Що дасть для України та селян зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення?
Повноцінний ринок земель — панацея чи конання аграрного сектору економіки?
Актуальність цих питань пов’язана не лише з майбутнім розвитку аграрного сектору економіки, а і з тим, у чиїх руках земля опиниться у майбутньому.
Чи не викуплять нашу землю іноземні мільйонери й чи не будуть її нищівно експлуатувати?
На сьогодні в Україні поширені стереотипи щодо включення сільськогосподарських земель в товарообіг. Думки представників різних верств населення про продаж сільськогосподарських земель, представлені в пресі, зводяться, в основному, до побоювань розпродажу матінки-землі, можливого засилля іноземного капіталу, що є катастрофічною загрозою українським національним інтересам.
У розумінні цієї теми є дві протилежні позиції: (1) продаж сільськогосподарських земель потрібна — зараз і негайно; (2) продаж земель — це чи не найбільша (після Голодомору) трагедія українського народу, при цьому «ринок земель» інтерпретується виключно як «базар».
Категоричність даних висловлювань обумовлена двома причинами: високим рівнем політизації теми та інформаційним вакуумом у питаннях розвитку земельних відносин, а саме — формування ринку земель.
Чи існує необхідність продажу земель?
Проведення земельної реформи спиралося на новостворену правову базу з формування багатоукладної економіки — в частині роздержавлення та приватизації майна невеликих підприємств (малої приватизації) та земель. Основною метою приватизації земель, на наш погляд, слід вважати відродження ефективного та дбайливого господаря землі та збереження земельного фонду. На сьогодні 6,92 млн. громадян набули право на земельну частку (пай), з яких 6,82 млн. Громадян, або 98,6%, отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Понад 6,45 млн. громадянам оформлено та видано державні акти на право власності на земельні ділянки, що становить 94,6% від кількості громадян, які набули це право.
Якісно змінилась структура підприємств у аграрній сфері. На долю фермерських господарств припадає більше 60% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, господарських товариств — 19,1%, приватних підприємств — 10,5%, а на долю державних підприємств — лише 1,0%. Взагалі в Україні здійснено реформування 11917 господарств, або 99,8% від їхньої загальної кількості.
Наведені дані свідчать про наявність ринкової інфраструктури в аграрній сфері як головного фактору ринкових перетворень і, одночасно, про її неефективність.
Перетворення не дали очікуваного ефекту в аграрному секторі економіки країни. Так, за даними члена-кореспондента УААН, доктора економічних наук А.М. Третяка, рівень використання сільськогосподарських угідь характеризується середнім виробництвом валової продукції — нині віддача 1 га у нас становить 270—320 євро. У країнах ЄС цей показник сягнув понад 2000 євро. Щорічні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію ѓрунтів становлять 32—33 млн. тонн (0,6 т/га) — це 9 млрд. грн. збитків.
І це при наявності мораторію та «власників» земельних часток паїв.
Знизилась ефективність сільськогосподарських підприємств, виробництво продукції в яких зменшилось на 65,0%, у тому числі в галузі рослинництва на 58,0%, тваринництва на 71,0%. І це все при зростанні інвестицій в аграрну галузь. Лише в 2007 році загальна сума інвестицій в сільське господарство, мисливство та лісове господарство склала 9,5 млрд. грн., що перевищує рівень інвестицій 2001 р. у 5,9 рази.
У той же час, господарствами населення виробляється більше 60% сільськогосподарської продукції, в тому числі 58,5% продукції рослинництва та 62,1% — тваринництва.
Про «ефективність приватизації» та розвиток псевдоорендних форм господарювання свідчать наступні дані. За період реформування аграрного сектору (1990—2007 рр.) зменшилось виробництво продукції сільського господарства на одну особу на 902 кг (32,1%) і склало 1909 кг, продукції рослинництва відповідно — на 214 кг (16,7%) та 1069 кг, тваринництва — на 688 кг (45%) і склало 840 кг. Виробництво м’яса зменшилось за відповідний період на 42,9 кг (51,0%) і склало 41,1 кг, молока відповідно на 208,7 кг (44%) і склало 263,6 кг.
