Цими тижнями аудиторії європейських університетів залишають студенти випускних курсів. На всьому континенті сотні тисяч молодих людей прощаються зі студентством і починають пошуки роботи. Багато хто з них не зможе її знайти. Випускники цього року змушені будуть мати справу з найгіршим за десятиріччя ринком праці, і така ситуація загрожує довготривалими соціальними і економічними травмами.
Як нещодавно заявив у інтерв’ю іспанській газеті El Paнs президент Світового банку Роберт Зеллік, «те, що починалося як велика фінансова криза і переросло у велику економічну кризу, зараз перетворюється на велику кризу безробіття. Якщо ми не вживемо заходів, нам загрожує велика гуманітарна і соціальна криза з масштабними політичними наслідками».
Хоча рівень безробіття високий і продовжує зростати в усіх демографічних групах, особливо постраждала європейська працююча молодь. В останні десять років рівень молодіжного безробіття в Європі становив 16-17 відсотків, тобто був вищий, ніж у середньому по ОЕСР. Донедавна, становище пом’якшував бум короткочасних трудових контрактів, які не вимагають від роботодавців надавати дорогий соціальний пакет. Непропорційно велика їх частина укладалася з молодими працівниками. За оцінкою деяких економістів, саме на частку таких контрактів припадала більша частина зростання європейського ринку праці останнього десятиріччя.
У результаті виникло покоління молоді з неміцною зайнятістю, позбавлене соціального пакету, вихідної допомоги або гарантій. У Франції ця група, яку соціологи називають «поколінням тимчасової зайнятості» (Generation Precaire), заробляє в реальному обчисленні менше, ніж їхні батьки в роки після Другої світової війни. У Британії введено абревіатуру «покоління НПОПБ» — незахищені, пригноблені, обтяжені податками і боргами (IPOD — insecure, pressured, overtaxed, and debt-ridden). До 2007 року за тимчасовими контрактами працювали приблизно 6 мільйонів молодих людей. Саме по них насамперед б’є рецесія. Контракт закінчується — і прощавай робота.
Проблеми з працевлаштуванням виникають не тільки в підлітків і недоумків, які шукають некваліфіковану роботу. Люди з університетською освітою за плечима зазнають таких самих труднощів — роботодавці просто припиняють наймати нових співробітників. У Франції за останній рік кількість безробітних до 25 років зросла більше, ніж на 40 відсотків, притому, що загальний рівень безробіття виріс приблизно на 26 відсотків. Кожному третьому британському безробітному менше 25 років. У Іспанії молодіжне безробіття сягає 40 відсотків.
У Прибалтиці, де минулої осені так трагічно лопнув фінансовий «пузир», безробіття також підскочило вгору. У червні 2008 року в Латвії, Литві й Естонії роботу не мали від 8,9 до 11,9 відсотка молодих людей. За останніми даними, тобто за станом на березень-квітень, цей показник становить від 25 до 35,1 відсотка, що означає триразове зростання безробіття менш ніж за рік.
Найгірше справи з ринком праці стоять в країнах Східної Європи, що розвиваються — таких як Росія і Латвія, — і які відзначаються пропорційно великою кількістю молоді, яка шукає роботу. По всій Європі «малий бебі-бум» або «луна бебі-буму», пов’язаний з появою дітей у бебі-бумерів, призвів до того, що останні роки на ринок праці вийде безліч 18—25-річних.
Однак становище пострадянських країн Європи додатково ускладнює ще одна демографічна тенденція. До розпаду радянського блоку комуністичні уряди в спробах підвищити рівень народжуваності вдосконалювали системи соціального захисту й заохочували багатодітних сімей. У таких країнах як Румунія і Угорщина матерям надавалася оплачувана відпустка по вагітності, й за ними закріплялося робоче місце. У результаті крива народжуваності різко пішла вгору. Пік її зростання припав на середину вісімдесятих, а з падінням Берлінської стіни вона також почала падати.
