Декларація незалежності США починається словами: «Коли хід подій приводить до того, що один із народів вимушений розірвати політичні пута, які зв’язують його з іншим народом, і зайняти самостійне й рівне місце серед держав світу, на яке він має право за законами природи та її Творця, шанобливе ставлення до думки людства вимагає від нього роз’яснення причин, що спонукали його до такого відділення...
Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними й наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода й прагнення на щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди, що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих. У випадку, якщо яка-небудь форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її і заснувати новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому представляється, найкращим чином забезпечать людям безпеку та щастя».
Навесні 1776 року більшість американських колоній, зазнаючи принижень та економічного пригнічення британською адміністрацією, висловилися за незалежність від Британської метрополії. Того ж року була створена комісія для підготовки Декларації незалежності, а в липні 1776 року вона була прийнята на Континентальному конгресі. Декларація проголосила утворення 13 нових суверенних держав на Атлантичному побережжі Північної Америки. Спочатку це були окремі самостійні, не об’єднані в федеративний союз території.
Автором знаменитої і сьогодні «Декларації незалежності» США став 33-річний юрист із Віргінії Томас Джефферсон. Відбувалося це вже під час війни з Великою Британією за незалежність у Північній Америці (1775—1783 років). Джефферсон спочатку відмовлявся від виконання такої важливої ролі, однак після переконливих обґрунтувань Джона Адамса був вимушений погодитися. Цю надзвичайно відповідальну працю, що стала історичною і прославила його ім’я, Джефферсон створив за 17 днів.
Під час попереднього розгляду проект викликав рішучі заперечення з боку лояльно налаштованих до Великої Британії членів комісії. Але дуже впливові політики: Бенджамін Франклін і Джон Адамс схвалили текст майже без виправлень, і 30 червня 1776 року Декларація була подана на розгляд до конгресу у Філадельфії з рекомендацією затвердити. Відбулися гарячі дискусії, але більшість делегатів визнала Декларацію шедевром і прийняла її, хоч і з двома принциповими поправками. Одна з них була цілком виправданою, оскільки привела до пом’якшення занадто різких обвинувачень на адресу англійського народу (щодо його недостатньої підтримки боротьби американських колоністів).
(Нагадаємо, що громадяни Американських Штатів, які «відколювалися» від Великої Британії, були в більшості англомовними; і як і у Великій Британії, так і в англійських колоніях за океаном звучала навіть не споріднена, а одна й та сама англійська мова. Що аж ніяк не стало перешкодою для відділення «інсургентів» від Великої Британії й для утворення нової англомовної держави. Цікаво знати, чи використовував Лондон під час війни за незалежність у Північній Америці таку «зброю», як «єдину» мову? Так, як його використовують сьогодні деякі сучасні наддержави для розширення свого впливу у світі — особливо на сусідів?)
Друга поправка мала набагато суттєвіше значення. Йшлося про пункт Декларації, в якому Томас Джефферсон засудив рабовласництво та работоргівлю. У цьому пункті зазначалося, що англійський король Георг III «вів жорстоку війну проти самої людської природи. Він посягав на її найсвященніші права — життя та свободу осіб, належних до народів, що мешкають далеко звідси, й ніколи не заподіювали йому нічого поганого. Він захоплював і перетворював їх на рабів в іншій півкулі. До того ж часто вони гинули жахливою смертю, не витримавши перевезення. Цю піратську війну, ганебну навіть для язичницької країни, вів християнський король Англії. Він збезчестив призначення влади, придушуючи будь-яку законодавчу спробу заборонити або обмежити цю огидну торгівлю».
Далеко не всі делегати були готові погодитися в цьому з автором Декларації незалежності — знадобилося ще не одне десятиріччя, доки більшість американського суспільства приєдналася до думки благородного Джефферсона. (Пригадаємо, як мучився совістю Гек Фінн Марка Твена, допомагаючи негру Джимму втікати з рабства! Гек був щиро впевнений, що горітиме за це в пеклі!)