Валова продукція сільського господарства за аналогічний період зменшилась на 39,0%. У рослинницькій галузі зменшення склало 25,0%, а в тваринницькій — 49,2%.
Між тим, за аналогічний період виробництво сільськогосподарської продукції в господарствах населення зросло на 19,6%, у тому числі продукція рослинництва на 74,6%, а тваринницька продукція зменшилась лише на 13,0%.
Вищезазначені дані свідчать про ефективність та переваги приватної ініціативи.
Актуальним питанням є рівень використання земель. На жаль, на сьогодні він бажає бути кращим. У 2007 році вапнування ѓрунтів проведено на площі 49,0 тис. га, або 3,4% проти рівня 1990 року, внесення вапнякового борошна та інших вапнякових матеріалів відповідно 300,3 тис. т та 4,3%, проведення гіпсування ѓрунтів на площі 7,9 тис. га та 2,7%, внесення гіпсу та інших гіпсовмісних порід — 39,9 тис. т та 3,1%.
Відповідні цифри свідчать про індиферентність користувачів землі до підвищення родючості ѓрунтів, які є основним елементом національного багатства, а також про неефективність орендних відносин в аграрній сфері, що обумовлено відсутністю економіко-правових механізмів формування ринку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, заангажованістю у даних питаннях.
Значний вплив на формування земельних відносин в аграрній сфері здійснює стереотип «посткомуністичного» ставлення до товарно-грошових відносин.
Відсутність конкурентних засад при наданні сільськогосподарських земель державної та комунальної власності в оренду та порядок проведення земельних аукціонів негативно впливає на формування орендних відносин у частині формування орендної плати, сприяє розбазарюванню земель, мотивує розвиток псевдоорендних відносин.
Таким чином, стан розвитку аграрної сфери економіки свідчить про відсутність реального господаря землі. Приватизація сільськогосподарських земель створила лише віртуального власника землі, власника державного акта, навіть не користувача. Між тим, на думку вищезгаданого А.М. Третяка, на зменшення виробництва сільськогосподарської продукції мають вплив як землевпорядний (48%), так і управлінський (31%) фактори. Даний аспект є свідченням відсутності повної зацікавленості в результатах господарювання в частині гармонічного поєднання менеджменту та рівня землеробства, що породжує підприємства-одноденки, основною метою яких є максимальне використання природної родючості ѓрунтів без запровадження науково обѓрунтованої системи сівозмін та обробітку ѓрунту.
Занепокоєння викликає також стан демографічної ситуації на селі. Наприклад, у Полтавській області за останні 37 років сільське населення зменшилось на 422,4 тис. чоловік, а за останні 17 років — на 147,4 тис. чоловік. Зараз на селі проживає 166,0 тис. чоловік у непрацездатному віці, що становить майже третину наявного сільського населення.
Щільність міського населення на 1 кв. км земель міст та селищ міського типу по Україні складає 1315 осіб, а сільського населення відповідно 173 особи, що в 7,6 рази менше. Дані факти змушують задуматись про перспективи села. Хто буде обробляти землю? Яка перспектива використання земельних часток (паїв), які селяни отримали за десятки років кріпацтва в сільському господарстві?
Розвиток аграрного сектору економіки здійснив також певний вплив на ВВП країни. Валовий внутрішній продукт на одну особу за період 1990—2007рр. зменшився на 19,1% і склав 6559 дол. США. У країнах із розвинутою ринковою економікою відповідний показник склав у США — 43269 дол. США, в Німеччині — 32229 дол. США, в Сполученому Королівстві — 33201 дол. США, у Франції — 30722 дол. США. У Швеції, країні з розвинутою соціально-орієнтованою ринковою економікою — 34515 дол. США, або 526 % від рівня України.
Індекс споживчих цін в 2007 році в Україні проти 2006 року склав 112,8 %, в США відповідно 102,9%, Німеччині — 102,1%, в Сполученому Королівстві — 104,3%, у Франції — 101,5%, Швеції — 102,2%. Коментувати дані цифри немає потреби.
Ринок земель: «базар» чи економіко-правовий механізм?