Таким чином, вихід на ринок праці великої групи нових претендентів збігся з гіршою з часів Другої світової війни рецесією. Тисячі і тисячі цих молодих людей зіткнулися з надто жорсткими умовами ринку. При цьому цифри не відображають повної картини. Тимчасовий лаг, який виникає при обробці статистики, не дозволяє врахувати тих, хто здобув освіту місяць або два тому, й зараз розпочав пошуки роботи. Сотні тисяч випускників, які конкурують за низові посади, неминуче збільшать відсоток безробіття.
Крім очевидних проблем, пов’язаних з безробіттям, ситуація загрожує також неприємними соціальними наслідками.
На думку економіста Девіда Еллвуда, безробіття в молодості залишає не «тимчасові синяки», а «глибокі шрами». Дослідження засвідчили, що ті, хто не міг знайти роботу в молодості, нерідко зазнають труднощів і надалі — їм складніше ствердитися на ринку, що нерідко призводить до низьких заробітків і знижує шанси на працевлаштування.
«Прокляття молодіжного безробіття має тривалий і важкий ефект, — пояснює провідний фахівець з економіки праці й колишній співробітник британського Центробанку Девід Бленчфлауер. — Для економіки це погано, бо призводить до того, що ми називаємо гістерезисом». (Це означає, що система «запам’ятовує» безробіття.)
Йдеться не лише про фінансові проблеми. Як попередив один із провідних британських аналітиків, «якщо таке становище збережеться, виникає небезпека того, що у нового покоління не буде ні досвіду, ні кваліфікації, ні віри в себе, потрібних, щоб прогодувати себе і свої родини».
Більше того безробіття у випадку молоді значно сильніше, ніж у випадку людей старших, викликає небезпечні для суспільства наслідки: соціальну ізоляцію, депресії, проблеми зі здоров’ям, соціальну дезорганізацію, зростання злочинності, самогубств і кількості ув’язнених. Наприклад, кожний місяць, який підліток проводить без роботи, підвищує ймовірність того, що він (або вона) опиниться під судом.
Уряди європейських країн явно занепокоїлися. Президент Франції Ніколя Саркозі нещодавно підписав драконівський закон, який загрожує трьома роками тюремного ув’язнення або штрафом у 45 000 євро членам «зграй», які широко визначають як «молодіжні угрупування». «Зростання молодіжного безробіття... викликає почуття незадоволення й відчуження, — пояснив він. — Ми помітили, що останнім часом насильство почало набувати нових, глибоко травматизуючих форм».
Європа, безумовно, звернула на проблему увагу. Проте ані окремі країни, ані такі інституції, як ЄС і ОЕСР, вже не мають часу приймати нові програми, які сприяють працевлаштуванню молоді або створюють можливості та забезпечують соціальну підтримку для безробітних. Багато економістів і політиків побоюються, що вони почали діяти дуже пізно і зробили дуже мало.
«Важко сказати, наскільки покоління загалом «приречене», — вважає політолог з Йельського університету Девід Кемерон. — Періодична складова почне, ймовірно, потроху відступати наприкінці 2010 або 2011 року. Однак ще довгий час у нас буде порівняно високий рівень безробіття. Щоб він помітно знизився, Європі потрібні кілька років поспіль 2—3-відсоткового економічного зростання. Навіть якщо коли-небудь ми їх і дочекаємося, я не думаю, що хто-небудь чекає такого найближчим часом».
«Добре вже те, що Земля обертається, і через кілька років їх (молодих, що шукають роботу) буде на багато тисяч менше, — говорить Бленчфлауер. — Проте зараз ми просто намагаємося зробити так, щоб економіка продовжувати працювати. А безробіття, особливо серед молоді, — це бомба з годинниковим механізм».
Більшість європейських програм, розрахованих на працевлаштування молоді, все ще перебувають на ранніх стадіях. Їх здійснення може тривати місяці, а то й роки. Наприклад, Європейська комісія всього лише місяць тому рекомендувала 27 країнам-членам Євросоюзу створити 5 мільйонів вакансій стажистів, які дозволять молоді «пережити бурю» і готуватимуть здібних молодих людей для перспективних галузей, таких як екологічна енергетика.