У кінцевому результаті Франклін і Адамс представили остаточний текст на суд Континентального конгресу з рекомендаціями про його затвердження. Боротьба продовжувалася і в конгресі, однак переважна кількість делегатів прийняли Декларацію (з двома згаданими вище поправками). Це відбулося на засіданні 4 липня 1776 року — 232 роки тому.
Декларація відкривається словами: «Прийнята одноголосно тринадцятьма сполученими штатами Америки». Тоді вперше була використана назва «Сполучені Штати» — вважається, що вона було запропонована Томасом Пейном, відомим суспільним і політичним діячем США та Великої Британії, представником європейської Просвіти XVIII століття («День» писав про Пейна).
«СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ»
Того ж 1776 року II американський Континентальний конгрес затвердив нову назву країни — «Сполучені Штати Америки» (замість назви «Об’єднані колонії», прийнятої конгресом 7 червня 1775 року). З’явилася також скорочена форма назви, нині часто вживана: «Сполучені Штати». Ця назва, а також ще коротша форма — «Штати» вживалися в протоколах Континентального конгресу. Абревіатура «U.S.» зустрічається в паперах Дж. Вашингтона 1791 року, а абревіатура «U.S.A.» вперше з’явилася 1795 року. 1777 року Континентальний конгрес у Філадельфії прийняв резолюцію, якою встановлювався вигляд американського прапора: «Вирішено, що на прапорі Сполучених Штатів буде 13 білих і червоних смуг, а також 13 зірок, синіх на білому, які представлятимуть новий союз», — зазначається в цьому документі. Згодом було вирішено назавжди залишити кількість смуг незмінною, а на честь кожного нового штату додавати ще одну зірку. Сьогодні на прапорі США бачимо 50 зірок — за кількістю штатів — і 13 білих та червоних смуг, що символізують 13 перших незалежних територій, які об’єдналися.
У заключних словах Декларації незалежності зазначається:
«Колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними штатами і звільняються від будь- якої залежності від британської корони. Всі політичні зв’язки між Сполученими штатами та Британською державою повинні бути повністю розірвані і як вільні та незалежні штати вони повноважні оголошувати війну, укладати мирні договори, вступати в союзи, вести торгівлю, здійснювати будь-які інші дії і все те, на що має право незалежна держава. І з твердою впевненістю в заступництві Божественного Провидіння ми клянемося один одному підтримувати справжню Декларацію своїм життям, своїм станом і своєю незаплямованою честю.»
Значення Декларації Джефферсона полягає не лише в тому, що вона повідомила «Місту та Світу» про створення нової незалежної держави США, але і в проголошенні на весь світ найпередовіших у той час політичних і правових ідей та уявлень.
Війна між Американськими штатами та Великою Британією тривала з 1775 по 1783 рік і була закінчена Версальським мирним договором — могутня Англія визнала Сполучені Штати суверенною державою.
ЛЮДИНА, ЯКА НАПИСАЛА ДЕКЛАРАЦІЮ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ
Томас Джефферсон (1743— 1826) — був третім президентом Сполучених Штатів Америки. Народився у Віргінії, вивчав юриспруденцію, займався адвокатурою у своєму рідному місті. 1769 року обраний у члени Законодавчих зборів Віргінії, де вже тоді — будучи майже на самоті — настирливо ратував за емансипацію рабів. 1775 року став членом другого Континентального конгресу «За незалежність», до складу якого входили такі відомі північноамериканські діячі, як Адамс, Франклін, Шерман, Левінгстон. Але більшість американців пам’ятає і поважає Джефферсона головним чином як батька знаменитої «Декларації незалежності».
Все його життя було пов’язане зі становленням державності країни. Він став членом законодавчих зборів Віргінії, потім — губернатором штату. Був ініціатором закону, що заборонив рабство на північно-західних територіях країни. Асамблеї Віргінії, свого рідного штату, Джефферсон запропонував проект, згідно з яким усі незайняті землі повинні були стати суспільним надбанням і використовуватися виключно для безкоштовного наділення кожного незаможного громадянина ділянкою землі в 50 акрів. Однак, виступаючи за усунення контрастів у володінні земельною власністю, Джефферсон не визначав, яким повинен бути максимум одноосібної власності землі. Не був він і прихильником радикального зрівнювання ділянок: «Я усвідомлюю, що рівний розподіл власності нездійсненний».
