку з цим важливо:
для ЄС:
Стимулювання модернізації української газотранспортної системи, використання українських підземних сховищ газу для зберігання газу компаніями країн ЄС;
Включення проекту «Білий потік» до пріоритетів ЄС у пакеті з «Набукко»;
Форсування розвитку проекту Транскаспійського газопроводу та входження європейських компаній до центрально- азіатського газовидобутку;
для України:
Обладнання держкордонів на сході та півночі газовимірювальними станціями (9 пунктів);
Приведення тарифної політики з транспортування та зберігання газу до європейських норм і практики з формули «європейські ціни для України — європейські тарифи для постачальників»;
Пропозиція роботи центрально-азійським постачальникам на українському ринку через відповідні форми СП;
Завершення реалізації проекту Метрологічного центра в Боярці, створення на його базі, спільно з ЄК, Східноєвропейського центра моніторингу безпеки газового транзиту;
для РФ:
Поетапний недискримінаційний допуск незалежних виробників газу на зовнішні ринки з метою стимулювання розвитку газовидобутку в РФ;
Забезпечення перехідного періоду (2—3 роки) для нешокового переходу до прозорих цін на газ, який поставляється до України.