Ніхто так не любить мистецтво, як не люблять його наші чиновники. І це вони доводять при кожній нагоді. Об'єктом їхньої «любові» нині став Андріївський узвіз у Києві. Всі художники, які роками працюють тут у своїх майстернях, б'ють на сполох: рейдери серйозно взялися за їхні приміщення і силою намагаються виселити звідти митців. Приклад недавнього силового захоплення одного з приміщень — благодійного фонду «Асоціація діячів сучасного мистецтва України» та сховища галереї «Ательє-Карась» за адресою Андріївський узвіз, 22а, у яких знаходяться картини провідних художників України, матеріали для майстер-класів. Про детективні деталі події, юридичну казуїстику та опір мистецьких кіл рейдерству в мистецтві розповів «Дню» керівник галереї «Ательє-Карась» та голова правління асоціації Євген КАРАСЬ.
— Пане Євгене, коли розпочалися рейдерські атаки на вас?
— Із минулого року відбувався процес підкилимного продажу приміщень, у яких знаходяться культурні інституції, а зараз ми пожинаємо реальні плоди, коли до нас прийшов рейдер в особі Івана Львовича Радика, який нібито очолює організацію, яка опікується інвалідами, і сказав, що наше приміщення більше нам не належить.
— Як вас вигнали з приміщення?
— Завданням рейдерів було якимось чином потрапити в приміщення і його зайняти. Спочатку однієї ночі наш рейдер поміняв замки в приміщенні. Ми ж, щоб зберегти творчі роботи, заварили двері. Але вони, щоб вдертися в приміщення, 2—3 рази на добу (або рано-вранці, або вночі) робили набіги з інструментами типу ломика. Нашим завданням було своєчасно отримати інформацію про набіг. Для цього ми спеціально чергували, щоб вчасно викликати юристів, які з нами працюють, й міліцію і таким чином зупинити злам приміщення. Всі ці набіги відбувалися з охоронцями рейдерів.
— А у вас була охорона?
— Спочатку — ні, але потім ми найняли людей, хоча вони не були професійними охоронцями. Отож в ніч з 26 на 27 червня до приміщення Асоціації діячів сучасного мистецтва України і сховища арт-галереї «Ательє-Карась» заскочило близько 20 бойовиків. Вони ломами, кийками і молотами розтрощили вікна і двері, кувалдами вибили броньовані двері й зайняли приміщення. І це при тому, що міліція, яка приїхала за нашим викликом, нічого не робила! Єдине, про що ми домовилися — що вони не будуть торкатися наших картин і ми їх зможемо винести на цьому тижні. Я наголошую: якби в них були законні підстави, вони б це зробили з судовим виконавцем.
— Чому ви виявилися юридично незахищеними перед рейдерами?
— У нас є судова ухвала Господарського суду Києва про те, що наша асоціація може безперешкодно користуватися приміщенням. Але наші опоненти рейдери зробили рішення одного харківського суду при якійсь біржі і тепер судитимуться самі з собою...
— Як?
— Вони зробили договір оренди і договір суборендатора (договори затверджені Подільською райдержадміністрацією), який нібито також орендує наші приміщення. І тепер суборендатор судиться зі своїм орендатором для того, щоб отримати рішення суду по виселенню — судиться в Харкові. Це — типова юридична казуїстика, в якій важко розібратися, адже рейдери відрізняються від бандитів тим, що все роблять зі згоди місцевої влади і нібито юридично правильно. Ясна річ, що все це робиться спільно з районною владою, а точніше, його головою Євгеном Романенком, який сприяє цим схемам. Так от: вони між собою посудилися і тепер нібито мають рівноправні з нами права на оренду приміщення...
— Кого конкретно ви маєте на увазі, кажучи «вони»?
— Як правило, рейдери — це наймані юристи-«вишибали». Безпосередньо нами займається юрист, який закінчив Харківську юридичну академію — пан Радик.
— Ви знаєте, на кого він працює?