1784 року Джефферсон разом із Адамсом і Франкліном вирушив до Європи для укладення торгівельних договорів і залишався в Парижі до 1789 року. В 1790—1794 роках був державним секретарем у кабінеті першого президента США Вашингтона. Великої поваги громадян він досягнув своїми турботами про єдність монети, міри та ваги, про поліпшення торгівлі, а також за заснування університету штату Віргінія.
Будучи президентом США, Джефферсон скасував кілька реакційних законів, наприклад, закони про «чужоземців» в Америці. Однак від третьої участі у виборах президента країни Джефферсон відмовився і відтоді жив у своєму маєтку у Віргінії, займаючись наукою. Він відомий як дуже компетентний юридичний письменник, а його робота «Посібник з практики парламентаризму» не втратила значення й сьогодні. Займався екс- президент також перекладами, зокрема, переклав на англійську мову знамениті «Commentaire sur Montesquieu» та інші його твори. (Монтеск’є вважав, що розділення законодавчої, виконавчої та судової влади повинне бути за будь- якої форми правління — як монархії, так і демократії. Він писав, що необхідно виділяти «владу, що створює закони, владу, що виконує постанови загальнодержавного характеру, а також — владу, яка повинна судити злочини або тяжби приватних осіб»). Із французькими філософами-матеріалістами Джефферсон, однак, полемізував — він не приймав їхній атеїзм, а також невіру в існування природжених моральних принципів у людині.
Збірки творів і перекладів Джефферсона були вперше видані конгресом у 1853—1855 рр.
ЦЕРКВА, РЕЛІГІЯ
За часів перших урядів США християнський дух у країні був дуже сильний, про що свідчить і перша фраза в Першій поправці до конституції, прийнятої 1791 року — вона направлена на захист церкви від будь-якого посягання держави: «Конгрес не має права видавати закони, що направлені на заснування релігії або які забороняють її вільне сповідання» (Congress shall make no law respecting an establishment of religion, or prohibiting the free exercise thereof). У конституції США недвозначно проголошено, що держава не повинна втручатися в церковні справи. Тоді це було особливо актуально — багато переселенців приїжджали до США саме для того, щоб уникнути переслідування за релігійні переконання з боку європейських урядів.
У своєму листуванні з громадянами Джефферсон писав: «Вірячи разом із вами, що релігія стосується лише Людини і її Бога, що людина не повинна ні перед ким звітувати у своїх вірі або богослужінні, що законні права держави стосуються лише вчинків, а не думок, я з благоговінням сприймаю заяву всього американського народу про те, що «Конгрес не має права видавати закони, направлені на заснування релігії або які забороняють її вільне сповідання... З усіх планів і звичаїв, які приводять державу до успіху, релігія і мораль є незамінними... Із побоюванням ставитимемося до заяви про те, що мораль можна підтримувати й без релігії. Розум і досвід забороняють нам сподіватися, що національна мораль може перемогти також і за відсутності релігії».
Джефферсон увійшов в історію Нового часу головним чином як автор Декларації незалежності Сполучених Штатів. Значення цієї декларації полягає не лише в тому, що вона проголосила США, але ще більше в тому, що вона спиралася на найпередовіші політичні та правові ідеї, та уявлення свого часу. Декларація залишається актуальною й 232 роки опісля...
КІЛЬКА ВИСЛОВЛЮВАНЬ ТОМАСА ДЖЕФФЕРСОНА:
«Мені більше подобаються мрії про майбутнє, ніж історії минулого».
«Хто, як не той, хто сам має рану, може залікувати рану іншого?»
«Дерево свободи повинне час від часу освіжатися кров’ю патріотів і тиранів. Ця кров — природне добриво дерева Свободи».