Основою нагнітання соціального психозу у полеміці з продажу земель сільськогосподарського призначення є відсутність наукової концепції ринку земель та економіко-правового обѓрунтування його необхідності в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Відсутність концепції породжує асоціацію ринку з «базаром», тобто тільки з продажем земель. Про це свідчать законопроекти «Про ринок земель», що надійшли у відповідні комітети Верховної Ради України. Аналіз законопроектів дає підстави стверджувати про однобоке висвітлення питання розвитку ринку земель.
Що таке ринок земель? По-перше, це економіко-правова категорія, вона охоплює значний комплекс питань. По-друге, ринок базується на конституційно закріпленій рівності прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави.
На природу економіко-правової категорії ринку земель вказують наступні аспекти: економічний та правовий. В економічному аспекті він являє собою функціонування землі як товару в системі товарно-грошових відносин, а в правовому аспекті — результат реалізації права держави та інших суб’єктів ринкових відносин на володіння, користування та розпорядження землею.
Саме дуалістичне поєднання економіко-правових засад — один із основних чинників розроблення концепції ринку земель. Окрім того, потрібно враховувати комплекс техніко-економічних, землевпорядних, земельно-кадастрових заходів, нормативно-правову базу й інфраструктуру.
Досвід здійснення земельних відносин в економічно розвинутих країнах, зокрема, Англії, Німеччині, США, показує, що питання ринку земель є не тільки економіко-правовим, але й соціальним, оскільки воно характеризується комплексом морально-етичних норм.
Такий самий характер земельних відносин притаманний і багатьом країнам колишнього соціалістичного табору. Наприклад, у Польщі процес реформування аграрного сектору економіки проходив за умов наявного розвинутого приватного сектору, на долю якого 1992 року припадало 21 млн. га, або 76,5% загальної площі земель країни.
Посилення правових та економічних важелів у системі земельних відносин у країнах Європи активізувало роль державної регуляторної політики.
Земельним відносинам країн світу властиве гармонічне поєднання права держави та громадянина щодо розпорядження природними ресурсами та забезпечення відповідних умов реалізації права власності.
Вирішення питання щодо формування повноцінного ринку можливе за умови розробки концептуального закону, який би врахував усі фактори формування та функціонування ринку земель. Закон повинен врахувати шлях на запровадження в країні соціально-орієнтованої ринкової економіки, а не повторювати нові експерименти застосування «шокової терапії», породжувати правовий нігілізм та опосередковано порушувати соціальну гармонію суспільства, що впливає на невідповідність напрямів використання земель потребам економіки, розрив у рівнях розвитку земельних і суспільних відносин.
Формування ринку земель акумулює в собі великий діапазон суспільно-політичних та економіко-правових відносин і є невід’ємною частиною національно-культурного та історичного буття нації в частині використання основного національного багатства — землі. В загальному аспекті, формування цивілізованого ринку земель є державним гарантом реалізації права громадян на землю — основу національного багатства.
Таким чином, зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення є реальним забезпеченням конституційних прав громадян щодо розпорядженням власністю та забезпеченням відповідних умов щодо створення реального власника землі.
Пропозиції до проекту Закону України «Про ринок земель»
Формування цивілізованого ринку земель доцільно проводити в три етапи:
— початковий етап, або етап формування ринкових відносин на сегменті ринку земель сільськогосподарського призначення (3-5 років).
На даному етапі основним суб’єктом ринку земель є фізична особа — громадянин України, з відповідною фаховою підготовкою та досвідом роботи. Формування ринку на початковому етапі дозволить зменшити безземелля серед певних прошарків населення.
— етап обмеженого обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення (3-5 років).
Цей етап характеризується включенням до економічного обігу земельних ділянок, розміщених поза єдиних земельних масивів та земельних ділянок, отриманих громадянами на умовах безоплатної приватизації для особистого селянського господарства, садівництва, фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю).
— вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення, або етап розвинутого ринку земель.
В обіг включаються земельні масиви розміром до 100 га. Суб’єктами ринку земель є фізичні та юридичні особи (фермерські господарства), зареєстровані в Україні та в установчих документах яких відсутні громадяни інших держав.