— Я ще не знаю, хоча на Андріївському узвозі з’являвся «господар» на червоному кабріолеті без номерів, який сказав, що половина узвозу — його, і тут не буде ніяких художників. А що це за людина, потрібно запитати у місцевої влади.
— А ви самі зустрічалися з представниками Подільської районної влади?
— Ще раніше ми пропонували районній владі зробити організацію «Арт-Поділ» — центр сучасного мистецтва з двох будинків. Маю на увазі приміщення, де розміщена наша галерея з асоціацією й сховищем, центр сучасного мистецтва «Сові-Арт» (він знаходиться в такому ж становищі, як ми) та Асоціацію арт-галерей України. Ми хотіли зробити арт-центр з майстернями, виставковими залами, бібліотекою. Але, очевидно, влада нині йде на те, щоб максимально швидко набити собі кишеню, а потім сховатися. Мабуть, їм і потім не буде соромно дивитися нам в очі, бо я не бачу нині в державі жодної кризи — ні політичної, ні економічної, ні юридичної — лише моральну. Наразі ж поговорити з Євгеном Романенком не вдається — він постійно ховається...
— Яка ситуація склалася у ваших колег?
— Я можу годинами перераховувати, кого з митців нині збираються викинути на вулицю. Це стосується галерей «Ра», «Курінь», центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, майстерні Ольги Петрової, Петра Гончара, Ніни Денісової, Петра і Миколая Малишків тощо. У такому стані нині практично опинилися всі майстерні і культурні заклади. Більше того: я можу сказати, що якщо їм здається, що вони не опинилися в такому стані, то це тимчасово. Бо їм прийде такий же папір від місцевої влади, що ви програли конкурс, просимо звільнити приміщення — воно передано іншому орендарю. Маю на увазі, що торік в державному бюджеті в одній із статей закріпили норму, яка повністю нівелює захист культури. Йдеться про те, що всі орендарі, включно з культурно-мистецькими, мають проходити загальний конкурс. Таким чином культуру викинули на ринок і зіштовхнули з комерційними структурами. Ясна річ, що якщо творча майстерня чи культурна інституція, яка платить 3—5 доларів за квадратний метр в місяць, ніколи в житті не зможе конкурувати з комерційною структурою, котра може платити 40— 50, а то й 150 доларів за квадратний метр в місяць. Таким чином, культура програє конкуренцію. Я переконаний, що в найближчі півроку таким чином наша культура може бути похоронена. Всі ці «священні корови» — творчі майстерні, мистецька асоціації й фонди, музеї, центри сучасного мистецтва вже стали незахищеним ласим шматком, на який накинулися шакали у вигляді рейдерів у спайці з владою. Це робиться по всій Україні, тож за півроку — рік ми можемо втратити всю культурну інфраструктуру...
Раніше культура у нас була під законодавчим захистом. Якщо приміщення орендувала культурна інституція, то після неї там могла бути теж лише культурна інституція. Якщо художня майстерня, то після неї в приміщенні могла розміщуватися теж лише майстерня. Ми мали фіксовану оплату на такі приміщення. Але ми зіткнулися з тим, що нам дозволили зробити оренду на рік. В такому випадку жоден художник, жодна культурна інституція не може робити довгострокові плани, не може його обладнувати, вкладати кошти...
— Який вихід ви бачите з такої ситуації?
— Суспільство, творчі люди і ті, хто в курсі проблеми — в шоковому стані від цього цинізму. Далі нам відступати нікуди. Нам дуже важливо зробити акцію спротиву, тому що влада ніяк не реагує: скільки було листів до Президента, прем’єра, гуманітарного віце- прем’єра, мера Києва, різноманітних владних підрозділів і партій! Нічого не допомагає... Кияни мають взяти все в свої руки і громадськими діями захистити своє місто від цинізму, пограбування і моралі, які нині наступають. Нині ми відчуваємо активну підтримку різних людей — вони готові виступити з такими акціями.
