Депутат Європейського парламенту, Голова делегації ЄС—Україна Андріан Северін часто буває в Україні і вважає, що наша країна має європейську перспективу. Він також брав участь у 4-му саміті «Ялтинська європейська стратегія». Що потрібно робити Києву з одного боку, а Брюсселю з іншого, щоб європейська перспектива України була якомога швидше реалізована? Які три найважливіші цілі потрібно вирішити українськими політикам? Чи можна ухвалювати нову українську Конституцію на референдумі? Які переваги може дати Україні запровадження двопалатного парламенту? Наскільки реальною є для України загроза федералізації внаслідок запровадження двопалатного парламенту? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв'ю представника Європарламенту Андріана СЕВЕРІНА.
«СЛОВО СТРАТЕГІЯ В НАЗВІ САМІТУ Є НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВИМ»
— Пане Северін, яке ваше враження від 4-го саміту «Ялтинська європейська стратегія»?
— Я думаю, що це подія, яку слід вітати. На мою думку, Україні потрібні такого роду дебати. Адже вона потребує підвищення власної пізнаваності, а цього можна досягти завдяки подібним дебатам. Ми обговорювали європейське майбутнє України, а також майбутнє самої Європи. Крім того, ми говорили про потребу реформуватися Європі не лише в середині, але й про необхідність мати глобальне бачення і глобальну стратегію. Відтак, я думаю, що слово стратегія в назві саміту є надзвичайно важливим. Нам потрібно обговорювати стратегію. Причому як не тільки з української і європейської перспективи, а й з глобальної перспективи. Я думаю, що тут була чудова можливість це зробити. Я був також вражений тим, що в дебатах брали участь люди високого рангу і професійності. Це, звісно, є гарантія високоякісного внеску та ідей. Тут прозвучала низка важливих ідей. Я думаю, що стає все більш зрозумілим, що Україна має європейську перспективу. Я не говорю про ідентичність, бо вона вже є тут. Україна має європейську перспективу. Ця перспектива важлива як для України, так і для Європи. Було очевидно, що європейське членство і європейська інтеграція принесе Україні багато нових якостей і вигод. Але це стосується і ЄС, який також отримає багато вигод від членства України. Тому це — двосторонній шлях, який відповідає інтересам обох сторін. Також потрібна взаємна співпраця.
Якщо справа виглядає саме так, то я маю зауважити про необхідність виконання декількох умов. Одна з них полягає у внутрішньому демократичному прогресі в Україні. І це Україна повинна зробити в першу чергу, можливо, за допомогою Європи. Але в будь- якому разі це завдання України. Друга умова полягає в демократичному прогресі в ЄС. Звісно, це завдання для європейців. Ще одним фактором, я не називаю це умовою, є поліпшення відносин ЄС і регіонального та глобального гравця, сусіда України — Росії. Якщо ми хочемо бути реалістами і прагматиками, нам треба сказати, що в контексті доброї співпраці між Росією і ЄС європейська інтеграція України буде значно легшою і значно швидшою. Дискусії прояснили наступні три речі. Звісно, Росія повинна стати більш взаємозв'язаною з ЄС. Економічна співпраця, економічні взаємовідносини є важливими. Але ми не можемо взаємодіяти, якщо наші ринкові й політичні системи, пов'язані з ринком, несумісні й неподібні. Не можна мати контрольовану економіку з одного боку, вільну економіку з іншого боку і досягти взаємозв'язку. Тому що у такому випадку відносини будуть односторонніми, й існуватиме небезпека для іншої сторони. Водночас Росія повинна, можливо, змінити свою ментальність і зрозуміти, що ЄС є не ворогом, а другом, або принаймні, потенційним другом чи природнім партнером. Тому вона повинна робити все можливе, щоб будувати довіру з ЄС. Зі свого боку ЄС також повинен робити свою роботу.