Законопроект повинен чітко визначити порядок ціноутворення на земельні ділянки, особливо сільськогосподарського призначення приватної форми власності в залежності від якості та цінності ѓрунтів (особливо цінні ѓрунти загальнодержавного та регіонального значення), визначений окремою постановою Кабінету Міністрів України як нижній поріг цін. Ураховуючи особливості такого товару, як земля, необхідно при здійсненні купівлі-продажу враховувати нижній поріг цін, а саме «мінімальну ціну» земельних ділянок, що на першому етапі формування ринку земель дозволить стабілізувати ціни на земельні ділянки.
Потребує визначення порядок продажу земельних ділянок із особливо цінними землями. Продаж особливо цінних земель, які знаходяться у приватній власності, необхідно здійснювати шляхом проведення експертної грошової оцінки та державної землевпорядної експертизи Звітів з грошової експертної оцінки. Експертна грошова оцінка не повинна бути нижче мінімальної ціни 1 га земельної ділянки з урахуванням агротехнічної групи ѓрунтів певного регіону (провінції), затвердженої Кабінетом Міністрів України.
У комплексі даних питань необхідно також врахувати такі аспекти, як запобігання спекулятивним операціям на ринку земель та дотримання принципу оптимізації сільськогосподарського землекористування.
Потребує конкретизації питання щодо обігу невитребуваних паїв. До суб’єктів права власності на земельні ділянки, які відносяться до невитребуваних паїв, строк цивільного позову на які закінчився, доречно віднести державу в особі Кабінету Міністрів України, Державного фонду земель, Державного земельного банку та органів місцевого самоврядування.
Внесення даної норми передбачає проведення розмежування земель державної та комунальної власності як істотної умови функціонування ринку відповідних земель.
Монополізації ринку земель можливо запобігти шляхом запровадження диференційного підходу при продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення в частині їхнього розміру по областях України. Доцільно залишити норму п. 13 Перехідних положень Земельного Кодексу України в частині розміру земельної ділянки: «Громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га».
Проте продаж земельних ділянок відповідного призначення по областях можливо диференціювати зі врахуванням щільності населення (осіб на 1 кв. км ) або наявності сільськогосподарських угідь (в розрахунку на 1 особу). Відповідні розрахунки свідчать про коливання розміру земельних ділянок по областях України в межах 45—215 га (при врахуванні щільності населення) при середньому розмірі земельних ділянок по Україні — 100 га.
Розпорошенню земельних масивів та створенню умов для високоефективного використання сільськогосподарської техніки та технології вирощування сільськогосподарських культур можливо запобігти шляхом введення норми єдиноспадковості та неподільності земельних ділянок, заборони зміни цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення на певний строк.
З метою запобігання спекулятивним операціям на ринку сільськогосподарських земель доречно ввести певні обмеження на використання та перепродаж земельних ділянок..
Актуальним залишається питання щодо оптимізації сільськогосподарського землекористування, тобто здійснення заходів проти парцеляції земельних масивів. Необхідно розробити порядок реалізації особами переважного права на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
З метою підвищення ефективності використання земельних ділянок доцільно запровадити ліцензування землекористування суб’єктам господарської діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва. Дана норма підвищить відповідальність за використання земельних ділянок відповідних суб’єктів ринкових відносин.
Врахування зазначених аспектів дозволить розробити законопроект «Про ринок земель», який буде відповідати ринковій моделі економіки України та основам функціонування ринку земель в умовах товарно-грошових відносин.
Умови формування ринку земель.
Зняттю мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення передує здійснення гармонізації чинного земельного законодавства відносно інших нормативно-правових актів (Цивільного, Господарського, Водного, Лісового кодексів України та інших законодавчих актів) та вдосконалення чинного земельного законодавства, створення інфраструктури ринку земель, вдосконалення системи державного земельного кадастру як в частині системи обліку земель та реєстрації, так і в частині оцінки земель (економічної, нормативної та експертної).
Крім того, необхідно провести розмежування земель державної та комунальної власності, здійснити інвентаризацію всіх категорій земель, розробити проекти господарського устрою населених пунктів, регіональні програми використання та охорони земель та провести крупномасштабне обстеження ѓрунтів.
Проведення таких першочергових заходів забезпечить формування повноцінного цивілізованого ринку земель, з урахуванням особливостей національної культури землеробства; становлення реального господаря української землі — основи національного багатства українського народу та достатку наших нащадків.
