Кілька місяців тому вітчизняні соціологи застерігали, що економічна криза в Україні може призвести до різкого загострення протестних настроїв. Особливо це стосувалося прошарку безробітних громадян, тих, кому по кілька місяців не виплачують зарплату, та працівників, які потрапили під скорочення. Але терпіння українців — безмірне, і аналітики заговорили про те, що люди адаптувалися до економічної кризи. Але нещодавнє вбивство селянина Валерія Олійника на Кіровоградщині, яке, за висновками досудового слідства Генпрокуратури України, зробили колишній народний депутат БЮТ Віктор Лозинський, колишній прокурор Голованівського району Кіровоградської області Євген Горбенко та колишній начальник районного відділу УМВС Михайло Ковальський, — це те, за словами деяких соціальних психологів, чого українці не пробачають і не забувають. Саме такі резонансні вбивства можуть свідчити про настання певних переломних етапів у суспільстві, про перелом громадської думки у ставленні до влади.
Одна з ознак — ставлення українців до депутатської недоторканності. Так, на початку липня 90% громадян висловилися за повне скасування депутатської недоторканності (майже 72% респондентів абсолютно впевнені в необхідності такої міри, а 18% — «скоріше впевнені»). Це дані київського Інституту проблем управління ім. Горшеніна, який провів всеукраїнське опитування «Ставлення українців до скасування депутатської недоторканності» в рамках річної програми досліджень «Проект країни». Проти повного скасування депутатської недоторканності виступають лише 4,5% громадян, з яких 2,7% вважають, що скасовувати ці привілеї «скоріше не треба», а 1,8% — що точно не треба. Більшість громадян — понад 65% — вважають, що скасування депутатської недоторканності сприятиме посиленню законності у державі, при цьому третина опитаних цілком впевнена в цьому (майже така сама кількість респондентів відповіла «скоріше так»). Скептиків — теж достатньо: протилежну точку зору має чверть громадян України — майже 26%.
Очевидно, що українці добре розуміють, звідки «гниє риба»: якщо порушуватимуться кримінальні справи проти високих чинів, які доводитимуться до суду, то й пересічним людям можна буде шукати правди і в судах, і в інших владних структурах. Але те, що скасування депутатської недоторканності — справа не одного року, а, можливо, й кількох парламентських скликань, — теж очевидно. Адже її скасовувати — це рубати гілку, на якій вона ж, влада, сидить... Народний депутат Володимир Стретович в ефірі «5 каналу» назвав колишнього депутата Лозинського антинародним депутатом. Але скільки таких лозинських ховається під куполом Верховної Ради, власноруч створюючи собі юридичний захист?
КОМЕНТАРI
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Нині зняти з депутатів їхню недоторканність неможливо. В українському парламентаризмі вибудовано дуже високу юридичну, соціальну та політичну систему привілеїв для представників української влади, і перш за все — для членів Верховної Ради. З кожним разом новий парламент додавав собі якісь нові переваги, привілеї: по квартирах, обслуговуванню, комунікаціях, по державному туризму й т.ін., і при цьому знижував зобов’язання перед населенням. Турбота про себе є дуже важливою частиною парламентської діяльності. Тому й недоторканність, захист від інших гілок влади, від правоохоронних органів, від ЗМІ, все це — частина привілеїв нинішніх депутатів. Вони можуть про це говорити, можуть навіть ухвалити якийсь законопроект, про який потім скажуть, що він знімає їхню недоторканність, але насправді юридично завжди будуть якісь підзаконні інструкції, котрі не дозволятимуть зачіпати народного депутата. Вони навіть не грають у зняття депутатської недоторканності, бо гра — це тоді, коли вони намагаються зробити якусь «ширку», вибрати спікера, зняти спікера, а це — піар, пов’язаний із початком виборчої кампанії, тому що під час кризи різко загострилося відчуття соціальної та політичної несправедливості у всіх верств населення. Зрозуміло, що в такій ситуації, перш за все, критикують парламент. Тому депутати так намагаються перехопити ініціативу в громадськості та ЗМІ, але це не приведе до серйозного послаблення юридичної та політичного захисту парламентарів (маю на увазі теперішніх і навіть колишніх) щодо інших прошарків населення — журналістів, політологів, селян, робітників тощо. Вони для того й платили по два мільйони доларів за місце, щоб мати цей паркан привілеїв та захисту. Так буде, поки не прийде нове покоління, для якого цінності демократії важливіші за цінності кримінальної приватизації. Бо насправді народному депутату потрібен юридичний захист, бо він десь, наприклад, вкрав якийсь завод, взяв кредит — і не віддав. На їхніх плечах — величезна нелегітимна власність, тому природно, що поки він депутат, він захищає свою власність. Тож до тих пір, поки в нас не закінчиться кримінальна приватизація, депутати користуватимуться своїми юридичними перевагами. Мова йде навіть не про захист депутатів від бандитів, мова — про захист від собі подібних.
Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАН України:
— В Україні утворилася особлива соціальна каста, яка огороджена спеціальними законами і гарантіями безпеки. Але гарантії безпеки можуть бути іншими, без депутатської недоторканності: наприклад, охорона. Що означає недоторканність? Це свідчить про принцип кастовості. Існування такого принципу свідчить про нерозвиненість суспільства, адже він порушує закони справедливості та рівності. Ситуацію потрібно змінювати, і люди дуже добре це розуміють і правильно ставляться до необхідності скасування депутатської недоторканності. Те ж, що сталося в Кіровоградській області, — таких випадків скільки завгодно. А нещодавнє вбивство громадського діяча і журналіста Олексія Гончарова, який захищав Жуків острів? Хіба це можна замовчувати? Такі злочини потрібно поставити в цілий ряд — не тільки злочинів депутатів, а взагалі всіх бандитів, які порушують права людини і нищать громадянське суспільство. Це питання потрібно ставити принципово. Все залежить від депутатів. Але народні депутати займаються тим, що роблять собі комфортне життя. Не ми для них є важливими, а вони самі для себе — через те, що немає жодного контролю, немає громадянського суспільства. Якби хоча б уряд і Президент України були разом, то мали б якісь важелі впливу на Верховну Раду. Але вони не мають спільної позиції, тому говорити про їхній вплив на депутатів важко. Тому Верховна Рада робить все що завгодно. Ще один момент. Щоб скасувати депутатську недоторканність, потрібна добре працююча судова система (тут є необхідність реформування абсолютно всіх структур). Вони ж, депутати, не хочуть цим займатися. Тож, знаючи, як працює нині в Україні судова система і не реформуючи її, їм так добре жити, бо основне для цієї касти на тілі нашого суспільства, повторюю, — створити собі комфортне життя.