Тому що не достатньо просити Росію змінити ментальність, також не досить просити Росію формувати довіру з ЄС. Зі свого боку Євросоюз також повинен формувати довіру з Росією. І всі русофобські спокуси чи схильності всередині ЄС, звісно, повинні бути нейтралізовані. Ми, члени ЄС, також повинні розглядати Росію як важливого партнера. Звісно, Росія може бути демократичною. Ми не повинні виключати цього. Також маємо зрозуміти, що російський шлях до демократії відмінний від шляху Центральноєвропейських країн до демократії. Тому ми маємо розуміти проблему великої країни, яка намагається реформувати себе. І ці проблеми значно більші, ніж проблеми малих країн, які намагаються себе реформувати. ЄС також повинен зробити свою частину роботи по відношенню до Росії. І зрозуміло, що Україна також повинна намагатися здійснювати збалансовану політику як на Сході, так і Заході. Тому що, дійсно, чим кращі відносини Києва з Москвою, тим швидше відбуватиметься європейська інтеграція України.
І саме головне, що європейська інтеграція України не спрямована проти Росії. І Україна повинна розробити спільну стратегію, щоб Росія скористалася вигодою інтеграції України в ЄС.
«Я НЕ ДУМАЮ, ЩО ВИБОРИ ДАДУТЬ ВІДПОВІДЬ НА ТРИ ГОЛОВНІ ЗАПИТАННЯ...»
— Чи побачили ви у виступах українських високопосадовців, що Україна має таку стратегію?
— На мою думку, вони працюють над такою стратегією. На жаль, я думаю, що багато людей, присутніх на саміті, потрапили в «виборчу» пастку. Вони вважають, що вільні і чесні вибори — це все, що стосується демократії. І більше того, вони думають, що це свого роду панацея вирішення проблем країни. Я не вважаю, що вибори загалом аб о зокрема, вирішать будь-які проблеми. О’кей. Якщо люди відчувають, що краще провести ці вибори, це справа українців та їх лідерів. Звісно, найважливіше, що б вони були вільними і справедливими. Але я не думаю, що конкретно цi вибори дадуть відповідь на три головні запитання, які стоять перед країною. Створення механізму противаг і стримувань між інституціями. Ці дебати повинні бути деперсоналізованими. Бо я маю відчуття, що вони є надто персоналізованими. Противаги і стримування — це не боротьба за владу, а це інституції, які є об’єктивним шляхом створення конституції не для нинішніх лідерів, а вироблення конституційного рішення на майбутнє, яке впровадить механізм, котрий буде справлятися з будь-якими викликами. Друга проблема полягає в надто «інтимних» зв’язках між бізнесом і політикою. Звісно, бізнес важливий скрізь і бізнесмени є активними, підприємливими і, відтак, впливовими. Сам по собі вплив непогана річ. Якщо бізнес прозорий і легальний — це одне. А контроль бізнесу за політикою — це вже щось інше. Тому, я думаю, що справа політиків і політичної еліти довести діловим людям, що бізнесмени мають піклуватися про власний бізнес і залишити політику політикам. А зі свого боку, політики мають працювати таким чином, щоб запропонувати справедливі рамки для вільної конкуренції бізнесменам. Третя проблема, яка справді є важливою в Україні, полягає у вирішенні культурного розколу між східною та західною частиною країни. Нікому не потрібно, щоб в ЄС інтегрувалася половина або частина України. Нам необхiдно, щоб інтегрувалася вся Україна. Тому українським політикам треба визнати існування культурного розколу і не нейтралізувати його, а зробити частиною об’єднуючої політики в державi. І ні в якому разі частиною роз’єднуючого розвитку України. Я думаю, що ці три цілі є надзвичайно важливими. Втім, найважливішим викликом є вибори. Я думаю, що українські політики повинні серйозно ставитися до цього. Бо, чесно кажучи, досі я не чув жодної великої ідеї, яка направлена на цю проблему.