Крім того, у червні прем’єр-міністр Британії Гордон Браун заявив, що в рамках плану боротьби з безробіттям, на який асигновано мільярд фунтів, особи до 25 років, що не працювали рік, отримають від держави роботу, навчання або практику. Тим, хто відкине цю шляхетну пропозицію, уряд уріже виплати. Подібні плани готуються і в північних країнах, таких як Швеція.
Проте для європейської молоді це стане слабою втіхою. Зараз вони не мають ані роботи, ані удачі.
КОМЕНТАРI
Алла ДУБРОВИК, бакалавр економічної кібернетики Національного університету «Острозька академія»:
— Сьогодні, коли в кишені мого досвіду уже є ще маленький, та все ж тягарець знань, я маю з чого вибирати. Та й стимул до праці над собою у мене був завжди величезний. Будучи дитиною з села, я не хотіла й не хочу залишатись там. Чому? Запитайте про це краще в нашої держави.
Колись моєю дитячою мрією було стати успішною бізнес-леді й управляти власною «якоюсь там» компанією. Дитяча мрія не полишає мене й сьогодні. Час трохи вніс свої корективи, а економічний факультет додав знань про бізнес, отже форма та сама, а наповнення вже інше. Втім, поки що ця мрія в далекій шухляді мого життя. А реалії диктують зовсім інший сценарій. Фінансова криза душить малий бізнес, а українська влада душить його ще більше. Хоч ризик і благородна справа, проте я не ризикну починати свій бізнес тепер, та й змоги поки що не маю.
Почекаю кращих часів, а поки що вступлю до магістратури, аспірантури, захищатиму кандидатську з економічної кібернетики. Попрацюю на ниві вищої освіти. Мені подобається працювати з людьми, передавати свої знання. І я надто закохана в Острозьку академію, щоб так просто покинути її стіни. Та й батьки переконують: викладач — державна робота, а це і пенсія, й хай там які, але соціальні гарантії.
Марія БАЛЮТА, студентка четвертого курсу Запорізького національного університету:
— Мені, як, мабуть, і кожному випускнику, хочеться швидше покинути стіни свого навчального закладу і нарешті почати застосовувати набуті впродовж довгих навчальних років знання на практиці, а також спробувати максимально реалізувати себе як професіонала. Але в контексті нинішньої кризової ситуації я вирішила за краще дослухатись до поради старших і мудріших, зокрема, до моєї мами та моїх викладачів, і затриматися на насидженому місці, у своєму університеті, продовжити навчання, вступити до аспірантури на держзамовлення, і, таким чином, спати спокійно, знаючи, що ще кілька років не доведеться зіткнутися із безробіттям.
Людмила ЖУКОВИЧ, випускниця Національного університету «Острозька академія»:
— Я абсолютно не погоджуюсь із назвою «втрачене покоління», більше того, вважаю її надто драматичною. Будучи реалісткою, я усвідомлюю, що ситуація в світі й в Україні не особливо сприятлива для працевлаштування, але тільки через це руки опускати не варто. За освітою я юрист і, звичайно ж, планую працювати за спеціальністю. Всі п’ять років я свідомо йшла до того, що колись щасливе студентство закінчиться і я опинюсь у числі тих молодих людей, які шукають роботу. Хочу працювати в столиці. Шукатиму роботу доти, поки її не знайду. Мене дивують, щиро кажучи, висловлення моїх однолітків про те, що ніж працювати за мізер, то краще не працювати, бо жити хочеться, а не існувати. Я вважаю, що оплата праці пропорційно збільшується відповідно до набутого досвіду. Тому я розраховую, перш за все, на робоче місце, яке б дало мені змогу отримати досвід, практичні навички, знайомства, коло клієнтів. Я в своїй лексиці слово «криза» не використовую і не боюсь ускладнень з пошуками, тому що вірю в свої сили, відчуваю підтримку рідних та друзів і керуюсь принципом Сенеки «хто хоче — той може».