КОНСТИТУЦІЯ Є НАДТО СКЛАДНИМ ДОКУМЕНТОМ, ЩОБ ЙОГО УХВАЛЮВАТИ НА РЕФЕРЕНДУМІ
— А що ви можете сказати про деякі пропозиції українських полiтикiв схвалити нову Конституції через референдум?
— Я думаю, що Конституція є надто складним документом, щоб його можна було ухвалювати на референдумі. На референдум можна виносити прості і чіткі питання. А також, фундаментальні питання, які є непростими. Відповідь на ці питання громадян має бути простою: «так» або «ні». Конституція як продукт декількох людей і декількох партій є дуже складним компромісом. Тому ви не можете йти на компроміс з людьми через референдум. Відтак, я вважаю, що це дуже погана ідея просити людей схвалити Конституцію через референдум будь-то європейська, румунська, американська чи українська конституція. Але що може бути прийнятним, так це вироблення декількох принципів, причому дуже чітких принципів, які можуть бути написані на половині аркушу паперу. І тоді попросити людей прийняти ці принципи. Це зовсім інша річ, наприклад, ви можете ухвалювати президентську республіку чи президентсько-парламентську. Але навіть ці питання, які можуть бути поставлені на референдум, є дуже складними для людей, які навіть не зобов’язані знати загальну теорію держави і права. Якщо людям сказати президентська чи парламентська республіка, то вони цього просто не розуміють. Тому що людині потрібно багато теоретичних знань з конституційного права, щоб дати відповідь на ці запитання. Тому, мабуть, можна переформулювати ці запитання таким чином, щоб звернути увагу на сутність проблеми. І тоді запитати людей, чи вони, можливо, хочуть сильного лідера, який може в більшій чи меншій мірі правити сам, будучи під контролем парламенту та представників народу. Чи вони захочуть мати президента, який спроможний підтримувати рівновагу між іншими інституціями держави. Можливо, це підходить для мирної країни, де президент є гарантом рівноваги, який контролює чи сприяє взаємному контролю інституцій. Чи вони хочуть мати президента, який виконує функції, але зобов’язаний доповідати іншим інституціям.
«ДЛЯ УКРАЇНИ КРАЩОЮ ФОРМОЮ ПРАВЛІННЯ Є ПАРЛАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА»
— Яка форма правління є кращою, на вашу думку, для України?
— Для України кращою формою правління є парламентська республіка. Тому що Україна як багато інших країн в цьому регіоні має тоталітарне минуле. Я вважаю, що розірвавши з тоталітарним минулим і тоталітарними спокусами, для України краще йти до парламентерської республіки. Іншим аргументом на користь цього є те, що в Європі більшість країн є парламентськими демократіями. Навіть, якщо в Європі є монархії, вони все одно є парламентськими демократіями, з особливим винятком Франції, яка є напівпрезидентською республікою. Тому я вважаю, що парламентська демократія є важливою для вашої країни. Це також важливо з точки зору внутрішнього, структурного різноманіття українського суспільства. Вам потрібна гнучкість для того, щоб тримати людей разом. Президентська демократія є менш гнучкою і, можливо, вона може бути ефективнішою при ухваленні рішень. Але вона й значно небезпечніша в плані збереження людей об’єднаними. Такого роду демократії бракує внутрішнього механізму збереження рівноваги в інституціях, а також в суспільстві.
«...В ДВОПАЛАТНОМУ ПАРЛАМЕНТІ ДУМАЮТЬ ДВІЧІ»
— Пане Северин, як ви ставитися до ідеї Президента України запровадити двопалатний парламент? — Я підтримую таке нововведення. Дехто вважає, що двопалатний парламент є слабким. Це не так. Справді, двопалатний парламент є дорожчим, якщо говорити про це в мірках грошей і часу. Але демократія завжди є дорогою і потребує часу. Однак, я думаю, що для президента чи прем’єр-міністра значно важче переконати дві палати, ніж одну. Якщо ми хочемо мати слабку демократію, то в країні потрібен однопалатний парламент з невеликою кількістю депутатів. Тому що навіть мала кількість членів в однопалатному парламенті може перебувати під тиском виконавчої влади. Якщо ми бажаємо мати більш впливову парламентську владу, тоді потрібна розумна кількість членів парламенту і двопалатний парламент. Це також добре для ухвалення якісних законів. Бо в однопалатному парламенті думають один раз, а в двопалатному — двічі. Звісно, буде погано, якщо будуть обмежені повноваження чи компетенція двох палат парламенту і способу, яким будуть обиратися члени цих палат. Дуже важливою є компетенція палат. Не можна просто дублювати все. Деякі закони мають ухвалюватися обома палатами на окремих засіданнях, деякі — однією палатою, а деякі — двома палатами на спільному засіданні. Наприклад, вотум довіри або закон про бюджет можуть голосуватися на спільному засіданні. Тому не обов’язково, щоб обидві палати ухвалювали всі закони. Деякі так, деякі — ні. Враховуючи реальності України можна вважати першу палату політичною палатою, сформовану представниками депутатів, яких люди обирають на загальних виборах. Вони є представниками всієї України, якщо й обираються в невеликих округах. Друга палата може вважатися палатою, яка представляє переважно населення різних регіонів країни. Тому вона нагадуватиме бундесрат, хоча я не думаю, що Україна стане федеративною республікою. Але в будь-якому разі у вас є регіони і регіональні проблеми. Вам потрібна територіальна єдність країни, а така палата зведе разом представників регіонів, щоб вони могли співпрацювати для збалансування розвитку різних регіонів. Тому, можливо, друга палата може розглядатися як конгрес місцевих чи регіональних органів влади. А перша палата буде політичною. Це може бути ідея, яка не завдасть ризику єдностi країни, а натомість дасть країні таку гнучкість, яка є абсолютно необхідною, головним чином, відносно новим країнам для збереження їхньої єдності.
«САМ ПО СОБІ ФЕДЕРАЛІЗМ НЕ Є НЕБЕЗПЕКОЮ»
— Тобто ви не бачите ніякої загрози федералізації України через введення двопалатного парламенту? Один німецький експерт уже заявив, що це може привести до федералізму.
— Сам по собі федералізм не є небезпекою чи загрозою. Найбільш успішні країни в світі є федераціями. США, Швейцарія, Німеччина, Індія, Бразилія. Всі вони давно стали федеральними державами, але вони є успішними. Навіть Іспанія є федерацією, хоча офіційно цю монархію не називають федерацією. Тому я думаю, що федерація не є небезпекою. Але з іншого боку, ви повинні знати, що не має єдиного типу федерації. Є більш інтегровані, є менш інтегровані федерації. Слід нагадати, що федерація — це не група держав, а унітарна держава із сильною структурою. Тим часом як конфедерація — комплекс держав з унітарною структурою.
Я думаю, що тут, в Україні, не потрібна федерація. Ваша країна вже об’єднана. Але вам треба децентралізувати владу, тому що це сучасний спосіб мислення. Це дозволить вам не лише більше піклуватися про своїх громадян, але також передати частину повноважень національної держави ЄС. Ви можете передати свої обов’язки і право на ухвалення рішень не лише ЄС, але й униз, місцевим органам влади і регіонам. У даному випадку я не думаю, що українці повинні чекати поки ваша країна стане більш інтегрована в ЄС. Я думаю, що це можна розпочинати тепер, бо це лише консолідує вашу державу. Як я вже сказав, це не призведе до трансформації України в федерацію, але якщо навіть буде така ідея, я не думаю, що ви маєте так сильно боятися федерального рішення. Важливо дати правильну відповідь на реальну проблему вашого суспільства.
